Релігійність індоєвропейська та релігійність народів території "родючого півмісяця" (семіти, давні єгиптяни) різниться також відчуттям святості народу.
Для останніх характерно перенесення більшості найважливіших священних функцій на царя, в якому бачать не лише очільника держави, але й
спасителя від гріховності населення. Відчуття власної ницості, неспроможності освячувати своє життя і життя держави породжувало давньосхідні деспотії: семітські царства Вавилону й Асирії, давньоюдейське помазання, влада єгипетських фараонів часів дегенерації.
Індоєвропейські народи ділили своє суспільство на три основні верстви населення: жрецтво, воїнів/князів, а також ремісників і землеробів. При цьому кожна частина народу займалася діяльністю
священною, шанованою і суспільно важливою. Владу в індоєвропейському суспільстві мали народні збори (наступниками яких є германський тінг і руське віче), які очолювали жерці, і на якому вирішувалися найважливіші для життя общини питання.
ЯВ