Легко уявити себе на стіні Мінас Тіріту (особливо коли Арагорн вже привів армію мерців), але як пояснити свою мотивацію прийти на ту стіну? Намісник Гондору теж був “корумпованим” і пікся більше про свою владу, ніж про перемогу над злом. Нічого не нагадує? Та просто крик назгула психологічно набагато більш далекий ніж гудіння FPV, навіть якщо людина в реальності не чула ані першого ані другого.

Парадокс нашої війни в тому, що заради перемоги над злом, люди змушені випускати свою темряву, одночасно мріючи про повернення до світла - до своїх рідних та коханих. Зараз цей парадокс стає ще більш помітним, адже розлука з близькими гостріше відчувається саме напередодні новорічних свят. Може і недарма є традиція дарувати щось один одному саме у ці холодні і темні дні? Щоб нагадувати про світло у пітьмі. І так, звісно, я вважаю що чудовим подарунком буде саме гарна історія - тобто книга. Дивакувата “Пісня трактирника” (П. Бігль), епічний, але приземлений, “Господар крижаного саду” (Я. Гжендович), а ще ж скоро перекладуть “Перехрестя\Роздоріжжя круків” (А. Сапковський). Та стільки всього що й не пригадаєш!

Як і сотні героїв романів фентезі, ми йдемо важким шляхом випробувань в час, коли прийшла Пітьма. Тож наш обов’язок - черпати силу духу будь у чому, хай навіть і у вигаданих історіях.

Біжить дорога сотні літ
Геть від дверей в широкий світ,
За обрій, ген за край долин…
А я — за нею навздогін.
Зіллються у широкий шлях
Струмочки-стежечки.
А де кінець, — про те ще
Не написані книжки.
Дж. Р.Р. Толкін