Я не знаю особисто нового Міністра освіти і науки.
Це, в певній мірі, полегшує мені оцінку ситуації, що склалася.
І мені прикро спостерігати, як хороші люди чубляться між собою через його кандидатуру.
Одні кажуть, що він воював/чудова людина.
Перше - правда.
Друге - не знаю, але готовий вірити на слово іншим хорошим людям, що це істинна теза.
Другі люди кажуть, що у нього виявлено плагіат і це, в принципі, все, що треба знати про нового міністра та перспективи освіти і науки в Україні.
І вони мають підстави так вважати.
Бо вони науковці, знають вартість для країни академічної доброчесності (вірніше, її відсутності), але їхня думка, як прийнято в українському суспільстві, глибоко маргінальна і зневажається практично усіма.
Списи ламаються, пір'я летить, несуться святкові переможні пости, що тепер освіта і наука врятована, а їм протистоять саркастичні дописи, що "місце прокляте".
Корінь, як на мене, в іншому.
Політики - фактично, злочинці - які привели до влади Шкарлєта і тим прирекли науково-освітню сферу на 3 роки стагнації, які з високої вежі плювали на реформи, майбутнє дітей та інноваційної економіки, довели людей, яким доля України є небайдужою, до крайнього ступеню обурення - обурення на грані безнадії.
Такої безнадії, що будь-хто - абсолютно будь-хто - буде кращим на посаді міністра замість посіпаки Табачника.
Окрім, можливо, самого Табачника.
Молодці.
Впевнений, що вони зараз дуже задоволені собою.
А суспільство від початку позбавили альтернатив, конкурсів, обговорень.
Всі різко забули про колишнього міністра: про цілування в дьосна з ректорською мафією, смішними фото з автоматом, просраним навчанням в ковід і просраною підготовкою бомбосховищ в школах, завалені атестації, взагалі - звітність.
Що було зроблено і, що важливіше, НЕ зроблено за 3 роки?
Суспільство навмисно тримали в стані "помилки стали неважливими [після 24 лютого]", бо міністр не втік.
І тепер - натє, не жалійтесь, Ви ж просили поміняти Шкарлєта, чого скиглите?
А факти, тим часом, виглядають наступним чином:
1. Шкарлєт пішов за рускім корабльом. Це добре.
2. Замість нього, як альтернативи чинному міністру, могли пролізти не менші чорти/чорткині. Це погано.
3. Обрали людину, яка воювала, має хороше реноме серед хороших людей, для якої Україна - не просто напис на мапі. Це добре. Навіть надзвичайно.
4. В її науковому доробку виявили плагіат. http://false-science.ucoz.ua/news/tju_i_tut_te_same/2023-03-20-126. Це погано.
5. Людина готова відправити роботу на експертизу і в разі виявлення плагіату відмовитись від наукового ступеня та "формувати принципово нову академічну культуру та культуру освітнього та наукового менеджменту" https://life.pravda.com.ua/society/2023/03/21/253448/. Це добре.
Що в сухому залишку?
А я не знаю.
Шахраї нас спеціально поставили в таку дихотомію вибору, щоб одні виглядали непоступливими борцями за академічну доброчесність і не допомагали новому міністру на посаді, а інші - виглядали жалюгідними пристосуванцями, які на плагіат у своїх готові закрити очі.
Правда ж в тому, що Лісового не можна рівняти до Шкарлєта взагалі.
Але і правда в тому, що саме по собі призначення Лісового на посаду отак зі старту не обіцяє розквіту освіті і науці.
І індульгенцій в очах наукової спільноти через "хорошість" теж бути не може.
Що робити?
А що можна зробити, коли умови заздалегідь створені безальтернативні?
Отут якраз міністр і міг би себе проявити, якби у випадку підтвердження плагіату, Лісовий відмовився від ступеня і протягнув таки зміни в законодавство, щоб тих ступенів можна було б позбавляти.
"Паперових" науковців на печерських пагорбах в рази б поменшало.
Та й сам факт відмови міністра від ступеня став би гарним сигналом для усіх, хто накупляв собі ступенів та наукових звань, що відмовлятися не соромно і можна жити якось по-новому.
З іншого боку, так міністр би показав наочно, що академічна доброчесність - наріжний камінь наукового пізнання - не є порожнім звуком особисто для нього.
Це, в певній мірі, полегшує мені оцінку ситуації, що склалася.
І мені прикро спостерігати, як хороші люди чубляться між собою через його кандидатуру.
Одні кажуть, що він воював/чудова людина.
Перше - правда.
Друге - не знаю, але готовий вірити на слово іншим хорошим людям, що це істинна теза.
Другі люди кажуть, що у нього виявлено плагіат і це, в принципі, все, що треба знати про нового міністра та перспективи освіти і науки в Україні.
І вони мають підстави так вважати.
Бо вони науковці, знають вартість для країни академічної доброчесності (вірніше, її відсутності), але їхня думка, як прийнято в українському суспільстві, глибоко маргінальна і зневажається практично усіма.
Списи ламаються, пір'я летить, несуться святкові переможні пости, що тепер освіта і наука врятована, а їм протистоять саркастичні дописи, що "місце прокляте".
Корінь, як на мене, в іншому.
Політики - фактично, злочинці - які привели до влади Шкарлєта і тим прирекли науково-освітню сферу на 3 роки стагнації, які з високої вежі плювали на реформи, майбутнє дітей та інноваційної економіки, довели людей, яким доля України є небайдужою, до крайнього ступеню обурення - обурення на грані безнадії.
Такої безнадії, що будь-хто - абсолютно будь-хто - буде кращим на посаді міністра замість посіпаки Табачника.
Окрім, можливо, самого Табачника.
Молодці.
Впевнений, що вони зараз дуже задоволені собою.
А суспільство від початку позбавили альтернатив, конкурсів, обговорень.
Всі різко забули про колишнього міністра: про цілування в дьосна з ректорською мафією, смішними фото з автоматом, просраним навчанням в ковід і просраною підготовкою бомбосховищ в школах, завалені атестації, взагалі - звітність.
Що було зроблено і, що важливіше, НЕ зроблено за 3 роки?
Суспільство навмисно тримали в стані "помилки стали неважливими [після 24 лютого]", бо міністр не втік.
І тепер - натє, не жалійтесь, Ви ж просили поміняти Шкарлєта, чого скиглите?
А факти, тим часом, виглядають наступним чином:
1. Шкарлєт пішов за рускім корабльом. Це добре.
2. Замість нього, як альтернативи чинному міністру, могли пролізти не менші чорти/чорткині. Це погано.
3. Обрали людину, яка воювала, має хороше реноме серед хороших людей, для якої Україна - не просто напис на мапі. Це добре. Навіть надзвичайно.
4. В її науковому доробку виявили плагіат. http://false-science.ucoz.ua/news/tju_i_tut_te_same/2023-03-20-126. Це погано.
5. Людина готова відправити роботу на експертизу і в разі виявлення плагіату відмовитись від наукового ступеня та "формувати принципово нову академічну культуру та культуру освітнього та наукового менеджменту" https://life.pravda.com.ua/society/2023/03/21/253448/. Це добре.
Що в сухому залишку?
А я не знаю.
Шахраї нас спеціально поставили в таку дихотомію вибору, щоб одні виглядали непоступливими борцями за академічну доброчесність і не допомагали новому міністру на посаді, а інші - виглядали жалюгідними пристосуванцями, які на плагіат у своїх готові закрити очі.
Правда ж в тому, що Лісового не можна рівняти до Шкарлєта взагалі.
Але і правда в тому, що саме по собі призначення Лісового на посаду отак зі старту не обіцяє розквіту освіті і науці.
І індульгенцій в очах наукової спільноти через "хорошість" теж бути не може.
Що робити?
А що можна зробити, коли умови заздалегідь створені безальтернативні?
Отут якраз міністр і міг би себе проявити, якби у випадку підтвердження плагіату, Лісовий відмовився від ступеня і протягнув таки зміни в законодавство, щоб тих ступенів можна було б позбавляти.
"Паперових" науковців на печерських пагорбах в рази б поменшало.
Та й сам факт відмови міністра від ступеня став би гарним сигналом для усіх, хто накупляв собі ступенів та наукових звань, що відмовлятися не соромно і можна жити якось по-новому.
З іншого боку, так міністр би показав наочно, що академічна доброчесність - наріжний камінь наукового пізнання - не є порожнім звуком особисто для нього.