🌱
17 КВІТНЯ – ПРЕПОДОБНОГО ІОСИФА ПЕІСНОПИСЦЯ
Святий Іосиф народився на Сицилії. Батько його – Плотій, а матір – Агафія. З дитинства він прагнув до Бога; тихий, смиренний, завжди говорив про святі речі, а душа його виривалася з молодого тіла і линула до Бога, до Пречистої, яку особливо почитав у своїх молитвах. Коли Сицилію завоювали сарацини, батьки забрали Іосифа і втекли до Пелепонесу.
Щойно юнакові виповнилося 15 років, як він постригся у ченці в монастирі в Солуні. І лиш тут його душа знайшла неземний спокій; зажив він життям ангельським, а суворістю життя, постами, молитвою дивував усіх, навіть найстаріших монахів. Близько 814 р. його висвятили на священника. В той час навідався до монастиря святий Григорій Декаполіт і, дізнавшись про чесноти преподобного Іосифа, взяв його з собою до Царгорода, де лютувала іконоборча єресь, а імператор Лев Вірменин жорстоко мучив вірних християн. У Царгороді вони осіли у церкві святих Сергія і Вакха. Обидва святі рішуче виступали проти єретиків, навертали тих, хто відвернувся від віри і скріплювали вірних у вірі Христовій.
Коли ж переслідування стало ще жорстокішим, святий Григорій вирішив послати святого Іосифа до Риму, до папи Лева III (795-816), щоб той став в обороні Христової Церкви. Однак в останню мить, на кораблі, єретики схопили преподобного Іосифа і відправили його на острів Крит, де, закованого в тяжкі кайдани, кинули у в’язницю, в якій уже страждали інші ісповідники.
Ангелом розради і втіхи став для них святий Іосиф. Він вливав нові сили в серця страждальців, скріпляв їх і запалював любов’ю до Христа так, що багато з них стійко перетерпіли всі муки (а муки ті були ще страшніші, ніж у поганські часи) і радо віддавали життя за Христа Спасителя. Шість років, аж до смерти Лева Вірменина, мучився преподобний Іосиф у в’язниці.
І ось, як свідчить передання, вночі явився ісповідникові святий Миколай Чудотворець і сказав йому, що гонитель Церкви Христової загинув, він вивів преподобного Іосифа з темниці і в чудесний спосіб переніс його до Царгорода. Учень поспішив до свого учителя, святого Григорія, але той уже не жив. І залишився Іосиф при церкві святого Іоанна Золотоустого, де упокоїлися були мощі святого Григорія. Невдовзі до нього стали горнутися учні, і він звів монастир та церкву на честь святого апостола Варфоломея, частина мощей якого зберігалася в тій церкві. Бог дав святому Іосифові талант укладати чудові пісні, однак слуга Божий, у своєму смиренні, боявся їх записувати. Аж якось, в надвечір’я празника святого Варфоломея, явився Іосифові цей святий апостол, поклав Євангеліє йому в руки і заохотив його писати пісні.
Преподобний Іосиф залишив нащадкам понад 300 канонів, тобто пречудесних пісень, складених на честь Пресвятої Богородиці і Божих святих. Тому й називаємо його “Піснеписцем”.
Та не довго втішалася спокоєм Христова Церква. За імператора Теофіла іконоборча єресь знов набрала сили. Святого Іосифа відправили у вигнання до Херсону, де він перебував аж до смерті царя-гонителя (842 р.).
Преподобний Іосиф знову повернувся до свого монастиря, а святий Ігнатій, патрірх Царгородський, призначив його посудохранителем церкви святої Софії. Та вже 857 р. їх обидвох знову заслали у вигнання, бо вони виступили проти Варда, безбожного вельможі, брата цариці Теодори, який покинув законну жінку і оженився з другою. Після смерти Михаїла III, за правління Василія Македона, у 867 р. вони повернулися до Царгорода. У незвичайному благочесті і святості, сповнени віри, надії і любові до Бога, провістивши власну смерть, святий Іосиф помер у Світлий четвер 883 р., у понад столітньому віці. А Пресвята Богородиця і святі, яких він прославив своїми канонами, прийняли душу його і відвели перед престол Спаса нашого Ісуса Христа.
На сайті:
https://rivne.church.ua/2024/04/17/17-kvitnya-prepodobnoho-iosyfa-peisnopystsya/
