Віталій Мацюк/Корсунь громада

Нещодавно у нашій громаді ми зустрічали наших литовських друзів- волонтерів, які постійно підтримують Україну у цей складний час.

Ці зустрічі підкреслюють наші спільні зусилля для наближення Перемоги України та зміцнюють впевненість у нашій спільній справі. Їхня невпинна допомога нашим захисникам — це справжній прояв підтримки і солідарності у ці складні часи. Незалежно від обставин, вони продовжують допомагати, і ми безмежно вдячні за це.

На запрошення благочинного Свято-Михайлівський кафедральний гарнізонний собор Володимира Гладковського, делегація відвідала цей собор в м.Черкаси. За вагомий внесок у підтримку України отець Володимир, як головний капелан 118 окремої бригада Сил територіальної оборони ЗСУ вручив литовським волонтерам Toma Žilinskytė,
Daiva Žil, та Valdas Kazulenas благословенні грамоти та нагороди від Митрополита Епіфанія. Ці відзнаки — символ нашої щирої вдячності за їхню самовіддану підтримку. Ця нагорода стала особливою для литовських волонтерів, які, отримавши її в стінах гарнізонного собору, висловили глибоку вдячність і зазначили, що це для них – знак великої честі. Вони також відчули духовну єдність із українцями, враховуючи значення цього храму, який віднедавна став символом національного відродження і єдності українського народу.

В свою чергу, ми також мали за честь отримати відзнаки благодійного фонду Pagalbos legionas —символ того, що ми стоїмо пліч-о-пліч у боротьбі за нашу свободу. Щиро вдячний, Toma Žilinskytė, Valdas Kazulenas, Daiva Žil, Edmundas Lukoševičius, Robertas Moroza за вашу відданість, за віру в нашу справу і за ваші невтомні зусилля.
Разом до Перемоги!🇱🇹🤝🇺🇦

Дорогі земляки! Ще одна болюча втрата для нашої громади. Сьогодні, в останню земну дорогу, з невимовним болем та скорботою, ми провели мужнього воїна, Героя, головного сержанта
🕯Юрія Миколайовича Голобородька

Юрій Миколайович народився 31 жовтня 1988 року у селі Виграєві, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Виграївську загальноосвітню школу, продовжив навчання у Рокитнянському професійному ліцеї. Був людиною щирою, справедливою та чесною, завжди з посмішкою, і за свою доброту та невичерпний гумор мав багато друзів. Працював у різних місцях, останні роки — у Виграївському лісництві. Він брав участь у будівництві місцевої церкви, яка сьогодні стала місцем його останнього прощання.

У 2015 році Юрій добровільно став на захист нашої країни в зоні АТО, продовжував службу за контрактом до 2020 року. Його служба була відзначена численними нагородами: Орден "За мужність" ІІІ ступеня, медаль "За відвагу," та нагрудний знак "За взірцевість у військовій службі" ІІІ ступеня.
У березні 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, знову без вагань став на захист країни. На фронті був зі своєю дружиною, військовим медиком, з якою разом захищав рідну Батьківщину у батальйоні окремого корпусу морської піхоти.

Він усією душею вірив, що наближає омріяну Перемогу і повернеться до рідного дому. Та не судилося… 29 жовтня 2024 року захищаючи Україну на Херсонщині Юрій Миколайович Голобородько, загинув. Він до останнього залишався вірним військовій присязі, мужньо виконуючи військовий обов’язок, як вірний Захисник України у боротьбі проти російської загарбницької війни.

Родина втратила найкращого сина, чоловіка, батька, брата. Громада втратила ще одного сміливого, відважного Героя. Для нас він завжди залишиться взірцем хоробрості та стійкості. Тим, хто був не байдужим до долі України, хто плекав на краще майбутнє і світлий, мирний завтрашній день.

Вічна пам'ять Герою!🇺🇦
Слава Україні! Слава Героям!🇺🇦