Вчені, які навчили щурів їздити на маленьких автомобілях, зʼясували, що гризунам дійсно це подобається.
У
есе для The Conversation нейробіолог Університету Річмонда Келлі Ламберт сказала, що в ході її експериментів, навчаючи щурів водити машину, вона та її колеги дізналися багато нового про винагороду та очікування.
Вони створили перший автомобіль для гризунів із пластикового контейнера для круп. Після проб і помилок дослідники виявили, що щури можуть навчитися рухатися вперед, хапаючись за маленький дріт, який діє як педаль газу. Незабаром вони керували з дивовижною точністю, щоб дістатися до смаколиків.
Як і очікувалося, щури, яких утримували в покращеному середовищі – з іграшками, простором і компаньйонами – навчилися їздити швидше, ніж щури у стандартних клітках. Це відкриття підтвердило ідею про те, що складне середовище покращує нейропластичність: здатність мозку змінюватися протягом життя у відповідь на вимоги навколишнього середовища.
Автомобіль - не та річ, якою щури можуть користатися у дикій природі.
Проте і люди еволюціонували не для того, щоб керувати автомобілем. Хоча у наших давніх предків не було машин, у них був гнучкий мозок, який дозволяв їм набувати нових навичок – добування вогню, писемності, створення кам’яних знарядь праці та ведення сільського господарства.
А через деякий час після винайдення колеса люди зробили автомобілі.
Дослідники висунули гіпотезу, що водіння є цікавим способом вивчення того, як гризуни набувають нових навичок. Зʼясувалося, що щури мали інтенсивну мотивацію до навчання водінню, часто стрибали в машину та запускали «важільний двигун» перед тим, як їхня машина виїжджала на дорогу.
Спочатку щурів навчали базовим рухам, таким як залізти в машину та натиснути на важіль. Але з практикою ці прості дії перетворилися на більш складну поведінку, наприклад, керування автомобілем до певного пункту призначення.
Коли влітку 2020, під час пандемії, періоду ізоляції для багатьох, доктор Ламберт зайшла до лабораторії, вона помітила щось незвичайне: троє навчених водити щурів нетерпляче розбіглися вбік клітки, підстрибуючи, як це роблять собаки, коли їх запитують, чи хочуть вони погуляти.
Невже щури завжди це робили, а це лишалося непоміченим?
Вони просто хотіли смаколика чи передчували сам драйв? У будь-якому випадку, вони відчували щось позитивне – можливо, хвилювання та очікування.
Поведінка, пов’язана з позитивним досвідом, пов’язана з радістю у людей, а як щодо щурів? Чи бачили ми щось схоже на радість у щура? Можливо, це й так, враховуючи, що нейронаукові дослідження все частіше свідчать про те, що радість і позитивні емоції відіграють вирішальну роль у здоров’ї як людей, так і тварин.
Завдяки цьому команда перемістила фокус з таких тем, як хронічний стрес впливає на мозок, на те, як позитивні події — і очікування цих подій — формують нервові функції.
Нейроболог дійшла висновку, що в цих експериментах є урок для людей: очікування позитивних і приємних вражень може в кінцевому підсумку принести таке ж задоволення, як і сама подія.
«Замість того, щоб натискати кнопки для миттєвого отримання винагороди, — зазначила Ламберт, — щури нагадують нам, що планування, передбачення та насолода від поїздки можуть бути ключовими для здорового мозку».
