Настанови Необлікованого

«Спорным аспектом является реальный огонь по целям, скрытым от прямого наблюдения, что является обычным случаем во время контакта с противником в конце преследования. Опыт вьетнамской войны ясно показывает, что способ «поливай огнем и молись», так часто использовавшийся там, доказал старый принцип: «Не бывает дружественного огня!» Этот опасный способ имеет два предсказуемых результата. Во-первых, противник редко поражается, и во-вторых, расход боеприпасов быстро достигает 600 выстрелов в минуту. Так как следопыты ходят налегке, они не имеют такой роскоши как бесконечное пополнение боеприпасов, так что им придется поражать противника с первого выстрела.»

Девід Скотт-Донелан, ветеран війни в Родезійському буші, книга «Тактические операции по
выслеживанию».

Чому автоматичний вогонь matters?

Коли я тільки починав свою військову кар‘єру, часто чув, і сам перейняв думку, що автоматичний вогонь на гвинтівці не потрібен. Не треба його розглядати, бо для цього є кулемети (з яких вогонь вести треба також лише короткими чергами), він не точний і швидко жере патрони. І з цим важко сперечатись.

Але на краю свідомості завжди жевріла єретична думка «якщо автоматичний вогонь такий неефективний, то чому всі армії користуються автоматичними гвинтівками?». Чому не озброїти всіх піхотинців .308 DMR-ами, типу UAR-10M, та й по всьому?

Історично, автоматичні гвинтівки у Другу світову були технологічним проривом. Тому що об‘єднували в одному інструменті переваги двох видів озброєння, з якими бігала штурмова піхота. Самозарядної гвинтівки, з її потужним калібром, і пістолета-кулемета, з його темпом вогню. Таким чином, штурмова піхота стала значно гнучкішою, бо тепер могла краще виконувати роль і вогневої підтримки, і маневру.

Після Другої світової, у різних конфліктах, думка з приводу автоматичного вогню мінялась. Так, зустрічається статистика війни у В‘єтнами, де на одного убитого противника ішло 50000 куль. На противагу, родезійці прийняли іншу тактику, вони зі своїх FN FAL прагнули вести лише влучну стрільбу, і це довело свою ефективність. Напевно, досвід саме цих війн на Заході, призвів до скепсису щодо автоматичного вогню, який передався, з часом, і нам. Бо по радянській настанові до Автомата Калашникова, автоматичний режим стрільби є основним.

На мою думку, автоматичний вогонь не може бути основним, з тієї причини, що це продвинута навичка, не проста в освоєнні. Мова саме про ефективний автоматичний вогонь по цілі, а не кудись за горизонт. Але це, з однієї сторони, важливий навик в межах вогневої підготовки, який знадобиться для здобуття вогневої переваги над противником на початку бою і в ближньому бою. А з іншої, це маркер ваших стрілецьких здібностей. Автоматичний вогонь - чудове випробування вашої стрілецької позиції і правильності утримання вами зброї. Якщо ваша позиція не стійка, утримання не надійне - довга черга задере вам ствол в небо і змусить вас задкувати. Якщо ви не здатні вистрілити магазин однією чергою в мішень, не втративши контроль над зброєю - ви не можете вважати себе підготовленим стрільцем.

Таким чином, автоматичний вогонь необхідний для:
1. Використання у певних тактичних сценаріях.
2. Для навчання і випробування ваших навичок вогневої підготовки.
3. Це весело і всі думатимуть, що ви багатий.

Шлях, який пройшли козаки і місце яке вони зайняли в суспільстві це насправді недооцінена тема не лише в українській історії, але і європейській загалом.

Західноєвропейська аристократія, що сягала корінням Карла Великого і хрестових походів довгий час була безальтернативним явищем для європейців. З часом вона вироджувалась і настільки остопизділа своєю відірваністю від реальності бюргерам, що призвела до Великої Французької та інших революцій, що прагнули знищити суспільну ієрархію як явище і ввести тотальну уравніловку, докорінно змінити усі традиційні моделі управління та цінності.

На Русі 17 століття відбувались схожі процеси, але з іншим результатом. Стара руська і польська аристократія також значною мірою відірвалась від своєї лицарської суті та перетворилась на гедоністичних можновладців, що коротали своє існування в пияцтві та марнотратстві.

З‘являються козаки, нікому по справжньому не підконтрольні розбишаки і найманці, які, на відміну від своїх західноєвропейських колег, не обмежуються лише золотом, але і вимагають таких самих прав, як у шляхти. Мовляв, назвався грибом - лізь у кошик, чого ви всі уродзоні лицарі в тилу сидите, а ми тут воюєм, але не маєм свого представництва у Сеймі. Всі козацькі повстання першої половини 17 століття мали своїм головним мотивом саме цю тему аж до Богдана.

І весь 1648 рік, перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, пройшов під цими лозунгами. Знадобилось близько року, щоб гетьману і полковникам дійшло, що можна показати дулю всім цим князям, що тягнуть родовід до П‘яста і Кия, і самим стати собі князями, а козакам шляхтою.

Так, козацьку революцію 17 століття об‘єднує, із пізнішими європейськими, меритократичне начало, перевага заслуг над походженням. Але наші предки не були егалітаристами, і не прагнули знищити поняття станів як явище, вони усвідомлювали цінність здорової ієрархії та порядку. На жаль, після передчасної смерті Богдана не знайшлось лідера його масштабу, здатного осідлати тигра козацької стихії, воїнська республіка не відбулась.

Не дивлячись на пропаганду тих, хто хотів би, щоб ми бачили в собі смішних селюків в шароварах із салом і горілкою, аристократичний, войовничий світогляд учасників гігантомахій під Хотином, Берестечком, Конотопом зберігся в народі. Він повинен бути осмисленим і оспіваним заново.