ПІСЛЯ БУРІ

Подивився відео-звернення Михайла Федорова.
Що я думаю з цього приводу.

Скоріше за все, Федорову було остаточно відмовлено в його бажаннях бути міністром оборони, він сприйняв це як особисту образу і взявся тупотіти ногами.

Інакше я не можу зрозуміти як можна так швидко перейти зі стану «ми з президентом сім років разом, ми одна команда» до стану «наша влада це наша головна проблема, давайте робити вибори».
Тут, до речі, варто згадати те, що Федоров в одному з своїх нещодавніх інтервʼю казав що він з президентом в одній команді сім років, а це означає що він теж на собі несе відповідальність за все що відбувається. Це його слова, не мої.
То виходить що він теж несе відповідальність за все те, про що він сказав в вчорашньому відео.

Скажу зразу, мої світоглядні та політичні погляди, моральні дороговкази і бачення існування держави абсолютно відрізняються як від поглядів Зеленського, так і від поглядів Федорова.

Але тут варто звернути увагу на наступне.

Федоров, побачивши що його ім’я виходять скандувати люди з картонками на вулицях, створив собі думку що якщо мене не призначили міністром, значить я використаю цих людей з картонками в іншому напрямку.

Запустить одне відео, друге, третє. Через тиждень почнуть виходити люди на вулиці з картонками «Країні потрібні вибори!» і скандуватимуть знову його ім’я.

Нагадаю, Федоров керував передвиборчим процесом Зеленського. Ці всі техніки як керувати людьми через медіа в нього відточені.

День за днем він буде розкачувати країну з середини.

А народ в нас схильний до того, щоб обирати всяких акторів, спортсменів, смм-ників до влади.
Головне це завернути в правильну обгортку.

Словом, зараз почнеться медіа боротьба між діючою владою і картонними майданами Федорова.
Телеграм канали, засоби масової інформації, блогери, інфлюенсери, ворожки та інші вельмишановні люди розділяться на два табори і будуть поливати один одного брудом.

І все це відбувається в час, коли ведеться війна на існування країни.

То ж кому це на руку?

Не створюйте собі кумирів.

Як кажуть в армії - «посади класний пацан немає».
А Михайло Федоров якраз намагається бути класним пацаном.

Все що він казав "А от в мене був план, а от я боровся з корупцією, а от я мав візію, а от я сім років в команді президента, а от я так старався, а всі проти мене" і так далі. Тільки раз він сказав "в процесі формування нових контрактів ми допустили маленьку помилку, ми не запитали думку в громадського суспільства, але я на 90 відсотків впевнений що ми б всеодно отримали той результат, який отримали".
В решті випадків він жодного разу не сказав щось на кшталт "ось тут згоден, ми дали в штангу, наша помилка, на жаль, ми її не бачили, або не розуміли".

Можливо, навіть все що він каже то є правда. Але, на мою особисту думку, людям на таких посадах не варто так транслювати свої думки.
В моєму розумінні це якесь надто дитяче транслювання думок.

Решту коментувати не буду, бо я не маю в тому досвіду.

В цілому я не очікував від того інтерв'ю ефекту "Вау!". Так і вийшло. Мені було цікаво чи прокоментує Михайло свою ультимативну поведінку, він сказав що ніяких ультиматумів не ставив нікому, а це все перекручено в медіа.

На тому все.

Сьогодні фоново слухав свіже інтерв'ю колишнього Міністра оборони Михайла Федорова журналістам Української Правди, яке буквально вчора, чи позавчора вийшло.

Поділюся декількома думками і враженнями стосовно почутого.

Скажу зразу, я не проти і не за Михайла Федорова як Міністра оборони. Його є за що поважати.
Я в жодному разі не буду його оцінювати як Міністра, бо в мене немає на це ні компетенції, ні досвіду.

Але є декілька моментів, які мене критично вразили під час прослуховування цього інтерв'ю. І це моменти загальножиттєві. Тобто, ці процеси, інструменти, дії робляться як в армії, так і в цивільних робочих процесах під час управління. На всіх його щаблях.

1) Федоров каже в цьому інтерв'ю - "от я прийшов на посаду Міністра, в мене був план, візія як воювати війну". На запитання журналіста чи були в тих міністрів, які були до нього, такі плани та чи є в нової команди візія і план війни - Федоров промовчав, а потім сказав "моя команда зараз працює над тим щоб і в нової команди була візія і план війни".

І на цьому моменті, всупереч дикому бажанню написати матом, висловлюсь цензурно - я просто був приголомшений.

Якщо це що каже Федоров, про відсутність бачення і плану війни в інших міністрів оборони, правда, то тут запитання впершу чергу не до Федорова, а до того хто призначає Міністра оборони.

Я думаю що ви зімною погодитесь, коли ти призначаєш людину на якусь посаду, тим більше управлінську, ти в нього під час конкурсу, чи співбесіди запитуєш "розкажи мені своє бачення діяльності на цій посаді, як ти будеш досягати результату?", ну або щось в цьому роді. Або ти кажеш "підготуй мені, умовно, на наступний понеділок документ, в якому опиши своє бачення на даній посаді".

Хіба це не очевидна процедура?

Хіба не можна організувати щоб кожен кандидат на Міністра виступив перед Верховною Радою, або Президентом з озвученням свого плану і візії?
Звісно, за закритими дверима, щоб ті плани нікуди не пішли далі тієї кімнати.

Виходячи з цього, як минулі Міністри оборони не могли мати своєї візії і плану як воювати війну? Як забезпечувати армію, як залучати людей і так далі, так далі.

З цього ми можемо підвести резюме що є два варіанти. Або Михайло Федоров каже неправду, або той, чи ті, хто призначає міністра, геть не мають клепки в своїх головах.

2)Про сам план Михайла Федорова, а точніше лише про одну його маленьку частину.

Нові контракти, терміни служби, та решту ілюзорних моментів.

Федоров каже - "спочатку ми запустили процедуру з новими контрактами і термінами служби, а далі мали вирішити питання з мобілізацією".

Поясніть мені наступне, бо тут я, напевно, чогось не розумію.

Як можна звільнити з якогось процесу людей, які цей процес штовхають вперед, при цьому не залучивши нових людей, які їх замінять?

Я маю на увазі, як можна звільнити тих людей, які зараз воюють, не мобілізувавши на їх місця інших людей?

Як? Ніяк.

Я вважаю ці їхні "терміни служби" найвідбірковішою локшиною, яку вішають на вуха цивільних людей, бо вони хочуть це чути.

Вони просто говорять те, на що є запит в суспільства.

Але вони ніколи не вирішать питання ротацій, регулярних відпусток, демобілізації без мобілізації.

Щоб одних звільнити, треба призвати інших.

І це якщо ми просто говоримо щоб зберегти той стан справ, який є зараз. Ну а очевидно що для того щоб проводити якісь активні дії, наступальні дії, тощо, треба збільшувати чисельність.

3) Останнє що мене здивувало в цій бесіді, це те що Федоров все про що говорив, він говорив формулою "всі погані, один я класний".

Звісно, він це не казав прямо так як я написав, але не треба бути видатним психоаналітиком щоб це розуміти.

І ще одне.

«З кожного утюга» в країні транслюється як держава цінує ветеранів, їх досвід, їх лідерські якості, тощо.
Що треба використовувати ветеранський потенціал в робочих процесах.
Що треба чути ветеранів.

Ще ось це моє улюблене – «нічого для ветеранів без ветеранів».

Це все транслює держава, місцеве самоврядування в медіа.

А як доходить до діла, то ветеранів, які проявляють ті ж самі лідерські якості, про які писалось вище, коли починають висловлювати свою думку і позицію, коли починають стояти на своєму – їх намагаються заткнути, залишити десь поза бортом, проігнорувати, тощо.

Натомість знаходять якихсь ручних, прикормлених мильних пузирів і працюють з ними. Обов’язково промовляючи всі ті ж самі попередні лозунги.

І я поясню чому так відбувається. Чому приймаються рішення, які не доходять до позитивного результату.

Міністерство в справах ветеранів, це специфічне міністерство. Люди, які керують в цьому міністерстві процесами та затверджують рішення, повинні бути не просто хорошими управлінцями і менеджерами. Вони мають хоча б на якийсь відсоток прожити життя тих людей, для яких вони працюють.

Що мається на увазі.

Ти можеш бути класним генератором ідей, мати досвід впровадження подібних процесів в бізнесах, або інших установах, але ти не розумієш того, що ветеран війни, який позавчора повернувся з війни в цивільне життя, це не звичайний клієнт в бізнесі. Це не звичайний отримувач послуг, з яким ти працював десь там.

Це людина, яка в один момент поставила своє цивільне життя на паузу, взяла в руки зброю і пішла виконувати свій обов’язок.

І тепер ця людина повертається. Ймовірно, з наслідками поранень. З серйозними наслідками. Як фізичними так і психологічними.

І от, можливо, в тих міністерствах і нормальні цивільні менеджери працюють. Але вони не розуміють де вони знаходяться і за для кого вони працюють. Не усвідомлюють проблематику.
Бо вони не проживали цього.

Ну що, Михайло Драпатий новий головнокомандувач.

Не чув за своє життя жодного негативного відгука про Драпатого.
Всі, хто служив під його командуванням, кажуть що він дуже грамотний, порядний і духовитий командир.

Але побачимо. Це зовсім інші масштаби. Де, в тому числі, замішана і політика.

Я глибоко переконаний що буде багато бажаючих запхати Драпатому палки в колеса. І цих бажаючих треба буде зїсти.

Це для тих, хто забув хто такий Віталій Кім⬆️

На тлі новин, які заполонили інтернет останні декілька днів, про всякі кабміни, міністрів, головкомів та решту шанованих людей, хочеться висловити думку про державне рішення, про яке мало хто говорить.

Віталій Кім, колишній голова Миколаївської ОВА, зайняв крісло Міністра в справах ветеранів війни.

Віталій Кім не брав участі у війні, не служив в армії, чи інших силових структурах. Жодного дня.

Я вас запитаю:
Чи може бути Міністром ветеранів людина, яка не являється ветераном війни?

Ви мені скажете:
То ж минула міністр не була ветераном і теж не служила в армії.

І я з вами згоден, минула міністр теж не була ветераном. І я теж цього не розумів. Але вона жінка, а це трохи змінює сприйняття міністра.

Можливо, Віталій Кім і хороший управлінець. Можливо. Це тільки припущення.
Але для чого тоді всі ось ці непрацюючі штучки, які в тому числі, транслює постійно Мінветеранів, про принципи роботи "рівний-рівному", тощо?
От скажіть мені, як якийсь, умовний, ветеран-бойовик може спілкуватись з міністром ухилянтом по принципу рівний-рівному? Як?
Ніяк.

Як міністр ветеранів, який жодного дня не послужив країні зі зброєю в руках, може бути голосом ветеранів?
Ніяк.

Це просто абсурд якийсь.

Міністерство ветеранів не потрібно рівняти з іншими міністерствами, де міністром може бути якийсь незрозумілий нікому чувак, який вміє просто організовувати процеси і на цьому буде вже супер.
Міністр ветеранів повинен мати авторитет перед людьми. Його за щось мають поважати ветерани.

Міністерство ветеранів і так особливо не користувалось повагою, а з такими призначеннями повага їм тільки сниться.

Декілька слів про ситуацію у Львові, де в натовпі перевернули автомобіль ТЦК та СП, зривали форму з військовослужбовців, тощо.

Скажу всього декілька думок.

Люди, які являються противниками ТЦК, насправді не усвідомлюють всього що відбувається навколо.

Не усвідомлюють що якби ТЦК не бусифікувало людей, то фронт вже був би по рубежу Рівне - Тернопіль - Чернівці, мінімум. Тому що бійці вибувають зі строю, хтось, на жаль, гине, хтось отримує поранення, їх треба кимось замінити, а добровольців воювати немає.

Не усвідомлюють що мобілізація взагалі в принципі не може бути добровільною. На те вона і мобілізація.

Не усвідомлюють що чим більше часу триватиме війна, тим мобілізація буде тільки жорсткішою, бо бажаючих воювати з'являтись не будуть.

Ось ці всі популістичні заяви депутатів, міністрів та якихсь інших посадових осіб, про те що явище бусифікації вирішується і обов'язково вирішиться - це все брехня абсолютна.

Єдине вирішення цього питання - не чекати поки тебе заберуть в бусік справедливості, а піти самому в ТЦК, або рекрутинговий центр і доєднатись до армії.

Поки триває війна, буде мобілізація.

І тут немає ніяких міфічних формул вирішення питання війни іншим шляхом.