Привіт,
колисково найкращих текстів.
Вже незабаром
будеш для нас недосяжна.
У вигинах акрилу
народилися кращі рядки
з усіх, що колись писав,
та відвоював
свій організаторський п'єдистал.

Привіт,
прохолодний, місткий підвале,
який ще ніхто
не завоював.
У тривожні хвилини
лишався фортецею спокою,
стіною, яка захищала.

Ці стіни — мій мармур слави.
Цю стелю
врешті-решт пробив.
І кожну з двох кімнат
варто назвати
окремими Словами,
як той будинок,
якого частково
давно нема.

Привіт,
мій пухнастий та сірий друже,
з яким ототожнюю і себе.
Як свій образ,
візьму із собою далі,
най період,
що надав тебе,
залишився уже позаду.

Привіт,
наш величний захиснику
від спеки та спраги.
У тінях твоїх
зостається пам'ять.
Адже у ній
із великої букви
на всеукраїнській мапі
відобразився Камінь.

Привіт,
незначний будинку
на відшибі сіті-сателіта.
Ти подарував емоцій
більше, ніж можуть
многая літа.
Не всі з них яскраві,
не всі з них світлі.

Не впевнений, що
в нас ще буде змога.
Тому я скажу тобі зараз "дякую".
Ти вперше за довгий час
був для мене домом.
І не тільки для мене.
Для нас, для усіх, хто ямбами
змішував амфібрахії
та алкогольні напої.

It's all that I want to say —
Ти назавжди
наш літмузей.

Дякую.
Дякую.
Дякую.