Святвечір. Для мене - звичайний день служби у ЗСУ. Ще один.

Зранку - підйом. Шикування навчальної групи - в приміщенні. Заняття, польоти... Розгортання комплексів БПАК, згортання комплексів. Завтра - те саме.

Часу святкувати - нема. В Україні війна. Хлопці і дівчата скоро повернуться на фронт - треба встигнути передати їм більше. Якомога більше. Навички, прийоми.

Але. От сів я і замислився. Замріявся.

Уявив як воно буде тоді - коли закінчиться війна. Не знаю як - може замиренням (звісно, тимчасовим), може перемогою - колись вона буде. Тоді буде багато-багато роботи. Треба буде відновлювати країну треба буде будувати нову Україну.

Чудову. Квітучу.

Я у це вірю. Я кожного ранку, навіть заморений і виснажений виходжу робити роботу, яку не хочу робити - а мушу. Я вірю що роблю її не даремно. Ви не вірите? Що ви забули тоді в моїх коментах? Ходіть до ватників - вони теж не вірять. Знайдете одне одного.

Ми переможемо - питання в часі. Нам не лишили виходу крім перемоги.

Христос народжається!