Олег Мудренко

Двадцять четвертий був самим результативним роком українського deepstrike.

На території "ближнего зарубежья", яке з Другої світової не бачило нічого страшніше пожара в коровніку - у тому році літало, взривалось, горіло, витікало, знову горіло і знову взривалось.

ПэВэО потужно вражало українські ударники аеродромами, літаками, цистернами та трансформаторами. РЕБ ростовської, брянської, курської та воронежської областей незламно "прикрывал, но не защищал".

Поставщики ругалися і намагалися зірвати поставки, інженери ругалися та проєктували, виробництво ругалося, виробляло та фіксило косяки, експлуатанти ругалися, розгортаючі пускові на розмоклих, потім пильних, потім знов размоклих полях.

Не ругався тільки Пророк - він командував, планував і іноді пророчєствувал. Пророчєства його слухати ніхто не любив: по-перше вони всі хуйово закінчувалися, і по-друге завжди, сука, збувалися.

Люди будували, відгружали, рахували, планували, запускали і вражали. Я зробив кучу фоток, які колись можна буде публікувати. Хлопці і дівчата заїбалися малювати зірочки на рейках пускових.

Хтось навіть отримав державні нагороди: приємно, що влада почала бачити в українських інженерах - людей. Хтось (яких гораздо більше) получив пизди, тому що... ну тому шо "хороша піздюліна ніколи нє помішає".

Хтось і зараз стоїть у черзі на заправці, або курить у вікно непримітного і зовсім не воєнного, але все ж таки позашляховика, хтось відігріває руки і витаскує шпильки, розкладаючи пускову. Хтось в темпі, приткнувшись до старлінка, переписує місію. Хтось спить у дорозі, мотиляя головою по підголовнику.

Хтось... хтось просто є, зависнув між роками страстною і зайобанною частинкою нашої беспілотної авіації.

Честь та шана всім екіпажам українського deepstrike, що загинули у 2024-му. Про вас ніхто не чув і не знає, але повірте, ми спалили за вас все, до чого змогли дотягнутися.

І ще спалимо у 2025-му, щурячись на світанок, розглядаючи саме красиве на світі небо та притулившись до скла непримітного і зовсім не воєнного, але все ж таки позашляховика.

🇵🇱Польща готова збільшити експорт електроенергії в Україну, якщо Словаччина припинить поставки — Bloomberg

Польський уряд готовий збільшити внутрішнє виробництво електроенергії, щоб компенсувати будь-який дисбаланс, який може виникнути в українській енергосистемі в разі такого кроку Словаччини. Про це повідомив польський високопосадовець на умовах анонімності.

———————————

Судячи з усього, шантаж Фіцо потихеньку почав давати крен.

🫡https://t.me/operativnoZSU/

ВТРАЧЕНИЙ ШАНС ЗДОБУТИ МИР

Ця фраза з інтерв'ю Петра Порошенка (на скані) вже збісила провладних "Х-пердів" різної міри позеленілості, з числа тих які люблять просторікувати про свою нереальну любов до України, але які й близько не наближалися до фронта. Причина їхнього сказу проста.

Так, восені 2022 р. Україна мала всі шанси завершити війну і підписати угоду про перемир'я на умовах набагато кращих ніж нам виставляють нині. Так, ми могли скористатися тим, що восени 2022 р. російська армія зазнавала поразку за поразкою, і справді в якийсь момент почала боятися військового програшу. Цим можна було скористатися.

Як раз Петро Порошенко має всі підстави так стверджувати, тому що... він сам реалізував колись подібне.

Я нагадаю. Перші дні вересня 2014 р. Стараннями "геніальних стратегів" Хомчака і Ярового (першого заступника Авакова) в районі Іловайська у ЗСУ стався прорив фронту. Україна, яка ще вчора замикала три оточення (навколо Луганська, Єнакієва та Алчевська - !!) змушена відступати. В тих умовах (почитайте, що писала тоді західна преса) союзники радили Порошенкові та Яценюку іти на прямі переговори з Москвою аж до визнання територістів ДНР та ЛНР і відмови від Євроінтеграції. Порошенко натомість переконував союзників, що Україна ні від чого відмовлятися не збирається, аоле потребує тиску на Москву.

І от в дні коли пенсіонер Кучма (жодної офіційної посади він тоді не обіймав) зустрівся з представниками Москви і їхніми посіпаками в Мінську, 79-а і 95-а аеромобільні бригади почали Рейд Помсти і ледь не звільнили Новоазовськ. Перелякана Москва підписує відомі Мінські угоди, і... Україна НЕ відмовилася від Євроассоціації, Україна не розірвала торгівельні угоди з ЄС, Україна не розглядала статуву ДНР і ЛНР. А Путін відтоді волає, що в Мінську його надурили. Правду волає - надурили.

Виписані ті угоди були так, що Москва просто не могла їх порушити і порушила вже протягом місяця - відтоді їх стали порушувати обидві сторони. Але Україна здобула дорогоцінні роки, протягом яких розбудовувалися ЗСУ і зміцнювалася економіка України. Але.

Що було тоді, чого не було в Україні у 2022 році? А у 2014 р. командування ЗСУ та політичне керівництво України діяли злагоджено, мов одна команда. Порошенко точно знав, що Рейд Помсти готується і почнеться, а військові знали, що їхні дії мають забезпечити операції політиків. Захід був готовий до такого повороту і тиснув на Москву зі свого боку.

Чи було те саме восени 2022 року? Та порівняйте поведінку Зеленського тоді коли Залужний звільняв Харківщину і коли Сирський вломився в Курську область - ви все побачите. Загальне враження таке, що звільнення Харківщини для Офісу преЗЕдента було несподіванкою.

До речі, у той самий час коли Залужний провів три операції зі звільнення українських територій (Харківщина, Лиман та Херсон), СБУ пачками пакувало попів Московської церкви - пригадайте, що знаходили у них під час обшуків і яких хлопчиків виймали з їхніх ліжок. І все це - звільнення українських територій і накат на Московських попів - завершилися в один період, після того як Єрмак похвалився, що ставка Зеленського взяла дії ЗСУ під свій цілковитий контроль.

Саме тоді українські військові плани дивним чином опинилися в Москві - про це ремствував Зеленський.

Уявіть на секунду. Політичне керівництво України знає, що ЗСУ почнуть контрнаступ. Політичне керівництво готує до цього союзників. В момент коли ЗСУ переможно наступає, Захід починає з усіх сил тиснути на Москву, а Україна пропонує мирну угоду...

Але знаєте в чому проблема? Це був би новий Мінськ. А ЗЕкоманда весь час волала що Мінську-3 вони не допустять.

Ну, недопустили Мінськ-3, тепер плачуться про "справедливий мир" - незрозуміло хіба, для кого справедливий. Шанс примусити Москву до миру був.

Шанс втрачений.