Ми живемо в епоху mental health, і я навіть не здивуюся, якщо її справжнім батьком є фармкомпанія Eli Lilly.

Перший серотоніновий інгібітор Прозак, завоювавши ринок на початку 90-х, дійсно змінив світ.

Про депресію почали говорити, писати, знімати кіно.

Депресія стала зрозумілою.

Точніше не так - у пересічного американця з'явилося ілюзія, що він її розуміє.

Сумно тобі тому, що мало серотоніну. Не бог, не капіталізм, не мама, не папа, не страх смерті, не сенс життя. Просто серотонін закоротило, ось і все.

Психотерапевтична наука теж зайнялася мікроменеджментом імпульсів та реакцій, і на фоні сучасного КПТ методики деяких аналітичних систем виглядають як пародія на лікування.

Але все одно - щось воно якось не то, відчуваєте?

Досвідченні та кваліфіковані терапевти в приватних бесідах зізнаються, що раціональних інструментів недостатньо.

Спілкуєшся ти з цим клієнтом, спілкуєшся, все він наче розуміє, а результату нема.

Там, в глибинах мозку, під мішурою думок та раціоналізацій, сидять справжні автори наших рішень.

Вічні універсальні монстри, які не розуміють слів.

Тому інколи корисно змінити перспективу та подивитися на своє життя та життя суспільства з висоти архетипічного польоту.

Про це чудово розповів Роман Мельниченко, якщо ще не подивилися - дуже раджу.

Повна версія подкасту на Патреоні.