ГОСПІТАЛЬ
Місце в якому усвідомлюєш, наскільки тобі пощастило

Роздивившись під час перевʼязки свої мʼязи, які вистоять з незашитої рани, поволі прокладаєш шлях до місця для паління.
Там сидять чоловіки різних вікових категорій, багато моїх ровесників.

У когось немає ніг, у когось – рук, в когось спотворене обличчя.

І ти розумієш, що хоч і повільно, боляче і кульгаючи, але ти прийшов на своїх двох. Тобі неймовірно пощастило.

Ми не задумуємося і не цінуємо те що маємо за замовчуванням, проте це все дуже просто втратити. Мова не лише про кінцівки

Ці люди зазвичай відмовляються від допомоги, все роблять самі. Вони веселі, бадьорі, наче нічого взагалі і не сталося

В цей же день я замовив мак, курʼєр був глухонімим. Він таким народився. Уявіть рівень складності при створенні персонажа

Мене охопило обурення!
В світі і без війни багато такої біди. Проте світ радо звертає увагу і жаліє людей з абсолютно вигаданими проблемами «невыносимой лёгкости бытия», які жадають лише уваги і привілеїв, ігноруючи справжні проблеми які обмежують життя людей

І саме в цей момент ми маємо і мусимо для них створювати інклюзивне суспільство, і варто почати з себе:
Не відводьте очей, а подякуйте
Запропонуйте поміч якщо необхідно
Та просто навіть будьте ввічливі

Не лише з військовими, з усіма категоріями людей з обмеженими можливостями

Бо і у вас щодня є шанс стати таким