З 2014 я зустрічаю Новий рік не вдома. Спершу Донецьк, потім Авдіївка… Сьогодні таких історій тисячі. Тисячі людей, які втратили свою домівку, але не втратили спогадів. Ми бережемо у серці найтепліші моменти й віримо, що одного дня знову відчуємо їх.
Вже понад десять років я мрію пройтися вуличками Донецька. Сьогодні до цього списку додалися Авдіївка, Нью-Йорк, Маріуполь, Очеретино… Кожне з цих міст болить у серці.
Третій Новий рік у повномасштабній війні приніс багато болю. Ми вже не ті, що раніше. Ми навчилися цінувати прості речі: мир, рідну домівку, близьких поруч. Війна згуртувала нас навколо спільної мрії – повернутися додому, де немає вибухів і тривог, де є майбутнє.
Щоб цей день настав, кожен із нас має зробити свій внесок у Перемогу. Хтось на фронті, хтось у тилу. Дякую кожному, хто зараз боронить Україну. Завдяки вам ми впевнені: Новий рік у нашому вільному домі обов’язково настане.
P.S. На фото–2017 рік. Велика родина АКХЗ для мене завжди була й залишається символом єдності, підтримки та сили.
Вже понад десять років я мрію пройтися вуличками Донецька. Сьогодні до цього списку додалися Авдіївка, Нью-Йорк, Маріуполь, Очеретино… Кожне з цих міст болить у серці.
Третій Новий рік у повномасштабній війні приніс багато болю. Ми вже не ті, що раніше. Ми навчилися цінувати прості речі: мир, рідну домівку, близьких поруч. Війна згуртувала нас навколо спільної мрії – повернутися додому, де немає вибухів і тривог, де є майбутнє.
Щоб цей день настав, кожен із нас має зробити свій внесок у Перемогу. Хтось на фронті, хтось у тилу. Дякую кожному, хто зараз боронить Україну. Завдяки вам ми впевнені: Новий рік у нашому вільному домі обов’язково настане.
P.S. На фото–2017 рік. Велика родина АКХЗ для мене завжди була й залишається символом єдності, підтримки та сили.