Національні Інтереси

Росія переносить “Донбаський сценарій” у Сирію

Москва поширює серед сирійських повстанців сепаратистські методички зі вже знайомою шарманкою - «захист російського населення», - джерела ГУР МОУ.
За інформацією співрозмовників, після невдалої спроби встановити повний контроль над портами Тартус і Латакія руками прихильників Башара Асада, кремль перейшов до тактики інформаційного та політичного впливу.

Один із лідерів проросійських угруповань у Сирії вже публічно атакував нову владу країни та поширював панічні заяви. Він закликав до негайного опору, заявляючи, що «якщо ми вистоїмо 24 години, Кремль отримає міжнародне схвалення і почне допомагати нам із повітря та з землі». Звичайно, «російський дах» після цього розіслав сирійським повстанцям свій бажаний план, під видом методички. Згідно з цими документами, звернення має містити прохання про “негайне втручання” під приводом “геноциду алавітського населення” – меншини, що залишається лояльною до Асада.

Особливу увагу привертає те, що кремль рекомендував сирійцям оформити це звернення у статусі біпатридів – громадян Сирії та Росії. Таким чином москва створює штучну підставу для втручання, заявляючи, що діє в інтересах «своїх громадян».

У витягах із підготовлених документів використані типові для російської пропаганди формулювання: «Ми сподіваємося, що Росія, як країна, що завжди виступає за справедливість і мир, вживе рішучих заходів для запобігання подальшим трагедіям».

Очікувано, звернення, скоріш за все, буде офіційно підтримане російським МЗС, яке формально відповідає за захист “російських громадян” за кордоном.

Створення ілюзії “утисків” і використання громадянства як приводу для вторгнення – добре знайомі методи, які ми вже бачили в Україні, Грузії та інших країнах. Хоч і формально росія поки що не оголосила про свою безпосередню участь у новому конфлікті, усе свідчить про те, що процес уже запущено.

@nationalinterests

москва хоче укласти новий політичний договір про поділ світу «Ялта-2025»

Саме це має на увазі микола патрушев у своєму інтерв'ю «Комсомольській правді». Експерти у москві говорять про конференцію типу «Ялта-2025», яка, згідно з побажаннями кремля, закріпить контроль москви над «сферами інтересів». А у чому вони? І в якому статусі москва перебуває напередодні мирних переговорів?

Як декларується, головна «мета СВО» – переформатування системи міжнародної безпеки, і кремль хоче стати одним із головних співавторів нового документа. Але Ялта-1945 була конференцією переможців. Чи можна сьогодні сказати, що росія хоч щось виграла за останні три роки «спецоперації», щоб у принципі опинитися за столом великих переговорів щодо розподілу сфер впливу великого світу?

Газовий проект, народжений в СРСР 1 лютого 1970 року і названий угодою століття, впав. На черзі – можливо, масштабні санкції проти російського нафтового сектору, перекидання новітніх озброєнь НАТО на «східний фронт» та новий виток обговорень щодо остаточної конфіскації фінансових активів кремля.

Статус москви як столиці всього пострадянського простору тривалий час тримався на військовому потенціалі, сировинному експорті та «м'якій силі» культурного та інформаційного впливу у зоні своїх політичних інтересів. Усі ці позиції на початок 2025 року москвою втрачені.

Застосувавши жорстку силу проти України, кремль втратив м'яку силу, мова російської дипломатії померла. Намагаючись відновити «сферу інтересів», москва досягла майже зворотного ефекту: втрачено вплив на колишню територію імперії, втрачено ринок збуту сировини, НАТО стало сильнішим і ще ближчим. «Суверенітет», який режим захищає всередині країни, набув форми виритого окопа, накритого маскувальною мережею. Але й безпеку громадянам країни він не гарантує: ранок щодня починається під акомпанемент «роботи засобів ППО».

Втрата Сирії може спричинити проблеми в Африці, про яку роль лідера «глобального півдня» можна тут взагалі говорити?

Якщо «Ялта – 2025» все-таки відбудеться, то для росії вона фіксуватиме не перемогу, а втрачені ілюзії, втрату союзників, економічні проблеми, що зростають, технологічне відставання і величезні людські втрати, точну цифру яких ми сьогодні навіть не підозрюємо.

@nationalinterests

Симпатії Трампа до Путіна очевидні як ніколи – The New York Times (частина 1)

Захоплення президента Трампа президентом росії володимиром путіним аналізувалося безліч разів, але зміна курсу американського лідера з часу його вступу на посаду загрожує глибокими наслідками.

На початку 2017 року американська розвідка винесла недвозначний вердикт про те, для чого президент росії розпорядився провести широкомасштабну операцію з втручання в недавні президентські вибори в США.
Розвідка з'ясувала, що путін хотів підірвати віру американців у власні вибори та обрушити так званий «ліберальний світопорядок» під керівництвом США, який росіяни давно вважають загрозою своїй безпеці. Щоб досягти цієї мети, стверджувалося в оцінці розвідки, росія вирішила допомогти Дональду Трампу перемогти на виборах.

Через вісім років Трамп провів в Овальному кабінеті палку зустріч з президентом України Володимиром Зеленським і висловив власну думку про той період. Виявляється, ніякого російського саботажу не було, а було лише «надумане полювання на відьом», чиїми жертвами стали він сам і путін.

«Дозвольте мені сказати вам, що зі мною путін пройшов через справжнє пекло», - заявив він.

Ці слова говорять самі за себе. Трамп бачить з путіним спільну справу та злиття інтересів, викованих у горнилі битв із спільними супротивниками, — законодавцями-демократами, європейськими лідерами та примарною «глибинною державою» всередині американського уряду.

Відносини між Трампом і путіним протягом багатьох років неодноразово ставали предметом ретельних перевірок американського уряду, розгляду іноземних розвідок, а також журналістських розслідувань. Разом вони розкопали докази, що підтверджують ряд теорій про близькість Трампа до російського диктатора, який всю свою кар'єру намагається підірвати американські інтереси.
Єдиного та виразного пояснення поки що немає. Але навіть якщо оцінювати виключно публічні дії Трампа протягом першого півтора місяця після повернення на посаду, очевидний факт полягає в тому, що він ухвалив мало рішень щодо національної безпеки чи зовнішньої політики, які б не вітав Кремль. А це означає, що його позиція щодо путіна важлива як ніколи.

На думку глави контррозвідки ЦРУ Сьюзан Міллер, під чиїм початком у 2017 році вийшла оцінка відомства про втручання росії у вибори, симпатія Трампа до російського президента зводиться до «заздрості автократу» - він просто прагне путінської влади, яка дозволяє тому приймати в росії рішення без жодних обмежень.

«Трамп любить путіна, бо той контролює свою країну, – сказала вона. - А Трамп хоче контролювати свою».

@nationalinterests

На кого працюють російські генерали?

План заявити про готовність до переговорів, висунути нереалістичні вимоги, щоб звинуватити Київ у недоговороспроможності та позбавити його американської військової та іншої допомоги, був гарний, але щось пішло не так - західна преса пише, що Трамп щиро обурений російськими ударами по українській енергетиці. Вони співпали із заявами президента США про те, що Москві дуже потрібна мирна угода, і налаштована вона дуже продуктивно.

Крім того, Трамп не може не реагувати на жорстку позицію європейських союзників, які відкрито звинувачують його у руйнуванні існуючої архітектури світової безпеки та фактичної згоди з лінією Кремля. Як стверджує The Wall Street Journal, "Обійми Трампа з путіним" також змусили і Німеччину задуматися про власну ядерну зброю.

У цьому зв'язку нагадаємо про те, що російськи пропагандисти розганяють лякалку, що нібито у вищих ешелонах влада росії обговорюється перехід до килимових бомбардувань України. Розглядається сценарій, за якого Україна може бути повністю знеструмлена на тривалий час — йдеться не про точкові удари, а про тотальне руйнування енергомереж, щоб міста без світла, опалення та зв'язку опинилися в критичному становищі.

Якщо це правда, то російські генерали створять таку «картинку» для перших шпальт західних ЗМІ, що Трампу, щоб не виглядати лузером, вже доведеться якось реагувати.

@nationalinterests

Дуже цікава і драматична історія, яку описує Le Figaro:

Двоюрідний брат віцепрезидента США Джей Ді Венса - Нейт Венс - воював за Україну у складі «Вовків да Вінчі».

Нейт Венс 4 роки служив у морській піхоті США, після чого мешкав у Техасі та працював у нафтовій компанії. У березні 2022 року поїхав до Львова — хотів допомогти, бо «бачив, як пишеться історія».

Там познайомився з британським волонтером, який шукав охочих доєднатися до лав ЗСУ. Нейт Венс погодився — у червні вирушив на Донбас.

«Він був старший за нас. Ми пішли в тир, він узяв автомат Калашникова, без прицілу, поставив за 800 м від мішені. З нього всі сміялися. Коли 5 разів поспіль він влучив у ціль, сміятися перестали», — згадує Дмитро, його побратим.

Нейт Венс воював у складі роти «Гонор». «Він чудовий боєць з холоднокровним характером. 15 разів ми мали б загинути — 15 разів нам пощастило вижити», — каже Сергій Філімонов.

У січні 2025 року боєць звільнився зі служби, але хоче продовжувати допомагати Україні й надалі. Каже, що Джей Ді Венс ніколи не намагався дізнатися про його історію на передовій і розчарований його ставленням до цієї війни.

«Ді Венс — хороша людина, розумна. Коли він критикував допомогу Україні, я думав, що це тому, що він мусить подобатися електорату, і це частина політичної гри. Але те, що вони зробили з Зеленським було засідкою з абсолютною недоброчесністю.

Те, що ми родичі — не означає, що я змирюся з тим, що ти сприяєш вбивству моїх товаришів», — каже Нейт Венс.

@nationalinterests

кремль хоче повернути собі статус головного постачальника газу

Завдяки імпорту газу і теплій погоді ми перечекали найгірший варіант, який міг супроводжуватись газовими блекаутами. Тому поки перейматись за проблеми із газопостачанням не доведеться.

Розглянемо, чому росія все ще активно обстрілює нашу газову інфраструктуру, коли зрозуміло, що повний газовий блекаут уже не вдасться організувати. Очевидно, що мета цих атак – не тільки знищення енергетичної інфраструктури, а й відновлення ролі росії, як головного постачальника газу для Європи і для цього рф готова йти на серйозні провокації.

кремль, ймовірно, сподівається на відновлення «Північних потоків», і саме цей сценарій може стати об’єктом інтенсивних переговорів, на які нас так активно підштовхує нова американська адміністрація. А для того, щоби Європейці не пропонували використовувати нашу ГТС, як один з альтернативних «потокам» варіантів, росіяни намагаються вивести її з ладу на максимум.

У такому контексті, кожен обстріл, кожна атака на газову інфраструктуру – це не лише фізичне знищення об’єктів української ГТС, а й спроба поставити Європу перед фактом - погоджуватись на газові домовленості, які можуть включати відновлення північних потоків та збільшення російських постачань газу до Європи.

@nationalinterests

6 вересня 1976 року сталася надзвичайна подія: під час навчального польоту на одному з далекосхідних аеродромів у Примор'ї, старший лейтенант Віктор Беленко піднявся у повітря на суперсучасному МІГ-25 і не повернувся на базу

МІГ-25 був не простим літаком, а справжньою гордістю радянських інженерів. Висотний винищувач-перехоплювач за натовською класифікацією звався «Летюча лисиця». На Заході цьому літаку приписувалися унікальні характеристики, але перевірити їхні можливості не було: Радянський Союз умів зберігати свої секрети.

6 вересня 1976 року о 6:45 Біленко вилетів з аеродрому Соколівка (біля села Соколівка, поряд із райцентром Чугуївка) для виконання польотної вправи. О 7:40 винищувач перелетів радянсько-японський кордон.
Після відставання від ведучого пари Беленко знизився до висоти приблизно 30 метрів, що дозволило йому уникнути виявлення як радянськими, так і японськими радарами. Заглибившись у повітряний простір Японії, Беленко піднявся на висоту близько 6000 м і був засічений японськими засобами ППО. Зв'язатися з Беленком японцям не вдалося, оскільки рація МіГ-25 була налаштована на іншу частоту.

На перехоплення невідомого порушника було піднято винищувачів, проте, на момент їх появи Біленко знову знизився і зник з радарів. Біленко планував здійснити посадку на авіабазі Тітосе, але через нестачу палива був змушений сідати на найближчому аеродромі, яким виявився Хакодате. Через недостатню довжину ЗПС Хакодате МіГ-25 викотився за межі смуги та наблизився до кордону території аеропорту. Вибравшись із кабіни, Беленко зробив два попереджувальні постріли з пістолета — автомобілісти на найближчій автостраді фотографували те, що відбувається. О 9:15 японське радіо передало, що літак МіГ-25П (бортовий номер «31»), який пілотував радянський льотчик Беленко, здійснив посадку в аеропорту Хакодате (острів Хоккайдо). Згодом японською владою було зроблено офіційне повідомлення, що Беленко попросив політичного притулку. 9 вересня його вивезли до США.

Реакція МЗС СРСР
28 вересня 1976 року о 12:05 за московським часом ТАСС поширило прес-реліз з текстом офіційної реакції МЗС СРСР з приводу інциденту, де стверджувалося, що, по-перше, В. І. Беленко здійснив «вимушену» посадку на аеродромі Хакодате, по-друге, як літака, так і пілота не можна кваліфікувати інакше як «недружніми» по відношенню до СРСР і такими, що «суперечать нормам міжнародного права». Двадцятьма хвилинами пізніше вийшов уточнюючий матеріал ТАРС, у якому посадка Беленка в Хакодаті описувалася як зроблена «за нез'ясованих обставин». Публікації у західній пресі про те, що переліт Беленка був навмисним, а не вимушеним, називалися «кампанією пропаганди», а припущення на тему, що політ Беленка, ймовірно, був втечею, названі «брехливими». Офіційний представник МЗС СРСР Л. В. Крилов заявив: "Все це брехня, від початку і до кінця".

2 жовтня 1976 року у порту Хитачі відбулася передача МІГ-25 радянській стороні. Літак привезли у розібраному вигляді у тринадцяти контейнерах, у яких до того ж не вистачало деталей. За завдану шкоду японцям вчинили позов у ​​розмірі 7 мільйонів рублів. Але це була слабка втіха: збитки Радянського Союзу склали щонайменше 2 мільярди рублів.

Повертаючи літак до СРСР, Японія виставила рахунок $40 тис. за організацію непередбаченої стоянки іноземного літака в японському аеропорту, оплату послуг охорони, технічного обслуговування, транспортування та інші витрати, включаючи ремонт пошкоджень аеродромної інфраструктури, що мали місце під час приземлення літака.

@nationalinterests

Стратегія Ніксона

Американський президент Ніксон у 1970-х роках змінив курс США і вибудував відносини з Китаєм, щоб послабити союз між Китаєм і СРСР. Політика Ніксона призвела до значних змін у глобальній розстановці сил та врешті-решт призвела до економічному розвитку Китаю.

Як наслідок Китай перетворився на головного конкурента США, який оспорює гегемонію у світі.
Тож перед нинішнім президентом США стоїть зворотне завдання ніж було у Ніксона і, як вважає The Wall Street Journal, Трамп начебто має план дій у протистоянні з піднебесною.
На думку видання, дружня позиція президента США Дональда Трампа щодо росії може бути частиною його стратегічного плану, який включає спробу вбити клин між росією та Китаєм, двома країнами, що відкрито виступають проти глобального лідерства США.


Китай та росія – це дві автократії, які у 2022 році оголосили про свою дружбу «без обмежень». Видання відзначає, що зараз розсварити Москву та Пекін буде надзвичайно складно. Під час зміни американської зовнішньої політики, що відбулася за Дональда Трампа, американський уряд робить спробу розколоти цей союз, маневруючи між росією та Китаєм. Однак це може призвести до негативних наслідків як для США, так і для їхніх союзників в Європі.
Ставши на бік росії і відмовившись від підтримки України, Сполучені Штати ризикують послабити свої позиції серед європейських партнерів, які є найбільшими торговими й інвестиційними союзниками США. Розрив між США та їхніми європейськими союзниками, який став найбільшим за останні десятиліття.

Річард Ніксон і Генрі Кіссінджер, у свій час, зуміли влаштувати розкол між Китаєм та Радянським Союзом, підписавши угоду з Китаєм і зменшивши глобальний вплив СРСР. Трамп, начебто, теж намагається застосувати схожу стратегію для розколу між росією та Китаєм, але з огляду на те, що сьогодні між цими двома країнами існує більш сильний стратегічний союз, це не спрацює.
Колишній чиновник Держдепартаменту США, Еван Фейгенбаум, зазначає, що нинішня ситуація – це «зворотний Ніксон».

Трамп намагається розколоти союз між двома країнами, які мають спільні стратегічні інтереси та ідеологічну спорідненість. Однак замість того, щоб розділити росію та Китай, Трамп розколює Захід, оскільки росія тепер має можливість зблизитися з США та Китаєм одночасно.

На нашу думку, Трамп не має ніякої стратегії, просто журналісти намагаються в його безсистемних вчинках знайти хоч якусь логіку.

@nationalinterests

«Російське поле чудес», чи захоче захід знову зирити на ньому свої інвестиції

Початок переговорів між США та Росією породив розмови про те, що несподіване зближення двох країн може не обмежитися риторикою, а призвести до відновлення економічного співробітництва, зняття санкцій та навіть повернення американських компаній на російський ринок. Перспективи всього цього поки що туманні, але якщо почитати російські медіа, то може скластися враження, що іноземні компанії почали вишиковуватися в чергу біля російського кордону, забувши про завдані збитки і чекаючи, коли їх пустять назад. У Кремлі вже потирають руки та доручають відрегулювати повернення іноземців до росії.

Русофілія Трампа заснована швидше не на знанні російських реалій або якихось сентиментальних почуттях до росії, а на впевненості, що співпраця з Москвою може принести прибуток самому американському лідеру та його оточенню. Для всіх інших представників західного бізнесу росія, як і раніше, залишається територією, малопридатною для інвестицій, причому відразу з кількох причин.

Перша з них — це неврегульоване питання із замороженими на Заході $300 млрд. золотовалютних резервів рф, відсотковий дохід від яких ЄС передає Україні.
Немає особливих сумнівів, що доки ця заморозка залишається в силі, Кремль продовжить утримувати на спеціальних рахунках кошти західних компаній, а будь-які їхні нові вкладення будуть під ризиком заморозки або конфіскації.

Друга причина - це серія нових законів, які ухвалили в росії за останні три роки проти іноземного бізнесу. Наприклад, розподіл країн на дружні та недружні передбачає різні режими господарської діяльності для інвесторів звідти з численними обмеженнями на виведення коштів, обладнання тощо. Як це працює на практиці, можна побачити за останніми рішеннями російських судів, які відібрали активи у власників аеропорту «Домодєдово» та логістичних центрів Raven Russia через наявність у власників іноземних паспортів.

Нічого з цього законодавства поки що до скасування не планується. Отже, якщо політичні відносини між Москвою та Вашингтоном в чергове охолонуть, то західному бізнесу знову доведеться підраховувати збитки. 2022 року ExxonMobil списала мільярди доларів збитків, пов'язаних з інвестиціями в проект «Сахалін-1». Ще більше в перший рік війни втратили BP ($25 млрд) та Shell ($5 млрд).

Західні компанії, що втратили в росії так багато і так недавно, ретельно зважуватимуть ризики, перш ніж повернутися, і простих гарантій Кремля тут явно буде недостатньо. Відповідно, навіть якщо на російсько-американських переговорах ідеться про щось практичне, то це не повернення американських інвестицій, а в кращому разі — ексклюзивні умови для певного кола бізнесменів, швидше за все, особисто близьких до Трампа.

@nationalinterests

Російські регіони продовжують підвищувати виплати за підписання контракту

За економічними канонами, коли виникає дефіцит товарів, конкуренція змушує їх ціну зростати.
Аналогічну ситуацію можна спостерігати на ринку скупки гарматного м‘яса для війни в Україні серед російських регіонів.

У лютому розмір виплат збільшили, наприклад, в Астраханській області (з 1 млн. до 1,6 млн. рублів), Приморському краї (з 1 млн. до 1,6 млн.), Марій Ел (з 1,8 до 2,6 млн.) та Мордовії (з 400 тисяч до 1,1 млн.). Тепер як мінімум у 29 регіонах Росії сума федеральних та місцевих виплат досягла або перевищила 2 млн. рублів.

Рідкісний виняток - Самарська область, де минулого тижня регіональну виплату зрізали з рекордних по країні 3,6 млн рублів до 2,1 млн. Деякі регіони збільшили і бонуси для вербувальників: у Воронезькій області за кожного залученого контрактника посереднику тепер платять 150 тисяч рублів (перш за - 50 тисяч).

Висновок простий, путін не планує зупиняти війну, а мирними ініціативами Трампа він просто підтирає дупу.

@nationalinterests

Можливі наслідки недалекоглядної політики Трампа у сфері міжнародної безпеки

Поки погляди міжнародної спільноти спрямовані на Україну, Іран і Тайвань, контроль над ситуацією може бути несподівано втрачений найближчим часом зовсім в іншому місці.

Сербські анклави в Косово.
Американські миротворці можуть бути повністю виведені Трампом з Косово найближчим часом або просто залишаться статистами, які спостерігають за тим, що відбувається. При тому, що сербська армія зберігає хорошу боєздатність. Сотні сербів мають досвід участі у конфлікті в Україні. Ідейно вони готові битися і прагнуть реваншу за 90-ті. До цього додається важка ситуація у сербському парламенті, де посилюють позиції патріоти. Вучич втрачає контроль за ситуацією.

Косово підірве весь регіон.
На боці косоварів може виступити Туреччина, яка має найсильнішу армію в Європі. Чи пропустить її Болгарія та Північна Македонія? Велике питання. У Македонії живе агресивна албанська меншість. До регіону поїдуть воювати європейські мусульмани.

Допомогти Сербії можуть росія та Китай. Незрозуміло, яку позицію займатиме Угорщина, яка має добрі стосунки і з Анкарою, і Белградом.

Загалом варто сказати, що скорочення присутності американців у світі, чого прагне Трамп, оголить багато застарілих конфліктів, про які вже майже забули. На зміну США ніхто не прийде, світ перебудовуватиметься, і далеко не скрізь цей процес пройде мирним шляхом.

А що Трамп, а Трамп номінує себе на нобелівську премію миру.

@nationalinterests

Досягай вершини щастя, повіривши в казку!

Коли світ перевернувся догори дригом, Трамп відкрито став на бік Росії, стратегії щодо підтримки України почали змінюватися, коли Трамп неодноразово повторює російську пропаганду, звинувачуючи президента Зеленського у розв'язанні війни, коли саме Путін віддав наказ про вторгнення у 2022 році, росіяни схоже вже не розуміють чи це дійсність чи це казка наяву, події в якій розвиваються наступним чином:

Одного разу опівночі, таємничі англосакси під бій курантів перетворяться на надійних «західних партнерів», війська НАТО — в гарантії безпеки, з Берліна подзвонять щодо «Північного потоку», повістки в Гаагу будуть забуті. Термін «суверенітет» поступово буде витіснений із політичної новомови: угода розмиє сенс старих промов. Воїнкорам, які вже зараз про багато здогадалися, скажуть не писати про нікому не потрібні території на сході сусідньої країни: у нас цих територій і так вистачає. Вони вже радісно напишуть про статус наддержави, який вдалося відстояти в боях. Звичайно, рідкісні голоси нагадають, що до лютого 2022-го зі статусом все було якраз в порядку — країна не була ізгоєм, з нею торгували, грали у футбол, майже заплющили очі на Крим, були і «Потоки», і «Потоки».

То навіщо тоді була потрібна ця спецоперація, яка відкинула країну на багато років тому, а завершилася угодою? Це питання потоне у великодержавних промовах політиків і буде заглушене боєм курантів. Так і хто це питання ставить? Напевно, якийсь іноагент із далекого зарубіжжя.

@nationalinterests

І влада, і опозиція в Україні розуміють, що погодившись під тиском на сумнівні вибори під час війни, вони можуть позбавити себе майбутнього

Років 10–15 тому, якби президента України зі скандалом виставили з Білого дому, це швидше за все стало б кінцем його кар'єри. У бурхливому світі української політики залишки його рейтингу швидко рознесли б конкуренти та контрольовані олігархами ЗМІ. Проте війна змінила внутрішньополітичний ландшафт України, знизивши гостроту конкуренції та додавши страху перед «розгойдуванням човна».

У результаті навіть після суперечки з Дональдом Трампом, що призвело до призупинення американської допомоги, Володимир Зеленський залишається для України центром консолідації еліт та суспільства. А тиск з боку Вашингтона сприймається українцями як замах на суверенітет країни — тим більше, що американські претензії стали звучати надто схожими на вимоги Володимира Путіна. Важливу роль відіграє й те, що нова американська адміністрація не має свого фаворита в українській політиці, так само як і його і Кремль.

Рідкісна консолідація. Виходячи з минулого українського досвіду, можна було б очікувати, що попадання Зеленського в немилість до США викличе розбрід в українській еліті і надихне його опонентів, які навперебій проситимуться змінити незговірливого президента. Але у військовій реальності ефект виходить швидше протилежним. Українські політики та суспільство згуртувалися навколо Зеленського, а ідея провести вибори до завершення війни була зустрінута у багнети.

Останні соцопитування показують, що більшість українців (63%), як і раніше, виступають проти проведення виборів до укладання міцного світу.

@nationalinterests

Ціна «кампуса свободи» для США

4 березня ЗМІ облетіла різка заява Президента США Дональда Трампа про припинення федерального фінансування освітніх організацій, які допускають незаконні студентські протести. Політичним обґрунтуванням стала хвиля протестів, що спалахнула в 2024 році в ряді великих університетів (в т.ч. з Ліги плюща) проти військових дій Ізраїлю в секторі Газа.

Механізм реалізації ініціативи поки що не зрозумілий. Багато правових питань спричиняє формулювання «незаконні протести». У США сильна судова практика захисту свободи слова (підстава – Перша поправка Конституції). Студентські демонстрації – не рідкість для країни, і в таких випадках суд на боці протестувальників. Тому риторика про «незаконність» ведеться в контексті боротьби з антисемітизмом. Протести ставляться в один ряд із залякуванням єврейських студентів та вандалізмом.

Адміністрація Трампа обрала інструмент фінансового тиску на школи, коледжі та університети, значна частина бюджетів яких складається з федеральних асигнувань (гранти Пелла, дослідні гранти, студентська допомога). Йдеться про заморожування мільярдних контрактів та розрив грантових зобов'язань із прицілом на повноцінну реформу освітньої системи.

Очевидно, що природною реакцією адміністрації навчальних закладів стане усунення нових студентських протестів (у тому числі законних) під страхом скорочення бюджету. Як наслідок, витіснення невдоволення за периметр кампусів у зовнішнє середовище та його тіневізація.
Страх Трампа зрозумілий, бо студентське братство в різних країнах за всіх часів нерідко виступало рушійною силою суспільних змін. Згадаємо
«Студе́нтську револю́цію на грані́ті», яка тривала з 2 по 17 жовтня 1990 року в УРСР. Це була широкомасштабна акція ненасильницької громадянської непокори, організованована українською молоддю, переважно студентами.

Стрижнем протестних подій було студентське голодування на площі Жовтневої революції в Києві (нинішньому Майдані Незалежності).
На відміну від протестів американських студентів на підтримку Палестини, яких так злякався Трамп чи його оточення, вимоги українських студентів були по своїй суті революційними:

🔸недопущення підписання нового союзного договору;
🔸перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
🔸повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;
🔸націоналізація майна Компартії України й ЛКСМУ;
🔸відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Слід підкреслити, що українським студентам, які вийшли на протести, загрожувала не припинення фінансування, а застінки буцегарні радянського КДБ.

Тож шана всім, хто боровся за незалежність України та продовжує її боронити.

@nationalinterests

У чому різниця між припиненням вогню і «сталим миром»?

Цікава думка від українського аналітика Андрія Саварця:

Припинення вогню

🔸мир буде досить крихким. І війна може поновитися в будь-який момент. Україна житиме на пороховій бочці. Але при цьому знайде свій сенс існування у вигляді вирішення надзавдання;

🔸навіть у такому стані будуть інвестиції і технології та відновлення України. Але головне - у цьому випадку з росії не знімуть санкції;

🔸тобто США і союзники здійснюватимуть управління розвитком рф, яка змушена буде все більше виймати з кубушки в умовах нової Холодної війни. До речі, Трамп прямо напередодні зустрічі із Зеленським продовжив санкції щодо рф на рік.

Сталий мир

🔸навіть якщо нам дадуть якусь подобу гарантій безпеки (незрозуміло хто і навіщо, але припустимо), наступним кроком має стати угода про перемир’я, про що було заявлено Зеленським і європейськими партнерами;

🔸така угода передбачає вирішення всіх претензій сторін конфлікту одна до одної або хоча б принципових. Після чого, раз сторони претензій одна до одної більше не мають, то можна подумати і про зняття санкцій. Тим більше, що ні Європа, ні США стороною конфлікту не є;

🔸тобто, припустимо, під гарантії Заходу росія нападати не буде, але відновить торгівлю з Європою і США, пустить газ і нафту трубами, знову отримає доступ до технологій. А там і з'являться кошти для нової війни. Причому кошти на порядок більші. Чи будуть чогось варті на той час гарантії безпеки, видані Україні, невідомо.

@nationalinterests

Євросоюз та Велика Британія готуються до кінця НАТО

Про це у колонці для Bloomberg розмірковує американський адмірал у відставці, екс-головнокомандувач Європейським командуванням США і Верховний головнокомандувач НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс:

Чому НАТО все ще вигідне США?

🔸незважаючи на риторику про вихід, НАТО залишається вкрай цінним для Америки. Європа, під тиском росії і Трампа, вже збільшила військові витрати до 2% ВВП і обговорює їхнє підвищення до 3,5% - рівня, який можна порівняти зі США;

🔸сукупний оборонний бюджет Європи - другий у світі після США, обганяючи Китай і росію;

🔸європейські оборонні гіганти - Airbus, BAE Systems, Saab, Rheinmetall та інші - отримують багатомільярдні контракти, але все частіше на шкоду американським оборонним компаніям;

🔸США потрібні європейські союзники для протистояння Китаю в Тихому океані, в кібербезпеці, космічних технологіях і Арктиці, де 6 країн НАТО мають стратегічний контакт із Росією;

🔸якщо Трамп все ж таки виведе США з альянсу і відкличе майже 100 тис американських військових з Європи, НАТО завалиться. Американські бази і військові кораблі в Європі будуть переведені в США, а військово-повітряні сили США втратять ключові оперативні можливості на континенті.

Що з’явиться замість НАТО?

🔸якщо США вийдуть, Європа буде змушена створити новий військовий блок. Можливі два сценарії;

🔸перший - Європейська Організація Договору (ETO) - новий альянс, заснований на структурі НАТО, але без США. Можливо, за участю Канади, яка вже проявляє інтерес;

🔸другий - Європейський Союз візьме на себе роль військового альянсу, використовуючи наявні структури ЄС і розширюючи власні військові операції;

🔸але одне очевидно: без США Європа почне діяти самостійно.

Як зміниться світова геополітика?

🔸Європа посилить свою ядерну міць (Франція і Велика Британія вже володіють ядерною зброєю);

🔸витрати на оборону зростуть, включно з авіацією, кібербезпекою і розвідкою;

🔸політичний курс ЄС віддалиться від США - замість того, щоб протистояти Китаю, Європа може посилити економічне і, можливо, військове співробітництво з Пекіном;

🔸менше підтримки американських санкцій проти ірану, більше економічних зв'язків із Близьким Сходом;

🔸європейські країни почнуть перетягувати на себе торгових партнерів США, особливо якщо паралельно Трамп введе нові тарифи проти ЄС;

🔸Україна отримає підтримку від Європи, але без США тиск на росію ослабне.

Майбутнє альянсу: чи зламається трансатлантичний міст?

🔸у роки холодної війни НАТО створювали, щоб «тримати німців внизу, американців усередині, а росіян - зовні». Якщо США вийдуть із гри, новий порядок виглядатиме інакше: американці пішли, росіяни намагаються увійти, а Європа більше не має наміру підкорятися;

🔸сподіваюся, що трансатлантичний міст ще не звалився остаточно, але його несучі конструкції вже загрозливо скриплять. Якщо він розвалиться, наслідки будуть катастрофічними по обидва боки Атлантики.

@nationalinterests

Відомий український художник Андрій Єрмоленко дуже влучно демонструє нашого друга - Макронмена.

На нашу думку Макрон фундаментален.
Vive La France!

@nationalinterests

За радянських часів був такий анекдот, – не треба СРСР воювати з Китаєм, бо коли переможемо чим годувати китайців?

Крим та інші «нові території» перетворилися на валізу без ручки, яку росії нести важко, а залишити шкода. Розмір частки їх власних доходів знаходиться, як кажуть, в межах похибки, тобто на результат не впливають. Навіть у разі завершення війни, через санкції там будуть серйозні проблеми з інвестиціями та економічним розвитком.

Якщо геополітична ситуація, в якій знаходиться росія, не зміниться завдяки дурості Трампа, «нові регіони» житимуть за рахунок міжбюджетних трансфертів і величезного потоку прямих видатків російського федерального бюджету. Як довго так триватиме – питання, адже струмок доходів федерального бюджету меліє. Профіцитних регіонів в рф не так і багато, і в міру виснаження кормової бази невдоволення місцевих еліт у Татарстані та інших нацреспубліках зростатиме, що можливо призведе до «параду суверенітетів». Причому може використовуватись калька з референдумів на нових територіях– право народів на самовизначення. І цього разу, сподіваємось, з міжнародною підтримкою подібних процесів у рф проблем не буде.

Для розуміння, Республіка Крим за підсумками 2024 року стала лідером за загальним обсягом безоплатних перерахувань до її консолідованого бюджету, тобто республіканського плюс бюджетів муніципалітетів, випливає з даних Федерального казначейства. Крим отримав у 2024 році ₽173,6 млрд безоплатних перерахувань і за цим показником обійшов ДНР, куди було перераховано ₽168,7 млрд.

@nationalinterests

«Треба копати, треба дивитися, що є в нас у землі»

@nationalinterests

Times: Україні буде недостатньо допомоги Європи для продовження боїв із Росією

Перепалка в Овальному кабінеті між президентом Зеленським і президентом Трампом наблизила реальність кошмарних геополітичних сценаріїв, про які йшлося минулого місяця на Мюнхенській конференції з безпеки: відхід Америки з Європи, розпад НАТО і навіть тісніший ідеологічний зв'язок Вашингтона з Москвою, а не з його традиційними союзниками.

Чи було все це навмисно влаштовано в Білому домі чи Зеленський, дійсно, погано обійшовся з таким «легкораними президентом» – все це в даному конкретному випадку не має значення. Як видається, президент Трамп зовсім не та людина, яка може залишити безкарною цей публічний, сповнений зневаги, випад.

У деяких повідомленнях йдеться про те, що він розглядає можливість припинення військової допомоги; надання військової допомоги, яка надходить зараз на Україну, розпочалося за його попередника – Джо Байдена. На постачання зброї, яку можна взяти з існуючих арсеналів США, всього було виділено 3,85 мільярда доларів; крім того, Держдепартамент має ще 1,5 мільярда доларів, призначених для військового фінансування України; нині ці суми разом із здебільшого рештою іноземної допомоги заморожені, оскільки нова адміністрація переглядає старі зобов'язання. Президент США не оголошував про якісь нові пакети підтримки України, він може прийняти рішення про те, щоб не використовувати фінансування, що залишилося.
Передбачати дії Трампа — річ невдячна, проте всі згодні з тим, що він може продовжувати дотримуватись існуючих зобов'язань, але при цьому не обіцяти більшого, по суті, надавати підтримку Україні протягом лише шести місяців. А це дозволило б йому знову порушити питання не лише про доступ Сполучених Штатів до українських корисних копалин (можливо, тут спостерігатиметься повернення до якоїсь подоби його більш ранніх і більш обурливих вимог щодо повернення 500 мільярдів доларів), а й висунути ультимативну пропозицію щодо припинення вогню. Про це саме Трамп публічно попередив Зеленського: «Укладай угоду, або ми йдемо».

Що може зробити Європа?
Після провальної зустрічі європейські лідери, прагнучи надати підтримку Зеленському, почали надсилати йому велику кількість повідомлень. Здорово, звісно. Однак, коли президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн у соціальних мережах намагається запевнити його в тому, що він «не залишиться на самоті» і що «ми продовжимо працювати з вами заради справедливого та міцного світу», як це слід розуміти?

Тому, ключове стратегічне питання полягає в наступному: якщо Трампа неможливо буде змусити відмовитися від його очевидної для всіх рішучості нав'язати Україні угоду, то європейським лідерам доведеться зосередитися на тому, щоб спробувати отримати з неї максимальну вигоду і чинити тиск на Білий дім, щоб він надав Україні серйозні гарантії безпеки. Або ж натомість доведеться пошукати якісь інші альтернативні варіанти, але вже на європейському континенті.

Ініціатива і в цей раз належить президенту Франції Емманюелю Макрону, який заявив, що не вірить у ефективність перемир'я в Україні, яке може бути узгоджено між США та росією. Він розповів, що Франція та Великобританія розробили альтернативний план врегулювання конфлікту.

Франко-британський план складається із двох етапів:

🔸Припинення вогню в повітрі та на морі, а також введення мораторію на удари по енергетичних об'єктах. Перша фаза має тривати місяць;

🔸Надсилання миротворців на територію України.

@nationalinterests