«Отче, мій чоловік мені зрадив. Як далі жити?»
Ось такі і подібні питання ставлять мені дружини у шлюбі вінчаному і громадянському; жінки і молоді, і в літах; і з дітьми, і без дітей. Запитують на паперті під храмом і на сповіді — і це відбувається з року в рік. І я мушу розраджувати їх, і не просто заспокоювати загальними фразами, а давати згідно з євангельським вченням слушні, дійсно результативні поради.
Зазначу, що жертви зрадливого кохання приходять до храму, де є особлива присутність Бога. Вони свідомо чи підсвідомо це розуміють, тому і очікують моєї поради та розради, як від людини, близької до Бога Творця і Джерела життя і всякої істини. Розуміючи це, я не можу щось своє фантазувати, а намагаюся керуватися біблійною мудрістю і досвідом святих отців Церкви.
Ясна річ, скорботне подружжя може обійти усі храми Києва і у кожному отримати від священників поради, що докорінно відрізнятимуться від моїх. Але я беру на себе відповідальність за свої настанови, і з досвіду можу сказати, що вони приносять добрий результат.
Ось переді мною чергова молода пані. Вродлива, та на обличчі печать тієї печалі, яку можна зустріти у жінок, які довго плакали, — блиск у очах, гострота в погляді.
"Я Вас розумію, як Вам боляче, і, повірте, щиро співчуваю, — звертаюся я до неї. — Це глибока рана і нестерпний біль душі, такий, що ніякий фізичний біль його не загасить. Але прошу, пані, послухайте мене. Згадайте, як Ваш красень Вас кохав і був готовий для Вас зірку з неба дістати. Полумʼя його любові до Вас і Ваш сердечний вогник до нього — те, що називається закоханістю, — це не просто взаємне естетичне збудження. Це був дар Божий, це зірка, яка впала у Ваші серця, у їхні глибини. Це той перл, який ми зобовʼязані оберігати, щоб диявол, ворог любові, його не вкрав.
Господь є Джерелом любові. Він Сам є любов, і Він Вас нею причастив. Це як образ Святого Причастя, адже були хвилини, коли Ви безсумнівно готові були відати одне за одного життя. Згадайте, адже це було! Де це поділося? Чому не зберегли цей дар? Ми не власники своєї закоханості — це дар Божий, який дається для того, щоб ми не просто ощасливили ввірену нам людину, але й захистили її від диявола і привели до спасіння. І якщо ми, отримавши такий дар, не усвідомимо цього, не віддаватимемо Богові Боже, ця наповнена любовʼю чаша розплескається і спорожніє.
Не можна любити творіння більше, ніж Творця. Не можна любити чоловіка більше, ніж Бога. Ніхто і ніщо не повинно затуляти нам Бога, ніхто не повинен ставати ідолом для поклоніння. Якщо ми зраджуємо Бога, то зраджують нас. Десь у глибинах серця Ви, віруюча жінка, поставили чоловіка на місце Бога. Господь перестав бути ціллю і головним скарбом, а став просто засобом, а чоловік зайняв Його місце, як ідол. А в ідолів завжди вселяються демони і нами маніпулюють.
Згадайте, перша і головна заповідь: возлюби Господа Бога, тобто Іісуса Христа, всім серцем, розумом, силою, а ближнього, тобто чоловіка, як саму себе, як образ Бога.
Тому раджу принести Господу каяття таким чином: «Господи, прости мене, що я не люблю Тебе усім серцем і розумом, як Ти заповідав, що не Ти головний скарб моєї душі. Я серцем зраджувала Тобі, не розуміла, що Ти дав мені життя і здібність любити для того, щоб я у першу чергу возлюбила Тебе усім серцем, щоб шукала цієї любові, виховувала її в собі, плекала. Господи, навчи мене любити Тебе».
І з цим каяттям, із цим проханням приступайте до Причастя. І не просто пробачте своєму чоловікові зраду, а себе звинувачуйте: «Господи, я Тебе зрадила — і через це зрадили мені. По ділах достойне приймаю. А мій чоловік ні в чому не винен. Це я винна, що на нього напав блудний біс».
Ось так причастіться, тобто зʼєднайтеся з Іісусом Христом. Нехай Ваша природа зʼєднається з Божественною. А потім усамітніться, прочитайте уважно молитви після Святого Причастя. Зрозумійте, усвідомте, що відбулося з Вами під час Таїнства. У Вас ввійшов Христос! Це уже не Ваші руки — це руки Христа. Це не Ваші очі — це Його очі! Подивіться на світ, на усіх навколо очима Христа, Який є втіленою любовʼю.
