А прапори з надписами від бригад чи просто знайомих бійців - взагалі ше той треш. Причина - більшості з тих, хто колись написав шось на прапорі чи просто поставив автограф, вже немає в живих. І від цього хочеться вити, бо ти памʼятаєш тупо все про те, коли, хто саме і за яких обставин тобі підписали прапор.
Хтось може сказати шо похуй на ті кольори, головне жити заможно і не їбати собі мозок. Відкрию секрет - в Донецьку таких називають абыбылаколбаса + всі ці люди латентні ватани, які, хоч і вважають шо війна - це погано і т д, але, в той же час, обожнюють ввімкнути оленя і пизтвнути про те шо на всьо так адназначна, фсєй правди ми нє знаєм чи ше якусь хуєту.
Наративи, відмазки - не міняються. Змінюється лише адреса прописки в паспорті і прізвище того, хто відмовляється визнавати шо росіяни хочуть знищити всіх українців, в тому числі будь-які історичні згадки про державу, мову, культуру, пісні і т д. Абыбылаколбасяне вірять шо можуть пристосуватися до будь-якого режиму, шо іх омине доля башкирів, які ж лише обслуговуючим персоналом імперії
Синьо-жовтий - це кордон. Побачив свої кольори = зрозумів шо вдома, без підарів
За цими кольорами стоять люди, які ховали прапори під підлогою, закопували їх в городах, вивозили через десятки блокпостів і отримували строки лише за те, що не захотіли від них відмовитися.
Стоять ті, хто підписував прапори на фронті, а потім залишався на них лише імʼям, позивним і кількома словами чорним маркером.
Стоять ті, хто роками чекає моменту, коли можна буде відкопати свій прапор на Донеччині, Луганщині чи в Криму, витрусити з нього землю і нарешті повісити там, де він мав висіти весь цей час.
І саме тому кацапів так корчить від синього та жовтого - бо прапор нагадує їм про головне: Україну вони так і не змогли перетравити.
Можна окупувати місто, перейменувати вулиці, спалити книжки, завезти своїх мусорів, вчителів і пропагандистів, але значно складніше витравити з людини розуміння того, де її дім. Особливо коли десь в шафі, підвалі чи закопаний під деревом лежить той самий шматок тканини, за яким вона обовʼязково збирається повернутися.
Тому для когось сьогодні день прапора - просто дата в календарі, а для когось - обіцянка самому собі, яку він дає вже кожен рік поспіль, починаючи з 2014 року
Мораль. Можна намалювати триколор на кожному стовпі і сотні разів назвати українське місто російським. Але захований в його землі синьо-жовтий прапор нагадує: право на це місце нікуди не зникло.
Памʼятайте про це
Кінець
P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон -
https://www.patreon.com/fashdonetsk ВТС -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
P.s 2 - Хочеш шоб по ваті прилетіло? Пиши в
@gistapapapa_bot . Анонімність гарантовано