На лезі Оккама🇺🇦

Інфантильність дорослих мене бісить.
Ні, не та інфантильність, яку прийнято засуджувати усім загалом: дивитися мультики, грати у ігри, вдягатися як хочеться яскраво, говорити про свої проблеми і навіть іноді нити. А справжня: не вміння брати на себе відповідальність, звинувачення інших у власних проблемах, перекладання вини на оточуючих, не розбираючись, а чи вина це взагалі? І власна безгрішність туди ж. Типу так, я веду себе як мудило по відношенню до тих, хто залежить від мене і не збираюся мінятися, бо я старший, мені можна.

Хочеться взяти і в'їбати стулом. Від душі.

Знову так собі вихідні. Не люблю своїх родичів.

Стрибки температури з +20 до -1 не для моєї старої тушки.

Хочу в Київ!

Учбова група — весело і нереально.
Слабкий герой — боляче і страшно.
Від обох не відірватися.

Другий день із ногами якась херня. Аби просто встати пройти по будинку я наважуюсь по пів години. Боляче так, що нудить.
Вже годину намагаюся наважмтися попросити допомоги — відвезти мене на курси.
Ціпок уже ненавиджу. Хочеться зламати його об коліно.
Біль забирає якусь неймовірну кількість ресурса. А слабкість бісить до білих очей.

Не перестаю дивуватися і навіть захоплюватися ( дуже соромно за це слово і почуття у контексті) тим, наскільки ця війна - війна багаторівневих нарративів. Аж сироти по спині кожного разу.

Агресію треба скидати із користю.
Відмила туалет, перемила усе взуття, відремонтувала полички в двох шафах, пофарбувала мамі волосся.

Та що ж за день? Місяць у козерогі? Меркурій знову йде не туди? Чому народ так плавить на тему почуття власної вагомості.
Не так глянула, не так дихнула, не сказала два рази ку на малинові штани — трагедія, образа, надуті губи.

А я теж без настрою ходити навшпиньки.
Виглядає так, наче я їду бульдозером по замінованому полю.
Красівоє... Але втомлює.

Найбільша помилка, яку може зробити знайома зі мною людина — це розбудити мене скандалом.
Ну, буває, раптом закортіло зі мною полаятися на ранок неділі і людина не знайшла кращого часу ніж момент коли я тільки відкрила очі і ще навіть кави не пила. Навіть якщо людині дуже кортить розповісти яка я сволота невдячна, нуль без палочки і тварюка — це найбільш невдалий час для такого посилу.
Особливо якщо перед цим у мене була так собі суббота. Так собі тиждені і взагалі максимально уйобіщний рік.
Я гарантую, ця людина почує про себе таке, що навіть не сподівалася. Я пройдуся по усім її больовим точкам, пригадаю усі її помилки, ткну носом у таке, про що людина намагалися забути усе своє життя. А після скажу, що не маю наміру вислуховувати цю людино, доки не зміниться тон розмови і перестану реагувати на неї в принципі.
А далі, хай хоч дзвонить, хоч пише, хоч приїздить. Вибачається, кається, хворіє, подихає у канаві. Доки у мене від сердця не відляже — людини більше для мене не існує.
І мені не будe шкода, не буде соромно, чи сумно.
Тому що кричати на мене взагалі не можна. У мене планка падає. Я не буду чути що мені закидають на підвищених тонах. А от сама орати я вмію. І говорити тихо, але так, щоб людині яка кричить сироти спиною йшли — теж.
Більша помилка ніж орати на мене, лише зрадити.

Як ви зрозуміли, так собі у мене ранок неділі. Втім, давно я на людей не орала в повний голос. Аж полегшало.

Дівчата, жінки, подруги, сестри, вітаю кожну із 8 марта! Кожна з нас варта лише найкращого. Давайте не погоджуватися на меньше.

Я: Боже, це ж треба бути такою тупою?! Я тут вже рік і у німецькій ні в зуб ногою. Читати ще туди сюди, на тесті з читання лише одна помилка. Але на аудіюванні - 10! Балакати взагалі не можу, перемикає. Дівчата з Португалії, Румунії та Польщі вже розмовляють! Навіть дівчина з Гаяни розмовляє! Я вже мовчу про хлопців з Афганістану...
Одногрупниця: Юля, ти з дуба впала? Нам вчителька сказала, вони тут майже по п'ятнадцять років! Ще б вони не розмовляли!
Я: О_о

Коли-небудь, я навчуся не їсти себе. Але не сьогодня.

У Дарини з ранку дико болить голова. Настільки, що дитина снідала знеболювальним. А знеболювальне,як на зло, чомусь її не бере...
Дарка: Мам, ну і де обіцяне " від цієї таблеточки тобі буде добре до кінця дня" ?
Я, вже у відчаї: Ну, така доросла дівчинка, а досі віриш драгдиллерам.
Дарка: .... Маааам... Навіть не знаю з якого питання почати.

Від новин нудить.
Від людей також.

Кажу собі, що програш Україні пророкували усі, кому не лінькі. І не лише останні три роки. І навіть не останні одинадцять років. А, фактично, усю історію нашої країни. І що? Ось ми. Ми є. Не здаємося. Відрощуємо ікла, нарощуємо панцирі.
Не діждуться.

А люди... Ну що люди. Нудить - не їж. Хрін з ними. Головне, що є ті, від кого не нудить.

Прорвемося.