Недавно ще раз переконалася, як добре працює, коли створюєш собі відповідні обставини, замість вмикання сили волі.
Зараз поясню. У мене давно є запит на те, щоб сповільнитися, але як це завжди буває, життя несеться, і одним бажанням це зробити важко. Завжди знаходяться справи, переписки, задачі, і однією усвідомленістю та силою волі темп життя не сповільниш.
Так от, я тричі на тиждень ходжу в зал - по понеділках, середах і п'ятницях. З тренеркою, тобто це не "коли прийдеш", а чітко визначений час. Півтора року ходила на 9:00, щоб максимально ефективно використовувати час.
Врешті це виглядало так: тричі на тиждень я зранку швидко збираю дитину в садок (веде її чоловік, але я маю вдягнути, зібрати й нагодувати), потім маю пів години, щоб сходити в душ, зібратися самій, взяти форму, купити дорогою води і встигнути в зал. Це завжди був мікро-стрес - бо якщо дитина довго не випихується з дому, я починаю нервувати. Ну і загалом це був експрес-ранок в стилі "встигнути все".
Ну а інші два будніх дні я відправляла її в садок, відразу ж сідала за ноут, і все неслося.
Нещодавно я перенесла ці тренування на 10:00. Наче незначна подія, але ось що це змінило. Тепер тричі на тиждень я спокійно, без нервів, збираю дитину, а потім лишаюся сама і маю годину часу до залу. Працювати немає сенсу, бо скоро виходити, а отже я маю внутрішній дозвіл на те, щоб це був час "чисто для себе". Я втикаю в телефон, або читаю книжку, дууууже повільно п'ю каву і займаюся нічим. Сьогодні зрозуміла, що ось же воно - те саме сповільнення, яке мені давно було потрібно.
Я прямо фізично відчула, як покращився психологічний стан від того, що я прибрала ці ранкові мікро-стреси і дала собі дозвіл на цю годину розслабленого втикання.
Але магія в тому, що якби не цей люфт, нічого б не вийшло. Якби я не ходила в ці дні в зал, робота вже неслася б, і просто так цю годину я б собі не дала.
І да, чи можу я сказати, що оця зайва година на день, яку я раніше хотіла використати по-максимуму, сильно вплинула на мою робочу продуктивність і встигання? Та взагалі ні, я її не відчула.
Про все це є книжка - "Не примушуй себе. Альтернатива силі волі" Бенджаміна Гарді. Тобто не сказати, що я цього раніше не знала. Але коли бачиш на практиці, як це працює, щоразу вражає.
Зараз поясню. У мене давно є запит на те, щоб сповільнитися, але як це завжди буває, життя несеться, і одним бажанням це зробити важко. Завжди знаходяться справи, переписки, задачі, і однією усвідомленістю та силою волі темп життя не сповільниш.
Так от, я тричі на тиждень ходжу в зал - по понеділках, середах і п'ятницях. З тренеркою, тобто це не "коли прийдеш", а чітко визначений час. Півтора року ходила на 9:00, щоб максимально ефективно використовувати час.
Врешті це виглядало так: тричі на тиждень я зранку швидко збираю дитину в садок (веде її чоловік, але я маю вдягнути, зібрати й нагодувати), потім маю пів години, щоб сходити в душ, зібратися самій, взяти форму, купити дорогою води і встигнути в зал. Це завжди був мікро-стрес - бо якщо дитина довго не випихується з дому, я починаю нервувати. Ну і загалом це був експрес-ранок в стилі "встигнути все".
Ну а інші два будніх дні я відправляла її в садок, відразу ж сідала за ноут, і все неслося.
Нещодавно я перенесла ці тренування на 10:00. Наче незначна подія, але ось що це змінило. Тепер тричі на тиждень я спокійно, без нервів, збираю дитину, а потім лишаюся сама і маю годину часу до залу. Працювати немає сенсу, бо скоро виходити, а отже я маю внутрішній дозвіл на те, щоб це був час "чисто для себе". Я втикаю в телефон, або читаю книжку, дууууже повільно п'ю каву і займаюся нічим. Сьогодні зрозуміла, що ось же воно - те саме сповільнення, яке мені давно було потрібно.
Я прямо фізично відчула, як покращився психологічний стан від того, що я прибрала ці ранкові мікро-стреси і дала собі дозвіл на цю годину розслабленого втикання.
Але магія в тому, що якби не цей люфт, нічого б не вийшло. Якби я не ходила в ці дні в зал, робота вже неслася б, і просто так цю годину я б собі не дала.
І да, чи можу я сказати, що оця зайва година на день, яку я раніше хотіла використати по-максимуму, сильно вплинула на мою робочу продуктивність і встигання? Та взагалі ні, я її не відчула.
Про все це є книжка - "Не примушуй себе. Альтернатива силі волі" Бенджаміна Гарді. Тобто не сказати, що я цього раніше не знала. Але коли бачиш на практиці, як це працює, щоразу вражає.