Добрий ранок, мешканці Токмацької громади!
Окупанти висмоктують життя із нашої землі. Із нас із вами.
Всі ви стали зовсім іншими людьми, ваші думки стали іншими, ваші дії стали іншими, ваші очі стали іншими. Вони давно не горять. Вогонь згас в той момент, коли кацапи тонами знищували книжки із наших бібліотек. Коли вбивали наших дітей. Коли ворог розвісив усюди свою символіку, зривав наші герби та прапори, викорінив нашу мову із табличок будівель та не з наших душ!
Хтось й досі носить в сумочці ключі.Від тих дверей, що більше не існує.А ти хоч плач, хоч смійся, хоч кричи:Твій біль нікого в світі не хвилює.Бо дому твого вже давно нема.Лиш попелище, згарище, руїни.
У серці сквозняками дме війна.
І смуток твою душу всю поглинув.
Десь голос з неба просить:"Відпусти!"
А ти минуле у руках тримаєш.
Війна із торбою відправила в світи.
Ти в снах ще досі дім свій відчиняєш.
Так пахне затишком у прибраній оселі.
Парує кава смачно на столі.
В ній жили люди, добрі і веселі,
Там поселилось горе і жалі.
Стискають пальці рідний ключ від дому, Що в сумочці принишк, на самім дні.Ти знаєш...Розумієш підсвідомо,
Що не відкриється замок в минулі дні.
Аміна Алман
В кого б там не було якихось планів по знищенню нас, українців. В кого б там не було бажання знищити Україну. Та в них це не вийде! Бо ворог змінив нас, забравши те добро, яке ми мали в собі, породивши жорстокість. І цю жорстокість рано чи пізно кацап відчує на собі в повній мірі.
Токмак — це Україна! І ми будемо ходити по рідним вулочкам у звільненому місті Токмак.
Окупанти висмоктують життя із нашої землі. Із нас із вами.
Всі ви стали зовсім іншими людьми, ваші думки стали іншими, ваші дії стали іншими, ваші очі стали іншими. Вони давно не горять. Вогонь згас в той момент, коли кацапи тонами знищували книжки із наших бібліотек. Коли вбивали наших дітей. Коли ворог розвісив усюди свою символіку, зривав наші герби та прапори, викорінив нашу мову із табличок будівель та не з наших душ!
Хтось й досі носить в сумочці ключі.Від тих дверей, що більше не існує.А ти хоч плач, хоч смійся, хоч кричи:Твій біль нікого в світі не хвилює.Бо дому твого вже давно нема.Лиш попелище, згарище, руїни.
У серці сквозняками дме війна.
І смуток твою душу всю поглинув.
Десь голос з неба просить:"Відпусти!"
А ти минуле у руках тримаєш.
Війна із торбою відправила в світи.
Ти в снах ще досі дім свій відчиняєш.
Так пахне затишком у прибраній оселі.
Парує кава смачно на столі.
В ній жили люди, добрі і веселі,
Там поселилось горе і жалі.
Стискають пальці рідний ключ від дому, Що в сумочці принишк, на самім дні.Ти знаєш...Розумієш підсвідомо,
Що не відкриється замок в минулі дні.
Аміна Алман
В кого б там не було якихось планів по знищенню нас, українців. В кого б там не було бажання знищити Україну. Та в них це не вийде! Бо ворог змінив нас, забравши те добро, яке ми мали в собі, породивши жорстокість. І цю жорстокість рано чи пізно кацап відчує на собі в повній мірі.
Токмак — це Україна! І ми будемо ходити по рідним вулочкам у звільненому місті Токмак.