Казка на Ніч: Кіт Лукас і зоряні ліхтарики
Кожного вечора, коли сонце ховалося за обрієм, лісовий кіт Лукас вирушав у свою особливу подорож. Він ніс із собою маленьку торбочку, наповнену зоряними ліхтариками, які Лукас вішав на гілках дерев, щоб вони освітлювали затишні нірки та допомагали мешканцям лісу спокійно засинати.
Звірі чекали на Лукаса як на чарівника, адже його ліхтарики не лише дарували м’яке, тепле світло, а й приносили спокійні сни. Ведмежата Рубі й Макс любили дивитись на ліхтарик у своїй хатинці, їжачок Гаррі завжди ховався в його світлі, а сова Глорія казала, що завдяки цим ліхтарикам навіть зорі здавалися яскравішими.
Одного вечора, коли Лукас вже закінчував свою подорож, він помітив, що один ліхтарик зник. Це був ліхтарик, який він щодня вішав на гілку великого дуба, де жили білченята Ліллі та Джек. Кіт захвилювався: "Як вони тепер заснуть? І куди ж міг подітися цей ліхтарик?"
Не гаючи часу, Лукас вирушив на пошуки. Він оглядав всі галявини, зазирав у кожен кущ, але ліхтарик немов розчинився в повітрі. Раптом він помітив маленькі сліди, які вели вглиб лісу.
Сліди привели Лукаса до старого дубового яру. Там він почув дивний звук — наче хтось співав колискову. Лукас обережно зазирнув між гілками й побачив маленького зайчика. Він тримав у лапках зоряний ліхтарик і тихо співав пісню.
— Ось ти де! — м’яко промовив Лукас. — Чому ти забрав ліхтарик?
Зайчик злякався, але все ж зізнався:
— Вибачте, я не хотів нічого поганого. Сьогодні мені було дуже сумно й самотньо. Я взяв його, щоб відчути себе в безпеці.
Лукас зрозумів, що зайчик не мав поганих намірів. Він сів поруч і сказав:
— Знаєш, цей ліхтарик потрібен не лише тобі. Він світить для всіх мешканців лісу. Але я можу залишитися тут із тобою, поки ти не заснеш.
Зайчик усміхнувся і повільно закрив очі. Ліхтарик, як і завжди, випромінював тепле світло, а Лукас сидів поруч, пильнуючи, щоб сон зайчика був спокійним.
Наступного вечора Лукас повернув ліхтарик на дуб. А зайчик вирішив допомагати Лукасу в його щовечірніх подорожах. Разом вони запалювали ліхтарики, і світло стало ще яскравішим, адже тепер за ним стояла справжня дружба.
Мораль казки:
Світло, яке ми ділимо з іншими, стає яскравішим. Добрі справи та увага до друзів можуть зробити навіть найтемнішу ніч затишною та спокійною.
🦉 Мерітейл
Кожного вечора, коли сонце ховалося за обрієм, лісовий кіт Лукас вирушав у свою особливу подорож. Він ніс із собою маленьку торбочку, наповнену зоряними ліхтариками, які Лукас вішав на гілках дерев, щоб вони освітлювали затишні нірки та допомагали мешканцям лісу спокійно засинати.
Звірі чекали на Лукаса як на чарівника, адже його ліхтарики не лише дарували м’яке, тепле світло, а й приносили спокійні сни. Ведмежата Рубі й Макс любили дивитись на ліхтарик у своїй хатинці, їжачок Гаррі завжди ховався в його світлі, а сова Глорія казала, що завдяки цим ліхтарикам навіть зорі здавалися яскравішими.
Одного вечора, коли Лукас вже закінчував свою подорож, він помітив, що один ліхтарик зник. Це був ліхтарик, який він щодня вішав на гілку великого дуба, де жили білченята Ліллі та Джек. Кіт захвилювався: "Як вони тепер заснуть? І куди ж міг подітися цей ліхтарик?"
Не гаючи часу, Лукас вирушив на пошуки. Він оглядав всі галявини, зазирав у кожен кущ, але ліхтарик немов розчинився в повітрі. Раптом він помітив маленькі сліди, які вели вглиб лісу.
Сліди привели Лукаса до старого дубового яру. Там він почув дивний звук — наче хтось співав колискову. Лукас обережно зазирнув між гілками й побачив маленького зайчика. Він тримав у лапках зоряний ліхтарик і тихо співав пісню.
— Ось ти де! — м’яко промовив Лукас. — Чому ти забрав ліхтарик?
Зайчик злякався, але все ж зізнався:
— Вибачте, я не хотів нічого поганого. Сьогодні мені було дуже сумно й самотньо. Я взяв його, щоб відчути себе в безпеці.
Лукас зрозумів, що зайчик не мав поганих намірів. Він сів поруч і сказав:
— Знаєш, цей ліхтарик потрібен не лише тобі. Він світить для всіх мешканців лісу. Але я можу залишитися тут із тобою, поки ти не заснеш.
Зайчик усміхнувся і повільно закрив очі. Ліхтарик, як і завжди, випромінював тепле світло, а Лукас сидів поруч, пильнуючи, щоб сон зайчика був спокійним.
Наступного вечора Лукас повернув ліхтарик на дуб. А зайчик вирішив допомагати Лукасу в його щовечірніх подорожах. Разом вони запалювали ліхтарики, і світло стало ще яскравішим, адже тепер за ним стояла справжня дружба.
Мораль казки:
Світло, яке ми ділимо з іншими, стає яскравішим. Добрі справи та увага до друзів можуть зробити навіть найтемнішу ніч затишною та спокійною.
🦉 Мерітейл