Вечір добрий, Шановні.😉
Ми знову випадаємо і пропадаємо, бо роботи до хо лє ри .🤦🏻
Але ми навіть не про те… Просто захотілося дечим з вами поділитися. По емоціям тиждень так собі. То пздц, то його очікування.😏 Але протягом двох останніх днів, два випадки нагадали, що десь в середині ще є живе…
Перший з них - про шеврон. Коли тобі простягає його у руці 15-ти річний пацан, аа на ньому напис - «Морська охорона. Севастопольський загін», зі словами:
- Він мого батька…
Це просто пздц. Струм. Вибух. Ну і ще не знамо що…
А другий - про своїх. Велике місто і переднічний пустий маркет, на який може з десяток людей… і от коло однієї з вітрин стоїть пацан з костилем та гіпсованою ногою, а інша в канонічному чоботі «Лова», кольору піску. І зустрівшись у великому місті та серед не великих людей, він дивиться і посміхається, кажучи: «Здоровʼя бажаю, Друже!». Ми не знайомі, але - свої.
І це не менший вибух…
Все ж, десь глибоко, але ми ще живі.❤️
Ми знову випадаємо і пропадаємо, бо роботи до хо лє ри .🤦🏻
Але ми навіть не про те… Просто захотілося дечим з вами поділитися. По емоціям тиждень так собі. То пздц, то його очікування.😏 Але протягом двох останніх днів, два випадки нагадали, що десь в середині ще є живе…
Перший з них - про шеврон. Коли тобі простягає його у руці 15-ти річний пацан, аа на ньому напис - «Морська охорона. Севастопольський загін», зі словами:
- Він мого батька…
Це просто пздц. Струм. Вибух. Ну і ще не знамо що…
А другий - про своїх. Велике місто і переднічний пустий маркет, на який може з десяток людей… і от коло однієї з вітрин стоїть пацан з костилем та гіпсованою ногою, а інша в канонічному чоботі «Лова», кольору піску. І зустрівшись у великому місті та серед не великих людей, він дивиться і посміхається, кажучи: «Здоровʼя бажаю, Друже!». Ми не знайомі, але - свої.
І це не менший вибух…
Все ж, десь глибоко, але ми ще живі.❤️