Пост про те, як Південна Корея розгортала виробництво К1.
Розвиток у 1970-ті роках стратегічних галузей національної промисловості (насамперед хімічної, металургійної та машинобудівної) та залучення до виробництва військової продукції провідних комерційних корпорацій (Hyundai, Samsung, Daewoo) в яких були утворені відповідні підрозділи, науково-дослідні та виробничі структури, створили гарний заділ для організації випуску продукції військового призначення.
Однак перед початком серійного випуску танка К1 виникли складнощі у взаєминах корейської та американської сторін. Як зазначають корейські дослідники, американці запросили 70 000 доларів з кожного танка як компенсацію за використання авторських прав. У разі відмови виникла загроза припинення постачання ключових компонентів із США. У результаті сторони домовилися про зниження суми платежів із однієї машини до 50 000 доларів.
Незважаючи на те, що Південна Корея здійснювала 100% фінансування програми створення нового танка, за умовами контракту з розробником вона не мала права постачати його іншим країнам без відповідного погодження.
Паралельно в Кореї було запущено програму локалізації випуску танка К1, яка передбачала серійне виробництво різних агрегатів, вузлів і компонентів корейськими компаніями із закордонних ліцензій чи випуск аналогів національної розробки.
Серійне виробництво К1 здійснювала компанія Hyundai Precision (з 2007 року – Hyundai Rotem Company). Для складання цих танків збудували нову виробничу лінію на машинобудівному заводі компанії в Чханвоні, розташованому в південно-східній частині Корейського півострова неподалік Пусану. На початку 1974 року тут, на максимально можливому віддаленні передбачуваного району бойових дій, почалося будівництво комплексу промислових підприємств різних компаній, включаючи підприємства оборонно-промислового комплексу з відповідною транспортною та житловою інфраструктурою.
Випуск 105-мм танкових гармат за американською ліцензією у другій половині 1970-х років налагодила компанія Kia Machinery Industry (з 1999 року Hyundai WIA) на заводі, також розташованому в промисловій зоні Чханвон. Виробництвом 105-мм танкових боєприпасів з другої половини 1970-х років займалися компанії Poongsan Metal Corporation, Daewoo Corporation Аmmunition та Korea Explosive Groups. В даний час основним виробником боєприпасів є перша з них.
У 1984 році корейська компанія Samsung Aerospace отримала контракт на виробництво системи керування вогнем. Основний та допоміжний приціли навідника, стабілізатор озброєння, приводи повороту башти та вертикального наведення зброї поставлялися зі США, приціл командира – із Франції, балістичний обчислювач – із Канади. Samsung Aerospace здійснювала остаточне складання основних прицілів, їх вивіряння та інтеграцію всіх компонентів СКВ.
Пакети комбінованого бронювання для танків К1 випускалися в США компанією GDLS (було замовлено понад 1000 комплектів), а потім доставлялися до Кореї та монтувалися у корпус та башту. На початковому етапі серійного виробництва установку пакетів броні робили американські фахівці.
Двигуни та трансмісії постачалися німецькими підприємствами. Під час підписання договору про поставки трансмісій обумовлювалося придбання ліцензії на організацію їхнього серійного виробництва. У 1990 році у Південній Кореї виготовлялося близько 20% трансмісій, але поступово кількість трансмісій корейського виробництва зростала. До кінця 1992 року у країні випустили близько 700 трансмісій.
У 1987 р. танк прийняли на озброєння армії Республіки Корея під позначенням "88" ("Тип 88"). Першу серію з 210 машин випустили у 1985–1987 роках. За даними зарубіжної преси, у вересні 1987 року зібрали 200 таких танків.
Джерело - журнал "Техника и вооружение".
Розвиток у 1970-ті роках стратегічних галузей національної промисловості (насамперед хімічної, металургійної та машинобудівної) та залучення до виробництва військової продукції провідних комерційних корпорацій (Hyundai, Samsung, Daewoo) в яких були утворені відповідні підрозділи, науково-дослідні та виробничі структури, створили гарний заділ для організації випуску продукції військового призначення.
Однак перед початком серійного випуску танка К1 виникли складнощі у взаєминах корейської та американської сторін. Як зазначають корейські дослідники, американці запросили 70 000 доларів з кожного танка як компенсацію за використання авторських прав. У разі відмови виникла загроза припинення постачання ключових компонентів із США. У результаті сторони домовилися про зниження суми платежів із однієї машини до 50 000 доларів.
Незважаючи на те, що Південна Корея здійснювала 100% фінансування програми створення нового танка, за умовами контракту з розробником вона не мала права постачати його іншим країнам без відповідного погодження.
Паралельно в Кореї було запущено програму локалізації випуску танка К1, яка передбачала серійне виробництво різних агрегатів, вузлів і компонентів корейськими компаніями із закордонних ліцензій чи випуск аналогів національної розробки.
Серійне виробництво К1 здійснювала компанія Hyundai Precision (з 2007 року – Hyundai Rotem Company). Для складання цих танків збудували нову виробничу лінію на машинобудівному заводі компанії в Чханвоні, розташованому в південно-східній частині Корейського півострова неподалік Пусану. На початку 1974 року тут, на максимально можливому віддаленні передбачуваного району бойових дій, почалося будівництво комплексу промислових підприємств різних компаній, включаючи підприємства оборонно-промислового комплексу з відповідною транспортною та житловою інфраструктурою.
Випуск 105-мм танкових гармат за американською ліцензією у другій половині 1970-х років налагодила компанія Kia Machinery Industry (з 1999 року Hyundai WIA) на заводі, також розташованому в промисловій зоні Чханвон. Виробництвом 105-мм танкових боєприпасів з другої половини 1970-х років займалися компанії Poongsan Metal Corporation, Daewoo Corporation Аmmunition та Korea Explosive Groups. В даний час основним виробником боєприпасів є перша з них.
У 1984 році корейська компанія Samsung Aerospace отримала контракт на виробництво системи керування вогнем. Основний та допоміжний приціли навідника, стабілізатор озброєння, приводи повороту башти та вертикального наведення зброї поставлялися зі США, приціл командира – із Франції, балістичний обчислювач – із Канади. Samsung Aerospace здійснювала остаточне складання основних прицілів, їх вивіряння та інтеграцію всіх компонентів СКВ.
Пакети комбінованого бронювання для танків К1 випускалися в США компанією GDLS (було замовлено понад 1000 комплектів), а потім доставлялися до Кореї та монтувалися у корпус та башту. На початковому етапі серійного виробництва установку пакетів броні робили американські фахівці.
Двигуни та трансмісії постачалися німецькими підприємствами. Під час підписання договору про поставки трансмісій обумовлювалося придбання ліцензії на організацію їхнього серійного виробництва. У 1990 році у Південній Кореї виготовлялося близько 20% трансмісій, але поступово кількість трансмісій корейського виробництва зростала. До кінця 1992 року у країні випустили близько 700 трансмісій.
У 1987 р. танк прийняли на озброєння армії Республіки Корея під позначенням "88" ("Тип 88"). Першу серію з 210 машин випустили у 1985–1987 роках. За даними зарубіжної преси, у вересні 1987 року зібрали 200 таких танків.
Джерело - журнал "Техника и вооружение".