Спільне | Commons

🙋‍♀️ А що там у Сакартвело?

28 листопада минулого року в Сакартвело розпочалися масштабні протести, викликані заявою урядовців про припинення переговорів щодо вступу в ЄС і впровадженням репресивних заходів у країні. Минуло два місяці, і хоча медійна увага до подій поступово згасає, вуличний опір не припиняється. Попри морози та жорсткі репресивні заходи, спрямовані на його придушення, сакартвелки й сакартвельці щодня виходять на вулиці своїх міст.

▪️ Чому цей протестний рух триває?
▪️ Чи справді він базується на проєвропейських настроях та протистоянні уряду, який вважають проросійським?
▪️ Чи, можливо, це частина ширшої боротьби за демократичні права у світлі посилення авторитарних тенденцій?

Про це, а також про історичний та політичний контекст протестів нашому виданню розповіла сакартвельська дослідниця Мая Баркая. В її статті ви також знайдете відповідь на знайомі українкам і українцям кемпістські закиди про нібито зовнішнє керування народним опором.

✌️ Друга частина статті із критикою непослідовності творчості та політичної позиції відомого британського історика Тоні Джадта.

У кінці дев’яностих і на початку нового століття історична методологія Тоні Джадта скочується до все більшого консерватизму. На заміну історичним розвідкам приходить публіцистика у відомих американських виданнях, де автор ставить собі за мету бути «спогадувальником» уроків і трагедій ХХ століття та носієм їхньої пам’яті. Зокрема, саме в цих роботах Джадт висловлює сумніви стосовно євроінтеграційного проєкту, а також називає сіонізм універсалістським рухом.

Утім у 2002 році ми несподіван знову стаємо свідками зміни позиції історика.

Якого саме вона набула спрямування, читайте у II частині перекладу аналізу доробку Джадта авторства Ділана Райлі. З неї ви також дізнаєтеся про те:
▪️ як Тоні Джадт привернув злісну увагу американських сіоністів і істеблішменту;
▪️ чому історику не вдалося розтлумачити відсутність соціал-демократії скандинавського ґатунку в більшості країн Східної Європи;
▪️ та чому Джадтів неосоціал-демократичний проєкт зрештою є формою дискурсивного ідеалізму.

Нагадуємо, що першу частину статті «Тоні Джадт: більш твереза оцінка» ви можете знайти на нашому сайті.

📢

«Не дозволяйте суспільству загнати нас у рамки гетеронормативності: ці рамки обмежують наше мислення, змушуючи нас жити за стереотипізованими бінарними правилами, які не завжди відповідають тому, ким ми є».

Підйом ультраконсервативних ідеологій і політиків протягом останніх років викликає усе більше занепокоєння щодо прав і свобод багатьох маргіналізованих груп.

Свідченням цього є, зокрема, і трансфобна риторика, яка стає частиною передвиборчих програм, сплеск ненависті до транслюдей в онлайн-просторах та ріст випадків насильства на вулицях.

❓ Як ця тенденція відображається на житті транслюдей, які опиняються під тиском не лише на суспільному, але й на законодавчому рівнях?
❓ З якими труднощами вони стикаються щодня і де знаходять підтримку у своєму прагненні бути собою?

Про це ми поговорили з українськими трансстудентами, які намагаються зберігати свою ідентичність та продовжувати навчання навіть у складних умовах війни. Читайте про що вони розповіли в нашій новій статті.

🍩 Постсвятковий донат і повсякчас затребувані добрі справи 💞

Минулого року в рамках проєкту «Ось бачиш!» ми знайомили вас із діяльністю львівської феміністичної ГО «Феміністична майстерня». Зокрема, розповідали про організацію прихистків та програм підтримки літніх жінок-ВПО.

Нещодавно ми звʼязалися з представницями «Феммайстерні» та поцікавилися, що змінилося в їхній діяльності після зйомок.

За їхніми словами, після двох із половиною років роботи з прихистками у вересні 2024 року останній з них припинив свою діяльність. Незважаючи на це, ініціатива продовжує допомагати жінкам, які знаходяться у кризових ситуаціях.

«Ми продовжили курси цифрової грамотності для літніх жінок! На час зйомок репортажу це була волонтерська ініціатива, яку ми мінімально оплачували з донатів на нашу діяльність. Наразі ми реалізували два гранти на підтримку цього проєкту, додали не тільки цифрові, а й пізнавальні та помічні лекції для жінок і не збираємось зупинятися!

Чекайте в 2025 році від нас компʼютерні курси та результати нашого якісного дослідження цифрової грамотності серед жінок 45+!».

Підтримати важливу освітню ініціативу та львівську феміністичну спільноту можете і ви. Зробити це можна 👇
🫙 Переказом на рахунок організації, реквізити для якого ви знайдете за посиланням.
🙌🏽 Або ж власною участю в проєктах ГО, для чого можна написати на пошту: crisis@femwork.org.

Заздалегідь усім вдячні за участь і небайдужість 🫰

Вітаємо всіх у 2025! 👋🏼

Сподіваємося, ви відпочили протягом свят і з новими силами повертаєтеся у робочий режим.

Намагаємося триматися того ж курсу та розпочинаємо новий рік одразу ж з доволі складної, але цікавої критичної статті про відомого британського історика Тоні Джадта.

Ви можете знати його за такими працями, як: «Після війни. Історія Європи від 1945 року», «Коли змінюються факти», «Шале пам’яті», які були перекладені українською мовою.

Завдяки цим та іншим роботам Тоні Джадт отримав широке визнання не лише в Україні, а й в усьому світі. Однак шлях інтелектуальної творчості історика є значно строкатішим, аніж здається на перший погляд, та викликає особливий інтерес наявністю певних непослідовностей і суперечностей.

Саме на них пропонує звернути увагу та запропонувати ретельну критичну оцінку історичного доробку Тоні Джадта американський соціолог Ділан Райлі у статті, переклад першої частини якої ми публікуємо для вас сьогодні.

Зокрема, Райлі показує, як методологія Джадта трансформувалася разом із політичною кон’юнктурою: від майже марксистського тлумачення політичного розвитку Французької секції робітничого інтернаціоналу до халатної антимарксистської критики Сартра, Бовуар, Альтюссера та інших мислителів, закінчуючи ліберальною оптикою у книзі «Недовершене минуле».

Із-поміж іншого перша частина статті висвітлює те, чому Тоні Джадт:
▪️ подає два взаємосуперечних описи Франції кінця XIX ст. і початку XX ст.;
▪️ називає Леона Блюма, Альбера Камю і Раймона Арона взірцями відповідальності, усупереч їхній підтримці імперіалізму та колоніалізму;
▪️ вважає єдиноможливим критерієм успішності соціалістичної політики побудову соціал-демократичної партії істеблішменту на зразок північноєвропейської лівиці.

Знайомтеся з матеріалом, чекайте другої частини статті в прийдешніх публікаціях і не втрачайте святковий настрій попри необхідність повернення у робочу рутину 🫶🏽

«З одного боку, нас переконують, що російськомовні — це насправді етнічні росіяни, які мають приєднатися до "російського світу". З іншого, — що якщо ці люди — етнічні українці, то їхня рідна мова насправді українська, і вони мають дерусифікуватися».

❓Що ж про це думають самі російськомовні❓

Аби дізнатися відповідь на це питання дослідниця Дарʼя Сабурова відправилася до міста, яке має репутацію російськомовного, — до Кривого Рогу. Там вона спілкувалася про мовне питання з волонтеркам та волонтерами з робітничого класу.

▪️ Якою мовою вони говорили з дослідницею?
▪️ Чи відповідають усталені категорії «україномовних» і «російськомовних» реальності на місцях?
▪️ Які пласти соціально-економічних трансформацій ховаються за мовною ситуацією в Україні?
▪️ Як позірна риторика панівних класів щодо справедливості до українського народу як колективного тіла співвідноситься з життям і практиками конкретних людей?
▪️ І чи залишається серед лицемірних мовних дискусій простір для побудови нових форм солідарності?

Читайте про все це в розділі, присвяченому тому, як українська мовна ситуація може допомогти краще зрозуміти політичні, економічні та соціальні процеси, що сприяють виробництву та відтворенню певного соціального порядку в державі з книги «Робітниці спротиву. Український робітничий клас в умовах війни» авторства Дарʼї Сабурової.
__________
Російськомовну версію матеріалу можна прочитати тут.

Вітаємо всіх зі святами! 🎄

Сподіваємося, що попри всі складні обставини, цей рік подарував вам щось хороше і радісне. У це свято ми також хочемо зосередитися на приємному — згадати про чималу кількість натхненних прикладів самоорганізації, взаємопідтримки й солідарності, про які ми вам розповідали.

🎥 Так, минулої зими в рамках проєкту «Ось бачиш!» ми опублікували репортаж про одеську ініціативу допомоги безпритульним «Сад». Цей фільм можна переглянути за посиланням.

Нещодавно ми звʼязалися з активістками «Саду» і попросили їх розказати, що змінилося у їхній діяльності з того часу. Ось чим вони з нами поділился 👇

«Ми значно збільшили обсяг допомоги бездомним. Проте разом з цим зросло і число тих, хто її потребує. Це свідчить про актуальність проблеми безпритульності в Україні.

Зросла й кількість учасників і учасниць нашої ініціативи. Разом ми проводимо регулярні кінопокази, спільні читання та інші заходи. А під час роздач гігієнічних наборів багато спілкуємося з безпритульними. Такі практики є особливо важливими, адже людям, яким ми допомагаємо, потрібні не лише речі для виживання, але й прояви солідарності, теплі розмови, жарти і турбота.

Усього цього ми бажаємо і вам, а ще просимо долучитися до здійснення нашого передноворічного бажання та підтримати актуальний збір на грілки для безпритульних».

Відправити донати можна за реквізитами.

Заздалегідь дякуємо і бажаємо, щоб ваші свята пройшли у безпеці й затишку 🫰

Руйнівна експлуатація ресурсів країн периферії країнами «імперіалістичного ядра» є одним з найактуальніших питань у контексті протистояння кліматичній кризі, перед якою опинилася наша планета.

Саме тому ми присвятили цьому питанню окрему панель конференції «Перехрестя периферій», яка пройшла в листопаді цього року.

До обговорення ми запросили спікерок і спікерів з країн колишнього Радянського Союзу для обміну спільним досвідом впливу російського імперіалізму та західних неоліберальних проєктів на місцеве довкілля та пошуку стратегій протистояння цьому.

▪️ Українська дослідниця Ірина Замуруєва розповіла про вплив військових дій на екологію України та наслідки кліматичної кризи, зумовлені напівпериферійним характером вітчизняної економіки.

▪️ Айґерім Капар поділилася тим, як казахські активістки захищають від знищення озеро Балхаш на перетині мистецьких і політичних практик.

▪️ Ніколос Цикарідзе розказав про розвиток зелених рухів та переслідування їх державою у Сакартвело.

Читайте репортаж за посиланням. І не забувайте, що відео з події з українським перекладом можна також переглянути на нашому YouTube-каналі.

Восьмого грудня ми стали свідками, напевно, однієї з най(не)очікуваніших подій — стрімкого падіння сирійської тиранії династії Асадів, яка вже десятиліттями супроводжується постійними протистояннями їй.

Без сумніву, передбачити завершення громадянської війни і початок демократизації Сирії практично неможливо, особливо в умовах складної структури опозиційних сил у країні.

Однак не менше питань викликає реакція багатьох західних лівих на падіння режиму Асадів. Сьогоднішній скепсис частини глобальної лівиці є співзвучним їхньому ставленню до українського опору російській агресії. Їхнє некритичне перекладання аналітичних схем ХХ століття у нинішній дедалі складний світ дискваліфікує будь-які визвольні прагнення народів.

У колонці іспанського філософа Сантьяго Альба Ріко ви знайдете критику такого «антиімперіалістичного» лицемірства та прочитаєте про необхідність нового геополітичного бачення, яке б уможливлювало міжнародну солідарність з пригнобленими.

«Брехня, яку прикривають словом кохання».

Так у своєму основоположному творі феміністичної критики Маркса Сильвія Федерічі викривала величезний обʼєм репродуктивної праці, який довгий час залишався невидимим навіть для марксистських класиків.

Проте саме ця своєрідна праця — виховання дітей, домашня робота, афективна підтримка й догляд за рідними — складає не просто значну частину капіталістичного виробництва, а є його фундаментом. Адже, залишаючись непоміченою та неоплачуваною, вона відтворює його центральний товар — робочу силу.

У нашій сьогоднішній публікації італійська феміністка Анна Курчо пропонує розглядати репродуктивну працю як форму продуктивної. Відтак дослідниця показує, що в умовах неоліберальних, «постфордистських» реформ репродукція стає головним джерелом накопичення капіталу. Скорочуючи видатки на освіту, охорону здоров'я та соціальну підтримку, капітал комодифікує та підкорює ці сфери, перетворює їх на джерела прибутку.

Чи можливо протистояти цій експлуатації і які стратегії існують для цього — читайте у статті дослідниці.

⛏️ «Страйкувати ми вчилися не по книжках!»

Кращого методу захисту прав працівниць і працівників, аніж обʼєднуватися у профспілки, досі не вигадали. А наочне підтвердження цього ви можете знайти в новому сюжеті проєкту «Ось бачиш!» про незалежну профспілку гірників Кривого Рогу.

У відео ви познайомитися з членами та членкинями профспілки, дізнаєтеся про історію криворізького протестного руху та про те, як виявляється робітнича солідарність і підтримка в умовах воєнного стану.

Тож запрошуємо до перегляду репортажу і закликаємо ділитися досвідом, який може стати прикладом для інших регіонів України.

«Без нашої згоди нікого не звільнять!» ✊🏽

Чи існують в Україні дієві профспілки? Так! Ба більше, скоро ми розкажемо вам про те, як:
▪️ ще з XIX ст. українські гірники та металургині обʼєднуються для захисту своїх прав;
▪️ працюють на шахтах в умовах воєнного стану та регулярних відключень електроенергії;
▪️ та про 48-денний страйк під землею.

Знайомтеся на нашому Youtube-каналі з тизером нового випуску репортажу проєкту «Ось бачиш!» про те, як Кривий Ріг став осередком профспілкового руху. Повний випуск чекає на вас вже цього тижня. Слідкуйте за стрічкою!

Від вибухівки на одностатевому весіллі до повалення імперій 💥

Вчора був останній день «Фільми». Сподіваємося, ви встигли переглянути чимало стрічок кінофестивалю і готові ділитися своїми враженнями. Те саме поспішаємо зробити й ми, тому публікуємо рецензію на фільм «Гомотопія» Кріса І. Варгаса та Еріка А. Стенлі.

Представлена в програмі «Нерівні! Різні! Розлючені» стрічка «Гомотопія» яскраво демонструє закладену в програму ідею критики закликів до рівності у світі, побудованому за правилами патріархату та капіталізму.

У фільмі буквально зображено розлюченість квір-спільноти, яка прагне закласти вибухівку на гомовесіллі, аби протистояти його реєстрації.

Чому така, здавалося б, боротьба зі «своїми» насправді є радикальною відмовою від включення у систему владних відносин та закликом до звільнення — читайте в огляді на фільм смолянчук-зікій онікс.

Сьогодні вранці сирійські повстанці повідомили про звільнення Дамаска.

Втеча зі столиці (і можлива загибель) Башара аль-Асада знаменує падіння більш ніж півстолітнього правління його династії. Менш ніж за два тижні революційні сили звільнили майже всю територію Сирії, підконтрольну режиму, випускаючи в'язнів із тюрем, що траплялися на їхньому шляху.

Повстанцям лишається лише дійти до берега й зайняти Латакію й Тартус, щоби контролювати всю територію Сирії, окрім Рожави (Сирійського Курдистану). Хоча до скинення диктаторського режиму долучилися різноманітні спільноти країни, як-от друзи та ті самі курди, відкритими залишаються питання, чи завершиться цим громадянська війна і чи обіцянки національного діалогу не затьмаряться ісламістськими та дискримінаційними порядками.

Сьогодні пропонуємо вам ознайомитися з текстом авторки, активістки та правозахисниці Лейли аль-Шамі, який поміж іншого торкається зв'язків між сирійським і українським спротивом.

«Робота історика соціології, на відміну від, скажімо, історика літератури, нагадує більше роботу археолога, а часом палеонтолога — про настільки віддалені пласти йдеться. І коли ми ці пласти підіймаємо, то є ризик екстраполювати сучасні уявлення про науковість, її межі та стандарти на зовсім інші соціокультурні реалії, що суттєво збіднить наш погляд».

Що ми знаємо про українську соціології минулого та позаминулого сторіччя?

Зовсім небагато. Коли ж виявляється, що навколо незнаних в Україні дослідників минулого в західній академії формуються цілі школи, то виникає запізніле, але закономірне питання: «А як нам взаємодіяти з власною витісненою інтелектуальною спадщиною та повернути її в нашу соціологічну і не тільки думку?»

В червні цього року український дослідник Володимир Шелухін організував конференцію «Потенційна класика: витіснене, забуте та віднайдене в історії української соціології» як одну зі спроб відновити перервану інтелектуальну традицію. Читайте в сьогоднішньому матеріалі його роздуми за результатами цієї події про:
▪️ проблеми інтерпретації українських соціологів минулого,
▪️ формування нового соціологічного канону,
▪️ необхідність виходити за жорсткі дисциплінарні межі,
▪️ те, як українські дослідники минулого впливають та можуть впливати на сучасну соціологічну науку в усьому світі.