Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль.
І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману,
перемотує літо на чорні котушки тополь,
шиє голим полям нескінченну сорочку з туману.
Тихо строчать дощі... І навіщо мені ця печаль?
Що я хочу спитать у цієї сумної кравчині?
Я прощаюся з літом. І воно мені каже: «Прощай!»
І хитає над шляхом порожні гнізда грачині


Долучайтесь до збору на авто для артилерійської батареї 150 ОМБР 🚐🇺🇦
https://send.monobank.ua/jar/2DUYCFSTgS
https://www.privat24.ua/send/da64q

#Берестечко #ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
📸 Adam Bixby
💫 Читай поезію Ліни Костенко