В дитинстві бабуся часто розповідала мені історії про Другу світову війну. Вона ділилася спогадами про те, як вони переживали окупацію, а також про місцевих, які допомагали німецьким фашистам під час цієї трагедії. Коли прийшли наші війська, всіх поліцаїв, тих, хто допомагав ворогові, хто був при владі, зібрали і відправили на Соловки — у тюрму. Звідти ніхто так і не повернувся.

Коли ж ми опинилися під окупацією в Козачій, ці історії бабусі стали реальністю. Ті, хто раніше був ніким, раптом стали на чолі, почали вести себе, як пани, керувати життями інших козачан. Але ми знали, чим це все закінчиться. Ми розуміли, що буде, коли прийдуть наші війська. І ось, тепер ми бачимо результати, але це ще не кінець.

Як би не було, колись ця війна закінчиться. І тому прошу всіх, хто пережив це, розповідати своїм онукам ці історії. Нехай вони знають, до чого може призвести така "допомога" і чим усе це закінчується. Важливо, щоб вони не повторювали помилок, які зробили ці люди.

Дякую за увагу.