Перші побачення і червоні прапори.
Хлопець №1 під час вечері зневажливо звертався до офіціантки
Кавалер №2 розказував як робить тижні мовчання своїй мамі, бо це весело
Чоловік № 3 на перше побачення прийшов із двома ножами. Один висів на грудях, другий був прикріплений до ноги, у автівці лежало мачете.
Вгадайте, з ким на друге побачення я пішла гуляти цвинтарем, а на третє – нічним лісом. І з ким саме так почалась історія кохання.
Аналізувала я нещодавно, як же обираю чоловіків. На що орієнтуюсь. Які ж мої червоні прапори.
Я точно не оберу людину, котра буде зневажливо гратись почуттями інших – це мій гігантський червоний прапор.
Та є ще дещо. Одне чутливе місце в мені, десь неподалік серця. Воно вібрує у найважливіші моменти. Часто воно рятувало мене із здавалось би безпечних ситуацій. Коли ніби логічно все виглядає ідеально, а всередині гуде тягучою вібрацією нііііііі. І тільки згодом ставало зрозуміло, чому ні.
Це спрацьовує і з людьми, і з важливими життєвими рішеннями.
Те ж саме місце мені вібрує коли це моє Таааак. Саме його я почула, коли високий чоловік обвішаний ножами обійняв мене. Коли водив мене у ніч Усіх Святих старовинним кладовищем, розказуючи історії померлих. Чи коли йдучи з ним за руку темнющим лісом, його королівством і місцем праці, я раптом зрозуміла, що мене огортає абсолютне відчуття спокою та безпеки.
Згодом неоднаразово я отримувала підтримку, турботу, оргазми, захоплення, смаколики, незмінну каву в ліжко, пригоди і реготання/дуркування..
Ця історія кохання триває. І досі десь неподалік серця вібрує таааак
.......................
Ок, Трохи заспокою вас і допишу про свій вибір.
Насправді, до першого побачення ми з коханим тиждень не вилазили із Whatsapp. Тобто, я вже встигла вивчити і опитати його з усіх сторін. Я теж перечитала його книгу, Ножі - це частина його професії. І він вічно забуває їх зняти.
Цвинтар - це музейне місце у центрі міста. Весь світився тими свічками. От і пішли, бо я люблю таке )) Ліс - це його професія, тому навіть вночі там з ним безпечно
Хлопець №1 під час вечері зневажливо звертався до офіціантки
Кавалер №2 розказував як робить тижні мовчання своїй мамі, бо це весело
Чоловік № 3 на перше побачення прийшов із двома ножами. Один висів на грудях, другий був прикріплений до ноги, у автівці лежало мачете.
Вгадайте, з ким на друге побачення я пішла гуляти цвинтарем, а на третє – нічним лісом. І з ким саме так почалась історія кохання.
Аналізувала я нещодавно, як же обираю чоловіків. На що орієнтуюсь. Які ж мої червоні прапори.
Я точно не оберу людину, котра буде зневажливо гратись почуттями інших – це мій гігантський червоний прапор.
Та є ще дещо. Одне чутливе місце в мені, десь неподалік серця. Воно вібрує у найважливіші моменти. Часто воно рятувало мене із здавалось би безпечних ситуацій. Коли ніби логічно все виглядає ідеально, а всередині гуде тягучою вібрацією нііііііі. І тільки згодом ставало зрозуміло, чому ні.
Це спрацьовує і з людьми, і з важливими життєвими рішеннями.
Те ж саме місце мені вібрує коли це моє Таааак. Саме його я почула, коли високий чоловік обвішаний ножами обійняв мене. Коли водив мене у ніч Усіх Святих старовинним кладовищем, розказуючи історії померлих. Чи коли йдучи з ним за руку темнющим лісом, його королівством і місцем праці, я раптом зрозуміла, що мене огортає абсолютне відчуття спокою та безпеки.
Згодом неоднаразово я отримувала підтримку, турботу, оргазми, захоплення, смаколики, незмінну каву в ліжко, пригоди і реготання/дуркування..
Ця історія кохання триває. І досі десь неподалік серця вібрує таааак
.......................
Ок, Трохи заспокою вас і допишу про свій вибір.
Насправді, до першого побачення ми з коханим тиждень не вилазили із Whatsapp. Тобто, я вже встигла вивчити і опитати його з усіх сторін. Я теж перечитала його книгу, Ножі - це частина його професії. І він вічно забуває їх зняти.
Цвинтар - це музейне місце у центрі міста. Весь світився тими свічками. От і пішли, бо я люблю таке )) Ліс - це його професія, тому навіть вночі там з ним безпечно