ПРОСИНЬ

Хоч листком заховайся у осінь,
Хоч про очі мої забудь,
Все одно їх шукатимеш просинь,
Там де хмар розсипана ртуть.

Все одно я пектиму до болю,
Твоїх губ оголену хіть,
І спинити тобі не дозволю,
Почуття, що вогнем горить.

Хоч впусти до життя свого зиму,
Хоч міняй сніги на сльоту,
Все одно я у серце нестиму,
Глибину свою й висоту.

Все одно я заповню всі тиші,
Де навзрид мовчатимеш ти,
І очей синім виткані вірші,
Розфарбують твої світи.

Хоч програй усі битви безсонню,
Хоч очей моїх слід зітри,
Все одно їх жадану безодню,
Не покинуть твої вітри.

Все одно не здобудеш спокою,
Доки мрії штурмують ніч.
Тож торкайся думок ковилою,
Ти закоханих синіх віч.

©Павло Деркач
24.07.2024