Каже: тримається як воїн.
Незрячий зараз, каже.
Ці білі марлі на очах.

І це не вірш, шоб говорити:
я стану очима йому.
Я стану йому всім,
бо це не вірш.

Його руками зашкарублими,
його тривожним животом,
і бородою,
і шкірою, і плоттю, щоб самій виштовхувати всі осколки.

Каже: він поки що незрячий.
Ці білі марлі на очах.
І це не вірш, тому я стану
тією барабанною перетинкою,
що розірвало.

Буду загоюватися, щоб він почув
оцей єдиний справжній спосіб
сказати: я тебе люблю.

Ці білі марлі на очах,
але я тут.
Ці білі марлі.
Ти чуєш, я люблю тебе
у цей єдиний
справжній спосіб.

— Артур Дронь