Сині хмари нависають
Сонцю шлях перекривають
Як звернуся я до них
Ні то мертвих, ні живих
Так накинуться дощі,
Відповівши мені грізно,
Відізвавшись до душі
З мокрим снігом вітер віє,
Він кусає і дуріє,
Не спинившись ні на мить.
Підіймає хвилі й хмари
Він летить, кудись спішить,
Що лякає, мов примара
Дивно, наче уві сні
Тиша так відповіла
Ось тому вона мовчить
Бо як схоче сповістити
Все знесе до чистоти
В чорну темряву північну,
Де замкне усе навічно..
Це мої останні дні
Світла, навіть не тепла
Та його вже й не схопити,
В сплячку Сонце має йти.
Шмат себе лишить із піччю
Щоб з'явитися з пітьми.