Миті, коли незручно.

…

Великий Конгрес мерів Франції у Парижі.
Понад 10 тисяч учасників.
Години дискусій.
Десятки ЗМІ.

Разом із українськими колегами ти підіймаєшся на сцену, а тобі стоячи аплодують посадовці всіх муніципалітетів Франції.
Від ошатного Парижа до найменшого села.

Ти йдеш, а сльози навертаються на очі.
Бо ти розумієш, що не заслужив на таке.
Бо це просто твоя робота.
Бо саме для цього тебе обирали люди.

І що своє рідне Місто, на яке кожної ночі летять кляті «шахеди», а кожного тижня – ракети, ти зоставив точно не заради овацій.

Лишень для того, щоб з усіх можливих майданчиків лунав один і той самий меседж: не можна забувати про війну в Україні.

І що вільний світ не має права відпускати нашу країну ані зі свого порядку денного, ані зі свого серця.