Іноді хочеться заткнути собі рот і все відмінити. Розумієш, що всі дії мають наслідки. Але інакше я вже не можу. Не можу притворятись, що я інакша. Павло ніби прийняв книгу, блог, ревнував, але тішився за мене. Ревнував до минулого. Порівнював себе із моїми колишніми. Тексти свідомо через це не читав. До сьогодні… Його вистарчило на кілька постів.. «Коли я прочитав як ти своїми губами брала чийсь пеніс, як тобі це подобалось, у мене потемніло в очах…» - сказав стиснутим голосом в телефон. Як далі? Чи будемо разом, чи ні? Не знаю… болить..