Вихід на сцену
завжди провокує хвилю оплесків.
Рухи руками під течію голосу
тільки підсилюють
задоволення від пасивного
текстуального досвіду,
коли вдосвіта
у нашому невеличкому
вже літмузеї
знаходимо спосіб не опускати руки
опісля закінчення тексту.
Опускаємо дещо інше.

Такими рухами
кастується спел.
У результаті (взаємо)дії тебе
прибило течією життя
до берега разом із кимось,
а повертаєшся хоч і одна,
та вже не одинока.

І ось вже вивчаєш силабо-тоніку,
вчишся робити
трійний інтервал у дактило(скопії),
бо кожен дотик донині
залишив свій відбиток.

Прагнеш опанувати
майстерність трійного інтервалу
без примусу,
хоча музична течія
твого тексту завжди була не без ладу.
Коли слухаєш виконання,
хвиля його протікає крізь серце
слухача.

Якщо вже прагнеш опанувати
усе з початку, то знай,

що у тебе вийде,
Терція.