Юлія Мусаковська. Вірші.

@musakovska

Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian

Category: Blogs

Мої вірші та переклади, текст і голос.

Related channels | Similar channels

Channel's geo and language

Ukraine, Ukrainian

Юлія Мусаковська. Вірші.

14 Jan, 23:11

Слухайте вірш із аудіокнижки “Каміння і цвяхи” (вище) і приходьте на подію: https://www.facebook.com/share/1FSbxyBVyE/

211 0 2 6

Юлія Мусаковська. Вірші.

14 Jan, 23:05

01:30

Video is unavailable for watching

Show in Telegram

Вірш із аудіокнижки “Каміння і цвяхи”

216 0 0

Сьогодні рік, як з нами немає Максима 💔

***
Пам'яті Максима Кривцова

Вирушаєш — і під шкірою землі вже пульсують фіалки.
Тільки ж наче була весела новина, та ж ось
наші серця розбиті, мов кулі, скляні,
подарункові, в них так смішно сипався сніг
на вцілілі дахи будинків, від найменшого руху.
Відпливаєш — а в опері грає симфонічний оркестр,
усіма горлами інструментів утримує музику щастя,
яке вже минуло,
музику, яка не повториться більше наживо.
Крапки з кінців речень розсипаються,
наче дрібний гравій на тротуар, залитий ожеледдю —
дзеркало, із якого дивишся на мене, з докором і любов’ю:
до тебе пустили дітей своїх і не зупиняли,
тепер вони ридають обабіч твого човна.
І ти вже не чуєш, не в змозі витерти їхні сльози,
дочитати на ніч історію,
в якій все закінчиться добре.
Усе буде: запах води і лісу й найхимерніші з хмар.
Відпускаєш берег нехотячи — а ми,
що не вберегли,
тебе ніколи не зможемо.

2024

460 0 4 26

Юлія Мусаковська. Вірші.

5 Jan, 22:58

***
А що залишиться? Розбурхані птахи
в січневім небі, геть не схожім на зимове.
Торішній сніг, як невідпущені гріхи.
Розмита видимість і неможливість мови.
Згусає темрява, приклеєна до шиб.
Уздовж доріг стримлять дерева, наче віхи.
Волхви, йдучи, згадають рік, який віджив:
як народився, ріс, як стався чоловіком.
Куди тепер іти? Вертатися не час.
Давно не миром пахнуть — порохом і кровʼю.
Тепло бушлата зі солдатського плеча
понад землею простягається покровом.
У нім колишуться вцілілі ще зірки,
внизу примружились троянди біля храму.
Невже забудеться, хто ми були такі,
коли дійшли сюди з нежданими дарами?
Кровить від року слід, глибокий, наче рів:
слова не вмістять, і світлина не покаже.
Один танок довкола сонця — а в нових,
можливо, й ми розчинимося у пейзажі.

3.01.2024

423 0 1 30

Юлія Мусаковська. Вірші.

25 Dec 2024, 19:22

ВЕЧЕРЯ

Вечеря – пісна. Приглушено ложки стукають об тарелі.
В господині болять коліна,
перед очима танцюють змійки.
Пропливають за вікнами хмари, як велетенські форелі.
Але за ними стежать хіба що діти
чи мрійники.
Дванадцять страв – як стільки ж спроб
зі собою порозумітись.
Господиня сидить із краєчку столу, ближче до виходу,
ближче до кухні. На столі немає живого місця.
Гості їдять, бо годиться. Аж забувають, що треба дихати.
Всі в колі, всі не схожі на себе:
тихі причесані діти,
чоловіки в тісних сорочках, що горло гризуть хортами,
жінки з тонкими губами,
яких одразу і не помітиш,
з важкими ладанками та очима від свіч розталими.
За хвилю постукають, рій голосів розітне повітря у хаті,
колядою вибілить стелю, шибки, стіни –
хто як уміє.
Господиня схлипує. Дідух руки розпростує волохаті.
"Це є тіло моє, це є кров моя."
І часник -
як вирвані зуби змія.

(“Чоловіки, жінки і діти”, 2015)

588 0 3 24

Юлія Мусаковська. Вірші.

24 Dec 2024, 18:16

***
Різдво посеред війни. Світле свято в темні часи.
Музика генераторів, приглушені голоси.
В кожного своя втрата, cхована під пальтом.
Залягла на плечі втома вагою в тисячу втом.
Метушня передсвяткова, але змазані кольори.
Цьогоріч для війська — найцінніші дари.
Найпалкіша молитва, робота серця і рук.
Чорні мішки чекають на Іродових слуг.
Світло ощадливе. Очі горять
замість різдвяних вогнів.
Вже народився той, хто смертю смерть переміг.
Тут поміж нами — прозорі постаті, до яких
кидаєшся обійняти, а вони тануть, як сніг.

24.12.2022

551 0 11 46

Юлія Мусаковська. Вірші.

9 Dec 2024, 20:33

Ода до радості

радосте моя зламана машино космосу
незамінна кожна деталь
як же я скучила за голубиним туркотом твого двигуна
іскрами божими з-під твоїх крил
ось ти лежиш на боці
перехняблена спотворена нерухома
як авто на вулицях Вовчанська

життєдайна моя радосте
вранці не можу звестися стати на рівні ноги
без одного ковтка радості
припадаю губами а там чаша пуста
тріщини пил задуха
триста людей у підвалі без права на вихід
найменшому три місяці
поряд тіла
за дверима озброєні людожери

радосте моя свята де тебе знайти
тиша більше мені не подруга
прокидаюся за хвилину до сигналу тривоги
з горлом з якого висотано голос
балістична ракета у напрямку міста
удар по житловому кварталу
міста де мої друзі близькі люди
країни де нас
щодня дедалі менше

радосте безцінна
терпке твоє вино із троянд
що зростають поміж тіней руїн
на могилах воїнів і поетів
на сплюндрованій випаленій землі
яка оживе
ті що його нап’ються вдосталь
чи зречуться помсти
чи дадуть всепрощення ворогу
чи замінять знову тобою свободу

9.12.2024

669 0 0 24

Юлія Мусаковська. Вірші.

4 Dec 2024, 20:24

Запрошую, 11 грудня у Львові. Спеціальні гості: “Мертвий Півень”: https://www.facebook.com/share/13xziUNWz4/

621 0 2 9

Юлія Мусаковська. Вірші.

1 Dec 2024, 20:30

I
ще не зима ще на гіллі тугий шепіт яблук
ще не зима ще ліси—переповнені храми
снайпере цілься у вутлий газетний кораблик
встромлений у гущавину панорами

будь милосердним нехай він загине відразу
серце з паперу горить та продовжує битись
чуєш ступають по вістрях дороговказів
троє білявих братів ці вигадливі вбивці

ще не зима ще обманюй тримай мене міцно
ще не зима зав'яжи мені очі туманом
нам ще до страти заледве залишився місяць
світ замерзає—горіти не будемо марно

дихай на зблідле чоло не послаблюй обіймів
швидко займуться кленові прострілені крила
скоро нам золото й попіл осядуть на вії
скоро зима зафарбує нас намертво білим

контури тіл наші губи і крики протесту
з шепотом яблук лісів до останнього слова
вписані щільно в глибини її палімпсестів
ми ще народимось ми заговоримо знову

2013

("Шепіт", з книжки "Полювання на тишу")

711 0 2 30

Юлія Мусаковська. Вірші.

30 Nov 2024, 21:10

Беру участь у благодійному аукціоні зустрічей. Збираємо кошти на баггі для 3-ї штурмової. Аукціон завершується завтра: https://www.instagram.com/p/DCeXzJVtwC6/?igsh=N2oyaWpjZ3NqejF1

617 0 0 6

Юлія Мусаковська. Вірші.

23 Nov 2024, 21:23

***
Перед світанком вона продирається в дім.
Виє. Лягає на груди, каже: ходім.
Дихає в темряві, наче ковальський міх.
Каже: візьму тебе чи когось із твоїх.
Перелічи незавершені справи, гріхи,
можна уголос, послухаю залюбки.
Всі дорогі імена називай досхочу:
я навмання до будь-кого прилечу.
Школена, спущена з прив’язі щодоби,
в ката на службі, здичавіла від ганьби.
Книга буття, де прописано кожен вдих,
cпалена поміж отих, українських книг,
там, де в посадці — розстріляний Бог нагий,
там, де не вознесуться жодні боги.
Віриш іще? — забиває слова, мов клинці,
довгими кігтями водячи по лиці.

Згущена ніч розвиднюється на відбій.
Люди людей бережуть замість богів.
Смерть відповзає й одного разу вночі
тих пожере, хто радів, що її приручив.

23.11.2024

836 0 8 50

Юлія Мусаковська. Вірші.

22 Nov 2024, 22:04

***
В часі, коли хочеться тільки тиші,
у голові крутиться голос твій,
наче улюблена платівка;
кожен оберт — за порух пухнастих вій
над суворими очима розтинача.

Як воно — зазирнути в суть речей і не мати
жодного порятунку з цього знання?
Бачити чітко подобу кожного явища і не бути
в змозі його відвернути.

В часі, коли майбутнє зовсім не проглядається,
у пітьмі проступають білі обриси завтра —
смішного надувного човна.
Але над морем вже виріс червоний місяць
кінця світів.

Чи веслуватимеш зі мною?
Куди ми встигнемо доплисти?

2024

723 0 9 46

Юлія Мусаковська. Вірші.

3 Nov 2024, 00:11

***
Швидко-швидко перебирає вервицю слів,
наче боїться не встигнути їх сказати,
загорнути голос в суху кору,
висікти на ще живому стовбурі
повідомлення наступним поколінням,
подорожньому, коли прийде у спа-
сенний цей край, благословенний,
що позбудеться нарешті сумних повторів.
Адже саме для того промовляються
всі топоніми, імена й позивні
в унісон, голосами, наповненими
смутком і захватом, любовʼю й болем –
раз по раз виливається через край.
Наче на рятувальних ношах виносять
історію, вцілілу і зафіксовану.
На мʼяку траву, повз онімілий натовп,
де ніхто вже й не сподівався.
Вона розплющить очі й примружиться
від різкого світла.
Згадає все.

2.11.2024

933 0 8 49

Юлія Мусаковська. Вірші.

29 Oct 2024, 19:39

Майже виняток у цьому каналі: анонс. 2 листопада - Івано-Франківськ, запрошую.

998 0 2 20

Юлія Мусаковська. Вірші.

17 Sep 2024, 17:40

***
Цьогоріч відпускати осіннє тепло
надто боляче — наче зриваєш зі шкірою.
Так самотньо любові ще не було
між надією й вірою.
Полудневі хвилини в’язкі, як глей:
хочеш зрушити, й кроки схожі на подвиги.
Перелітне серце — пташа мале —
завмирає від подиву.
В павутинні заплуталась нитка життя,
ще напрочуд міцна, але натяг сильнішає.
І мережива над головою летять,
обертаються віршами.
Бачиш: небо розтяте вогненним мечем,
день тече непоправною втратою.
Як не встигнеш поцілувати в плече —
я отам догорятиму.

#каміння_і_цвяхи

4.3k 1 37 58

Юлія Мусаковська. Вірші.

12 Sep 2024, 17:57

Говорила тільки з деревами,
їхньою шелестливою мовою.
Ніхто, каже, крім вас мене, любі, не розуміє.
Відкриваю рот, а з нього чути тільки шелех.
Дивлюсь, а в зіницях ніби колихається гілля.
Стою, і ніби листя з мене опадає,
що навіть не встигло пожовкнути.
Осипається, летить, притуляється до землі —
як на тому боці, де він лежить,
звідки не можуть його забрати.
Де тільки дерева бачать і знають,
щось йому шелестять.
А він чує, що це я з ним говорю.
Він чує —
обманюю себе,
щоб останній листок не злетів.

11.09.2024

1.3k 0 4 48

Юлія Мусаковська. Вірші.

21 Aug 2024, 12:43

***
бути у цьому літі собою,
з губи витирати піт,
пити зі склянки шепіт прибою,
любити кого не слід

гострий камінчик з п’яти виймати,
кричати у шумі хвиль,
красти вогонь придорожніх маків,
для тих, кому бракне сил

списа ламати об дні похмурі,
співзвуччя шукати скрізь,
сіяти вітер і жати бурю,
затерши землею поріз

зброю обравши не скласти зброю,
триматись втрачених меж,
бути у цьому літі собою —
щоб осінь сталася все ж

#БогСвободи

1.7k 1 23 83

Юлія Мусаковська. Вірші.

8 Jul 2024, 23:20

***
І ось ти стикаєшся з ворогом своїм лице в лице,
в оливному саду, на піску, білішому за кістки твоїх померлих.
Що скажеш йому? Надламаний горіх біля воріт росте,
нові гілки випускає, немов багнети, що його перемелють.
Донька твого ворога танцює під ніжним вивихом лози.
Птахи повернулись відновлювати розорені гнізда.
Сусід-кулеметник приїхав цілий — хіба здригається від грози
і часом серед ночі кричить, як чайка, пронизливо.
Коли свого ворога безпомилково у юрбі впізнаєш,
поцілив би — та слів або куль не видобути зненацька.
Повзуть блакитними поручнями пахощі бузини та яєчні,
а поміж них іще один гострий запах — ненависті.
Червона спека розпростує чіпкі клешні крабові,
обмацує натільні хрести, а на них — столітня іржа.
Донька твого ворога викидає ніжку дитинно, незграбно.
Танцює, і очі — ягоди,
з яких чавлять вино
у пору врожаю.

2019
#БогСвободи

1.6k 0 6 26

Юлія Мусаковська. Вірші.

24 Jun 2024, 20:27

***
Нічого не трапиться. Не побіжиш за нею
рипучими сходами вниз,
не схопиш за руку на виході з підʼїзду,
мов аркуш паперу, який вислизає на протязі.
Такі безталанні сюжети не вимальовуються
о темній порі, між розхитаних стін,
під дахом, що ледве тримається,
де отверезілі до хрусту в кістках
екстерном утілюють задуми.
Яким буде залишок часу?
Здається, обачність — супутниця мирних шляхів.
Цей вигин брови і надійно захований усміх,
і звичка відповідати на все надто швидко,
як бити у лоб.
Доволі сумнівний магніт.
Забудь, як вона шарудку розгортає цукерку,
облизуючи заплямлені пальці, неначе школярка,
допоки у вікна вривається пожежа
заходу сонця, підпалює килим в кімнаті,
де обриси інших — пунктир, що на контурних картах; папір загоряється.
Бачиш, вона тікає:
інстинкт самозбереження —
бич для зухвалих рішень.
Не побіжиш за нею,
залишишся серед полумʼя.
Нічого не трапиться.

24.06.2024

1.4k 0 8 46

Юлія Мусаковська. Вірші.

20 Jun 2024, 22:50

***
Не він — а те, що він змушує тебе відчувати.
Приходить: пусти мене у своє серце, у свій записник зелений,
у свої двадцять чотири години; знаю, в тебе там убивчі аргументи,
в'юнкі рослини, плазуни, вікно, з якого відкривається Небувалія.
Залиш це все до гірших часів, крихітко. Кришиться несвідоме,
ніколи більше твої слова не промовлятимуть з такою силою,
ніколи не будуть вечірні вогні розсипані так свавільно,
ніколи не вивітриться з твого волосся цей запах втоми.
Такі ми з тобою вигаслі й перегорілі, що лиш попіл і віск, —
у цих кольорах стаємо подібними, як близнята.
Насправді не ми, а ті, кого вже ніхто не впізнає,
звучали занадто голосно,
надто високо.
Ще звучать.

2016
#БогСвободи