війна на вулиці миру

Хочу принести вибачення редакції видання Бабель за мій поспішний вчорашній допис.

Я написав його до того як Бабель вийшов з комунікацією про баг, але через те що мій телефон не у мене, він був опублікований вчора ввечері, коли я вже був в курсі про ці прикрі технічні обставини.

У мене немає, і не було ніяких претензій до Бабеля, єдине що я міг припустити, коли побачив що "відео видалено користувачем" це те, що відбувся тиск на медіа, якого, насправді, не було.

Я вибачаюсь за поспішну і емоційну реакцію, так - точно не повинно бути.
Ваше медіа - одне з небагатьох в країні, які роблять справжню журналістику: не щоб сподобатись, а щоб розповісти про події та проблеми.
Це точно френдлі фаєр з мого боку.

Я люблю читати тексти Оксани Коваленко, Олександра М'ясищева, Софії Коротуненко, вони пишуть фахово та розлого.

Пані Катерино Коберник, вибачте мені, я - помилився.

На Бабель, очевидно, натиснули. Вчора моє відеоінтерв'ю зникло наче ніколи і не було, вночі, зухвало, топором. Вилучене користувачем. Не засуджую, боятись це нормально, чекатиму заяви медіа що просто натиснули не ту кнопку, але, звісно ж, вважатиму це пidоp₴кім ставленням.
Офіс Президента і дійсно вважає, що натиснувши на одне медіа можна приховати абсолютно все?
Смішно. Добре, я цього не хотів, ви - змусили. Піду до міжнародних.

Вчора прочитав ще декілька історій, які характеризують проблему так, що навіть я в шоковє, пані та панове.

Наприклад, Le Monde розказував історію Романа, який служив дев'ять років. Він після відпустки спізнився в частину на два дні. Йому винесли вирок, і він сів на початку 2023 року. Під час "добровільної мобілізації засуджених" виявив бажання продовжити військову службу.

Пан з Одеси, служив 7 років, був командиром взводу однієї з штурмових бригад. Просився на перше вересня до доньки, не відпустили, поїхав сам. Триває провадження, поки працює таксистом, на службу не повертався.

Історій державної вдячності безліч: щодо військових держава чомусь не імпотентна і все може, виправдувальних вироків майже нема. Я вирішив сказати за тих, чий голос ніхто не чує: нам терміново потрібні зміни.
В ОП вирішили, що якщо мовчати про проблему, забороняти про неї говорити, вона сама по собі щезне.
Ні, пане Кирило, не щезне.

Один з французьких фотографів, який під час Боснійської війни в Сараєво був солдатом, приїхав знімати війну в Україні.
Він був шокований.
- Я розумію, що Україна - велика країна. Але я не уявляв, що буде аж так. Цікаво, що про це думають солдати, приїжджаючи сюди у відпустки? Не може бути такого, щоб тил жив абсолютно безпечне та безтурботне життя, поки на фронті настільки важка ситуація. - сказав він.

Під час Першої Світової Париж гуляв та жив життя поки стікали кров'ю Вердени.
Дисонанс між балами Парижа та замученою піхотою і став причиною великої кількості дезертирів.
Всі порівняння нашої національної війни з двома світовими війнами - смішні, бо ті, хто це робить, говорять лише про статистику, а не її причини.

Соломія Бобровська написала хорошу колонку для Цензору.
Називається вона ось як: "Демобілізація, чіткі терміни служби VS Служити будуть всі".
Пані народна депутатко, в свій час я написав колонку для hromadske, вона називалась "Воюватимуть усі". Я не вважаю, що ця доктрина суперечить доктрині чітких термінів служби, це комплексне питання, яке треба вирішити для того, щоб держава могла продовжувати захищати себе.
Всі воюватимуть, бо ця війна - національна. БЗВП - для всіх громадян України, створення мобілізаційної та демобілізаційних черг - ось про що я.
Ці два питання вирішуються виключно комплексно, а не окремо.
Ухилення від виконання громадянського обов'язку має стати неможливим в цій країні, і для цього у вас, як представниці українського парламенту є необхідний набір інструментів. Тил точно має жити життя, але має і готуватися, щоб вчасно замінити стомленого військового.
Дякую за ваше звернення до МОУ та Президента, надіюсь, що Вас почують.

Я дуже хотів би, щоб ми знову повернулися ось до яких питань:
Що з мобілізацією та архітектурою нашої національної безпеки?
Що таке громадянський обов'язок, та чи можна встановити його термін, воюючи позмінно та ротаційно?
Військовий обов'язок: всі, чи всі ми - президенти?

Зі мною все добре. Хоча, в мене завжди все було добре, друзі. Я рідко кому казав про реальний стан справ: в цьому прошу мене пробачити. Пробачте, я не міг вчинити по іншому, і не хвилюйтесь за мене, будь ласка.
Телефон, звісно ж, не в мене але всі повідомлення мені читають.

Хочу звернутись до правоохоронців.
Поки ніяких звинувачень мені не висували, тому залиште мого батька з матір'ю в спокої:
вони не заслуговують на цілодобову охорону у вигляді чорного бусіка біля будинку. Не витрачайте гроші платників податків настільки тупо, не варто.
Також не варто охороняти декількох моїх найкращих друзів в Києві. Вони - не вороги країни, не варто на них давити, ніхто не в курсі, де я. Ці всі ваші десятки нарядів лише переконують в наступному: точно є ким міняти. Скільки коштує державі ця імітація бурхливої діяльності, яка мала б бути, наскільки мені відомо, негласними слідчими діями?
Це точно вони?

На превеликий для діючої влади жаль, я занадто молодий, забагато часу був у війську, нагрішити не встиг.
Саме тому вони вирішили облити мене  нереалістичним лайном з кожної праски.

Це точно подіє, ці завчені мантри про "лівака", хоч я завжди вважав комунізм найбільшим злом, яке сталося з Україною?
Точно подіють смішні звинувачення в поросійськості?
В тому що я і не служив?
Панове, зупиніться, смішно ж.

Смішніше за всіх лунає теза "а от якщо всі підуть?".
Чому? Хто всі?
"А якщо всі підуть стрибати з 10 поверху, ти теж підеш?"

Досить вже цирку, повернімося до важливішої теми: чому влада вкотре вирішила, що війна скоро закінчиться, тому міняти людей і не потрібно? Чому мобілізація відійшла на другий план в порядку денному, і законотворці так жваво обговорюють економічне бронювання?

Саме через повне ігнорування проблеми владою я був вимушений зробити цю заяву.
Не "заліг на дно", ні, я продовжу говорити про проблему, поки в мене є така можливість.
Так, знаю що Міноборони заборонено коментувати перебіг подій.

Окремим коментувавшим події військовослужбовцям: демобілізація це не про неповернення до війська, ви або брешете, або навіть не цікавились порядком: мобілізовані стають оперативним резервом, вам лі нє знать.
Я - за збільшення цього резерву і кричу про це не перший рік.

Ну і наостанок. Шановні військовослужбовці.
Дійте виключно в правовому полі, СЗЧ та дезертирство - кримінальний злочин.

Моя рідна 56 Маріупольська ОМБр все правильно прокомунікувала. Я не знаю, чому вони видалили допис, але це правда.
СЗЧ - кримінальний злочин.

Замість того, щоб обговорювати персоналію, поверніться до обговорення проблем.
Що з мобілізацією?
Що з демобілізацією?
Що з економічним бронюванням?

Проблеми вирішуються тоді, коли про них говорять, а не ігнорують місяцями, сподіваючись що «і так пройде».

Вітя Трєгубов ображається що я його зобанєв.
Так, Вітя, коли ти третій день ходиш під кожен мій допис і талдичиш свою експертну думку, отримавши вже мільйон разів відповідь - так, я тебе забанив.

Де я був останній рік? Спитай у мого підрозділу.
Де я так заїбався? Не в Києві, знамо ж.
Вітя, це переходить усі межі логічного і дозволеного. На що ти взагалі натякаєш?

Ти можеш виступать на будь-яких телеканалах, засуджуючи мій вчинок.
Але я можу заблокувати тебе за поширення якихось теорій змов довкола мене.

Я був там, де мав бути. Це легко перевірити запитом на частину, я постійно був в бойовому розпорядженні.

Чи писав я подкаст? Так, Вітя, я писав подкаст, для цього і брав 5 днів відпустки, за ці 5 днів було записано дуже багато: по 3-4 випуски в день.
Так, це зранку і до ночі на студії, ти ж сам все бачив.

Чи робив я фестиваль? Так, з великою командою, яка проробила більшу частину роботи.

В чому ти мене зараз намагаєшся звинуватити - сформулюй чіткіше, бо читати встідно.
Ти хочеш мене викрити? Ну то викривай, до чого ці припущення.

Мені кажуть, що це я винний в мінімум 80 тис випадках СЗЧ.
Що я покрив голову позором [це єдине, що щира правда].

Я не кидав побратимів. Вони всі - хто де: хто в лікарнях з різними ступенями поранення, хто - в СЗЧ, хто - списаний з війська. Ви нічого, нічогісінько не знаєте про моїх побратимів. І на цю кнопку ви не натиснете.

Коли була остання ротація 56 Маріупольської ОМБ, пане Верховний Головнокомандувачу? Чи знаємо ми, що воно таке: ротація? Це запитання від моїх побратимів.

Мені кажуть, що треба було говорити.
Я говорив. Я брав пʼятиденну відпустку і під час неї писав ці кляті мало кому потрібні випуски подкастів: хто готовий був чути?

Виявилося, що ви готові чути лише тоді, коли я кидаю вам убд в обличча, ви готові обговорювати лише мій позор.

Виявилося, що головне - мовчати про проблему, тоді ти маладєц, потужно, перемога близько.

Думайте не про мене, а про відсутність резерву. Бо саме відсутність мобрезерву наближає рускіх до Києва і перехреслює і мій вклад в цю війну.

А про демобілізацію просто треба говорити! І все буде добре!

З усією повагою, я правильно розумію, пане Масі? Ще б десяток панельних дискусій та круглих столів: це точно допоможе!

Виходжу на сходи, де стоять два архарівця.
- Вам, може, водички дать?
- каму, шо?
- Ну ви так довго тут стоїте [з 12 ранку], може, водички?
Мовчить, звоне по тіліпону, «ми виходім».

Як в армії: бусік їхній кудись проябався, очима шукають, намагаються заговорить.

«да-да-да, ми всьо понімаєм, просто хочем пагаваріть»

Сходили купили цигарок, кави, стою в окружєнії цих чудових служителів закону.
А бусік реально проябався.

«ну вот треба пояснювальну написать»

- Стопе. Ви ж казали поспілкуватись. Я без адвоката нічого не писатиму. Пропоную в понеділок, в другій половині дня разом з адвокатом до вас під’їхати. [Про це ми з паном Русланом телефоном і домовились декілька годин тому, але моя охорона чомусь не пішла].

- Ну Сергію, ну нас єбуть.

і тут вознікає бусік. Хлопіци вирішують, що це саме той час, щоб наєбать найобаного.
Намагаються «затримати».

- Пацани, просто повірте. Я ж швидше бігаю. Домовились жеш на понеділок, на другу половину дня. Ви розумієте, що я швидше бігаю? Нащо цей цирк?

Але все одно вони вирішили зі мною позмагатись. Не догнали. Я попереджав.

Я не люблю коли мене найобують. Я це моментально зчитую, повірте.

Якщо слідчі хотять зі мною поговорити - в них точно є мій номер та соцмережі.
Це смішно: стежити за пересуваннями моїх друзів, питати в них, чи ми знайомі, та коли ми бачились востаннє.
Аж четверо слідчих: божезбав, а кажуть, нема ким міняти.

Ще раз: потрібно мене заарештувати - то говоріть зі мною, а не з тими, кого це ніяк не стосується.

Питання перепочинку піхоти та встановлення чітких термінів служби на нулю - питання національної безпеки.

Відсьогодні я йду в СЗЧ, до встановлення чітких термінів служби, чи до свого 25 річчя.

Надіюсь, цим вчинком вдасться донести до влади та суспільства необхідність розмови та вирішення цієї ситуації.

Моя позиція залишається незмінною: ми маємо створити мобілізаційну чергу з числа всіх військовозобовʼязаних українців, і тоді демобілізація стане реальністю.

Озброєнну та навчену націю - не перемогти.

В 2019 мені теж казали, що я не народжений для війни.
Я тисячу раз питав себе: - Сергію, нащо ти це робиш?, коли заїджав вперше в нині окуповані Піски. Було дуже страшно, було дуже боляче переживати втрати, але, мені абсолютно не соромно за мій солдатський шлях. Я був дитиною, коли вперше побачив розйобані будинки та зграї безхатніх собак.

5 років в Збройних Силах лише переконали мене ось в чому: ніхто не народжений для війни.

Я не винуватий в цьому, але війна прийшла в мою країну, а я, як громадянин - маю її захищати. Чи так само думають ті, хто живуть поруч? В 2014 ми, як суспільство, не були до неї готові. Під час повномасштабного вторгнення, як виявилось, теж.
За всі ці роки, ніхто так і не відповів на головне запитання: яка вона, архітектура нашої національної безпеки?

Невже вся наша національна безпека - це стомлена піхота, в яку всі так вірять? Що буде, якщо ця вона сточиться в боях на Донецькому напрямку?

У Матвія Христос каже фарисеям, які його випробовували: віддайте кесареве - кесареві.

«Захист Вітчизни, Незалежності та територіальної цілісності України є обовʼязком громадян України» - кричить нам 65 стаття Конституції, але ніхто не готовий почути.

За 11 років війни з росією наше суспільство та наша влада не знайшла в собі сил серйозно і чесно говорити про реалії затяжної, постійної війни.

Нам казали, що в жодної з сторін ресурсу не вистачить на рік, що війна закінчиться за два-три тижні.
Солодка брехня розсіялась, залишились сумні реалії: ми і досі ігноруємо дійсність. Ми і досі не збагнули, що можна перемогти будь-яку армію, але неможливо - озброєнну і готову до найгіршого націю.

Влада просрала дорогоцінний час, але у нас все ще є шанс та можливість не тільки вибудувати нову національну архітектуру безпеки, але й урівняти громадян в правах та обов’язках.

Я зараз не кажу про справедливість, бо її не існує, навіть якщо в своєму ідеалізмі ми прагнемо її встановлення.
Я кажу про прагматизм та спроможність нашої держави обороняти своє.

Ми дійшли до Рубікону, коли піхота більше не вивозить, а суспільство продовжує «вірити в ЗСУ», замість того, щоб відповісти собі на запитання:
- Чи захистив ти Вітчизну?

Нас переконують, що піхоту, яка вивозила цю війну на своїх плечах нема ким міняти. 5 млн військовозобовʼязаних чоловіків кажуть військовому на нулю, що це не їхня війна, і що він має бути там до самої перемоги.

Провина піхотинця полягає в наступному:
- він вижив,
- не потрапив в полон,
- не отримав серйозного поранення.
Саме тому він і має продовжувати нести свою службу, поки інші громадяни отримують фейкові інвалідності, фіктивно одружуються з жінками з інвалідністю, фіктивно усиновлюють та ухиляються від виконання конституційного громадянського обов’язку.

Виявилося, що образ захисника, який весь час створювали медіа - занадто гламурний та нереальний. Це сталева людина, яка колись погодилась захищати це суспільство без термінів і строків.

Без термінів служби, без осяжного права на демобілізацію, приїджаючи в мирний тил, слухаючи суспільство доброволець починає розуміти, що кріпосне право не скасоване, а його - призначено винним та відповідальним.

Починається міграція в тил, у відносну безпеку.
Починається тотальна корупція: 2500 у.е - середня ціна «обмежено придатного», під час проходження військово-лікарської комісії.
За повну непридатність візьмуть удвічі більше.

Відсутність чітких термінів служби сприяє «чорній демобілізації»: одруження на пенсіонерках з інвалідністю колись були мемом, а зараз - дуже поширене явище,
розводяться з дружинами, щоб оформити одноосібне опікунство над дитиною,
розводять своїх власних батьків, щоб оформити догляд за матір’ю чи батьком,
йдуть в СЗЧ.

В історії є багато чому повчитись, але, нажаль, ми не вчимо уроків історії.

Влада і досі не здатна на серйозний діалог із суспільством та нетолерантність до невиконання громадянського обов’язку широкою верствою громадян.

Замість доктрини «воювати - обовʼязок кожного громадянина» держава пропонує безстроково призначати захисниками тих, кого змогли відловити на вулицях.

Увага! Омдєн какналу кукліньор!