гриб з юґґота

​​🤔 Почесними гостями Pacificon І 1946 року були А. Е. ван Воґт та його дружина Една Мейн Галл. Однак під час того, як їх обирали, стався один цікавий інцидент.
 
У членів комісії, що складалася з п’ятьох фанів, зав’язалася суперечка: Форрест Акерман пропонував, аби почесною гостею зробили жінку. Його кандидаткою була Кетрін Люсіль Мур.
 
«Вона була дуже відомою авторкою наукової фантастики. Я сказав, що нам слід було би запросити ще й Марґарет Брандейдж, популярну художницю для "Weird Tales". Ще додав, що варто було б узяти авторитетну фанатку, видавчиню фензинів та асистентку якогось з професійних журналів».
 
😑 Однак Форрест наштовхнувся на нерозуміння з боку своїх колег, які наполягали на тому, що запросити Кетрін без її чоловіка було б не правильно.
 
«Я сказав, що Каттнер мав би пишатися, що його дружина стала галузевою почесною гостею», — згадував Акерман.
 
🤷🏼 Так більшість голосів все ж було віддано ван Воґту та Галл. А шкода, адже ми могли б, як мінімум, побачити Кетрін та Генрі в публічному просторі (хоча, маю підозри, що Каттнер навряд чи з’явився, а з ним і Мур). А як максимум, Кетрін би змогла здобути відмітку свого визнання тоді, коли вона ще була активною членкинею спільноти.

Врешті подружжя Каттнерів не відвідало конвент навіть у ролі звичайних гостей.
 
На світлині: бюлетень, який знайомить нас ближче з тогочасними почесними гостями, А. Е. ван Воґтом та Едною Мейн Галл 👇🏼

​​🎞️ Якось режисеру Говарду Гоксу, який подарував нам стрічки Scarface та Gentlemen Prefer Blondes, до рук потрапила книжка No Good from a Corpse, і він, знімаючи на той час екранізацію hard-bolied детективу Реймонда Чендлера під назвою The Big Sleep, почав негайно вимагати, аби до нього привели «того парубка Брекетта», аби він допоміг зі сценарієм. Однак Гокс, який дав цей запит, ніяк не очікував побачити у себе в кабінеті «дівчину з осяйним обличчям, яка буцімто тільки-но прийшла з тенісного корту для школярок».

Згодом Говард згадував про Лі таке: «Вона виглядала так, наче писала поезію. Насправді ж, вона писала як чоловік».
 
🎞️ Над сценарієм The Big Sleep на той час уже працював Нобелівський лавреат Вільям Фолкнер. Сюжет першоджерела сам по собі був надзвичайно плутаним, через що на письменників очікувало чимало випробувань. Один з найпоказовіших кейсів — це коли Гамфрі Боґарт, виконавець головної ролі, підійшов до Лі й спитав, чи відомо їй, хто вбив шофера, адже зі сценарію цього ніяк не розібрати. Лі відповіла, що не знає, і разом із колегою звернулася до Гокса за відповіддю. Гокс теж тільки знизав плечима й запропонував подзвонити Чендлеру. Той також відповів, що не знає. У цьому, частково, й полягала суть фільму, адже Гокс планував зняти його скоріше як добірку привабливих кадрів, які, хоч і не мають особливого сенсу, все ж чарують своєю естетикою.
 
Лі також була присутня на зйомках. «Я була молодою і все мене дуже цікавило», згадує вона. На один зі знімальних днів вона навіть взяла з собою Рея Бредбері, котрого познайомила з рештою своїх колег, зокрема з Фолкнером, з яким також було пов’язано кілька цікавих казусів. Існують дві різні версії історії, як Гамірф Боґарт був незадоволений репліками, які, на його думку, написала Лі. В одній підійшов до Гокса й пожалівся, що діалоги, написані новою сценаристкою, безглузді, однак виявилося, що він переглядав написану Фолкнером частину. А в другій він підійшов до самої Лі й сказав, що йому не подобається, як деякі з реплік не мають достатньої саркастичності, притаманної його персонажу. З’ясувалася, що ті, якими Боґарт був незадоволений, були написані Фолкнером, а ті, які актору подобалися, Брекетт. За це Боґарт дав Лі прізвисько «хлопак».
 
🎞️ The Big Sleep, хоч і не був першим сценарієм для Лі, протарував їй стежку до Голлівуду, з яким вона залишилася пов’язана до кінця життя. Для Гокса вона також написала трилогію вестернів та пригодницьку стрічку Hatari!, а за кілька років до своєї смерті долучилася до проєкту, який продовжував історію пригод Філіпа Марлоу, головного героя The Big Sleep. Стрічка, яка називалася The Long Goodbye, з самого початку продакшну мала певні складності: по-перше, Боґарта вже давно не було серед живих, а по-друге, нуарний детектив у 40-х і 70-х — це абсолютно різні за атмосферою поняття. До роботи, після кількох невдалих сценаріїв попередниками-авторами, запросили Брекетт, якій надали майже суцільну свободу й право відходити від першоджерела — це було необхідно, аби зацікавити глядача в ту епоху. Так The Long Goodbye з характерного нуарного The Big Sleep й перетворився на драматичну кримінальну стрічку, яка майже не мала нічого спільного з фільмом-попередником.
 
🎞️ Наостанок, додам невеличкий спогад Едмонда Гамільтона, чоловіка Лі, про те, як The Big Sleep переглянув саме він:
 
«The Big Sleep вийшов літом 1946. Я тоді старанно залицявся до цієї юної леді, тож, не маючи машини, я об’їздив увесь центр міста, бо тоді я жив із сестрою в Аркадії, аби побачити фільм. Що ж, дістався я до середини бісової стрічки, й що я вам скажу…це досить-таки заплутано, навіть якщо ви почне дивитися спочатку. Але з часом фільм покращується; я маю на увазі, що коли ви все ж врешті продерлися крізь усі ті запаморочливі труднощі з сюжетом і так далі, то він дійсно починає вам подобатися більше, ніж до того. У нього справді хороший темп».

​​😽 Віднедавна я почала колекціонувати вінтажні видання і, якщо з умовними Брекетт, Каттнером та Гамільтоном я без сумнівів беру все, то з тими письменниками, в чиїй творчості я не надто певна, мені б хотілося попередньо ознайомлюватися з парою-трійкою оповідань, аби знати, чи потрібен мені паперовий варіант. Читати з комп’ютера через Google Books — це далеко не найзручніший для мене варіант, тож тут на порятунок мені прийшов застосунок Librarius, де в розділі «Фантастика» є безліч класичних авторів жанру, які вже стали суспільним надбанням: наприклад, тут вам і Роберт Ірвін Говард, і Едґар Райз Берроуз, і Абрагам Мерріт, і Г. Дж. Веллс, і Мері Шеллі — обирайте донесхочу!
 
Але, якщо ви все ж хочете чогось, що можна прочитати українською, то тримайте мій список книжкових рекомендацій, які в застосунку теж можна знайти 👇🏻
 
📍 «Соляріс» Станіслав Лем
Безумовно одна з моїх улюблених жанрових книг, що з легкістю може як розчулити, так і налякати. Роман познайомить вас із психологом, який вирушає з місією на планету Соляріс, вкриту дивним океаном, що насправді є істотою, спосіб мислення якої відрізняється від людського. Мета чоловіка — вирішити психологічні проблеми того нечисленного екіпажу, що там перебуває. І саме вона, ця причина ментального занепаду команди, точно вас здивує…
 
📍 «Крістіна» Стівен Кінґ
У мене з Кінґом дуже турбулентні стосунки, але «Крістіна», однозначно, моя улюблена книжка автора. Абсолютно божевільна історія про одержимість хлопчака-невдахи машиною, керованою потойбічними силами. Задиркувата та з химерною фабулою, вона змушує задуматися про пріоритети матеріального над нематеріальним, а також про людську обсесію речами.
 
📍 «Я — Легенда» Річард Метісон
Культова історія чоловіка, який внаслідок епідемії невідомого вірусу залишився віч-на-віч з інфікованими людьми, перетвореними на вампірів. Must-read для всіх прихильників історій про чудовиськ-кровопивць, адже Метісон зробив дійсно інноваційну річ, яка міцно вкоренилася в попкультурі — закріпив концепт вампірського апокаліпсису та перетворив вампіризм на хворобу.
 
📍 «Дюна» Френк Герберт
Я знаю, що коли ви подивилися першу й другу частини «Дюни» Вільньова, однією з ваших думок було те, що треба прочитати першоджерело. То чого ж затягувати? Тим паче, з відомою екранізацією чи без, «Дюну» має принаймні «куснути» кожен прихильник наукової фантастики.
 
📍 «Двері у Літо» Роберт Гайнлайн
Зізнаюсь — Гайнлайна я ще не читала, але, враховуючи мої інтереси, знайомство з ним буде лишень питанням часу. Тим паче, у застосунку є ще й його «Ляльководи» від того ж КСД, тому не будьте як я, і підіть читніть щось у нього, адже це не тільки важливий для жанру письменник, а ще й активний член LASFS! 🤲🏼
 
🌚 А ще для моїх вельмишановних підписників Librarius дарує 15% знижки на будь-яку обрану вами електронну книжку за промокодом a1210abb 🤲🏼 Раджу не баритися, адже промокод діятиме тільки сьогодні-завтра.
 
Приємного вам читання!

​​📍 Мала честь долучитися до проєкту від Читомо, в якому різні люди віком від 1 до 33 років діляться своїми рефлексіями щодо Дня Незалежності.
 
Також, у цю надзвичайно щемку та важливу дату, зібрала для вас низку актуальних зборів, які потребують вашого поширення та копійчини 👇🏻
 
📍 Збір на обладнання для 27РеАБр від Роршаха.

📍 Збір від руху VETERANKA.

📍 Збір на обладнання для 2 батальйону 46 ОАЕМБР.

📍Збір-розіграш на пікап для аеророзвідки 24 ОМБР.

📍Великий збір від Сенсу та Гуркоту на автоматизовану турель для 101 бригади ППО.

Низькій уклін усім, хто виборює нашу незалежність. Слава Україні!

​​🦑 20 серпня 1890 року народився Говард Філіпс Лавкрафт — прабатько сучасного горору та інших визначних фрагментів попкультурної мозаїки, людина багатьох талантів і, що ж тут приховувати, складна й неоднозначна особистість.

Здається, що з часів смерті ГФЛ дослідники встигли ретельно пізнали його характер, примхи та звички, про які він охоче самотужки розповідав у своїх листах, але як же ж складну персоналію цього чоловіка зчитували інші й як вплітали його у свою канву художніх помислів? Ловіть на честь свята невеличку добірку літератури, в якій найвідоміший серед незнаних перетворюється на художнього персонажа 👇
 
🦑 «The Broken Hours» Жаклін Бейкер
Атмосферна історія в дусі класичних оповідок про будинки в привидами, в якій розповідають про чоловіка на ім’я Артур Крейндл, що перебуває у пошуках роботи. Страшенна потреба в грошах змушує його погодитись на посаду помічника такого собі Говарда Філіпса Лавкрафта, який внаслідок хвороби виявляється прикутим до ліжка. Артур, перебуваючи в старовинному домі, в якому Говард доживає останні дні, дізнається багато таємниць письменника, що межують між реальністю та вигадкою, мимоволі затягуючи парубка в темні глибини…
 
🦑 «Honeymoon in Jail» С. Т. Джоші
Авантюрний роман від одного з найвидатніших дослідників життя та творчості Лавкрафта, в якому Говард разом із Сонею Ґрін мимоволі обертаються на детективів. Під час весільної вечірки їхніх друзів хтось убиває гостю й всі підозри падають на наречену — так Лавкрафт і Ґрін і стають учасниками складної кримінальної драми, розв'язок якої має довести, що наречена ні в чому не винна.
 
🦑 «The Night Ocean» Пол Ла Фардж
Назва книжки прямо натякає, що тут на нас чекає дещо пов’язане з Лавкрафтом та одним з його найліпших друзів, Робертом Барлоу. У цій книзі Ла Фардж розвиває одну з теорій про те, що Говард та Роберт, який був ґеєм, перебували в стосунках. Водночас розвивається інша сюжетна гілка, яка переносить нас у сьогодення: чоловік головної героїні роману, затятий прихильник Лавкрафта, думає, що він знає, що ж відбувалося між Лавкрафтом і Барлоу, й, наблизившись до відповіді, неочікувано зникає безвісти…

🦑 «Lovecraft's Book» Річард Лупофф
Дещо провокативний псевдоісторичний роман, який розглядає питання того, чи підтримував Лавкрафт Гітлера. У цій історії Лавкрафту Джордж Сильвестр Вірек, німецький пропагандист та прихильник фашизму, дає запит написати політичний трактат, який буде американською варіацією горезвісної книжки авторства Гітлера. Натомість Вірек пропонує Лавкрафту те, від чого він не може так легко відмовитись, — публікацію його оповідань. То чи погодиться Говард на цю пропозицію?
 
🦑 «The Lovecraft Chronicles» Пітер Кеннон
Ще один псевдоісторичний роман, в якому від трьох різних імен надається альтернативна варіація життєпису Лавкрафта. Дві лінії тут повністю вигадані, інша ж присвячена вже згаданому вище Роберту Барлоу.
 
🦑 «Trolley No. 1852» Едвард Лі
Майте на увазі, що Лі пише відвертий жахотреш (може хтось пам’ятає, як тіктоком гуляв тренд, де люди наводили приклади книжок у жанрі екстремального горору з гіперболізованим різноманіттям насильства — це саме воно ✊) , який я рекомендувати не хочу й не буду, а просто перелічую як один із варіантів ну ду-у-уже нетипового авторського переосмислення життя та творчості Лавкрафта. Якщо коротко: Говард на такому фінансовому дні, що починає писати…порнографічні оповідки. З вкрапленнями його фірмової міфології. Розумієте, про що я? 🙃
 
Якщо ж підбивати підсумок цього допису, мені чомусь напрошується сумний висновок, що Лавкрафта надзвичайно сильно карикатуризують. Сподіваюсь, колись він все ж здобуде цікаву й реалістичну художню біографію, адже життя його було не менш цікавим, аніж творчість.
 
🦑 І, наостанок, як-то кажуть:
 
Лавкрафт народився! Славімо його!

​​🌟 Пам’ятаєте ось цей допис, в якому ми досліджували причини, чого деякі автори надають перевагу тому, аби писати саме фантастику? У тому ж фензіні їм задали надзвичайно цікаве питання про те, що на них вплинуло як на авторів, а особливо, хто це був серед інших письменників. Тож, аби дізнатися, хто був your favorite artist's favorite artist улюбленим письменником вашого улюбленого письменника, пропоную дізнатися відповіді деяких з них:
 
Роберт Сільверберґ: «[…] Каттнер, Венс, ван Воґт, Гайнлайн та півдюжини інших фантастів, а з "мейнстрімної" літератури — Моем, Манн та деякі інші».
 
Авґуст Дерлет: «Мої інформаційні авторитети абсолютно чітко простежуються в діапазоні моєї роботи: Торо, Емерсон, Лавкрафт, Менкен, Мастерс, Фрост, Меккен, Томас Гарді, Пруст, Манн, Дойл».
 
Лі Брекетт: «Це має бути очевидним — Едґар Райз Берроуз. Хоча були й інші, переважно Кіплінґ, Гаґґард та Мерріт».
 
Едмонд Гамільтон: «Гомер Еон Флінт. Його масштабні, але трошки кострубаті космічні пригоди розпалювали мою уяву, хоч мені й було добре відомо, що є й кращі письменники».
 
Артур Ч. Кларк: «Стейплдон, Веллс, "Дон А. Стюарт"».
 
Роджер Желязни: «Один автор: Стенлі Вайнбаум».
 
Курт Воннеґут: «Мене захоплювали Джордж Орвелл, Джордж Бернард Шоу, Марк Твен та Г. Дж. Веллс».
 
Рей Бредбері: «Казки, для початку, потім же були книжки про країну Оз, далі — Едґар Райз Берроуз, а тоді з'явилися Бак Роджерс, Флеш Ґордон, Жуль Верн, Волт Дісней, Джек Вільямсон, Лі Брекетт, Генрі Гассе, Генрі Каттнер, Росс Роклін, Чарльз Гоміґ, Томас Вульф, Джон Стейнбек, Юдора Велті, Кетрін Енн Портер, Вілла Катер, Шервуд Андерсон, Бернард Шоу, Шекспір — саме в такому порядку».
 
Фріц Лайбер: «Г. Дж. Веллс. Ті, що трошки менше: Ісбен, Лавкрафт, По, Шекспір, Е. Р. Б. [Едґар Райз Берроуз], Дойл».
 
Роберт Блох: «Г. Ф. Лавкрафт був моїм наставником».
 
Айзек Азімов: «Автором, який вплинув на мене найбільше, був Джон В. Кемпбелл».
 
Філіп К. Дік: «Найбільше на мене вплинув ван Воґт».
 
Енн МакКефрі: «А. Мерріт, Едґар Райз Берроуз та Едмонд Гамільтон, безсумнівно, вплинули на моє мислення у напрямку н-ф».
 
Майкл Муркок: «Едґар Райз Берроуз, П. Ґ. Вудхауз, Ентоні Скін, Френк Річардс, але важко сказати, який з них вплинув найбільше, але, певне, Е.Р.Б.».
 
Гарлан Еллісон: «Цього [вплинути] не робив жоден письменник. Я взяв собі за правило ніколи не читати стільки творів однієї людини за раз, щоб ті вплинули на "мій стиль". Особисто мені найбільше допоміг Алґіс Будрис, а Лестер дель Рей був поруч, коли мені була потрібна поміч, та здебільшого це був я сам. Гадаю, на мене вплинули Гарді, Гемінґвей, Гамметт, Стейнбек, Діккенс і Твен, але, в першу чергу, це був я сам».