Forward from: Ганна Маляр
Росіяни ведуть також і психологічну війну.
Їх задача максимально підірвати нашу психологічну стійкість та єдність. Адже це два важливих фактори опору.
❓Як вони це роблять:
✔️військовими та інформаційними методами.
Приміром, запускати ракети по цивільних об’єктах в центрі Києва - це зброя, яка використовується з психологічною метою. Насамперед, щоб залякати.
Київ для українців не просто столиця, а символ незламності та опору. Тому, вдарити по Києву для ворога - це показати вразливість нашого символа стійкості.
Ворог прагне, щоб підсвідомо в українців склалось враження беззахисності столиці.
Паралельно з ракетною атакою, буквально за пару годин до пуску, почалась інформаційно-психологічна атака. Чергова дискредитація військово-політичного керівництва.
Ворог інформаційно б‘є по тих, хто користується довірою громадян.
❓Для чого?
✔️так само як і з ракетами по Києву, щоб посіяти відчуття беззахисності.
Втім повномасштабна війна показала цікаву властивість української колективної свідомості. Так, ми відчуваємо біль, розпач, сум, але водночас в нас немає страху.
Їх задача максимально підірвати нашу психологічну стійкість та єдність. Адже це два важливих фактори опору.
❓Як вони це роблять:
✔️військовими та інформаційними методами.
Приміром, запускати ракети по цивільних об’єктах в центрі Києва - це зброя, яка використовується з психологічною метою. Насамперед, щоб залякати.
Київ для українців не просто столиця, а символ незламності та опору. Тому, вдарити по Києву для ворога - це показати вразливість нашого символа стійкості.
Ворог прагне, щоб підсвідомо в українців склалось враження беззахисності столиці.
Паралельно з ракетною атакою, буквально за пару годин до пуску, почалась інформаційно-психологічна атака. Чергова дискредитація військово-політичного керівництва.
Ворог інформаційно б‘є по тих, хто користується довірою громадян.
❓Для чого?
✔️так само як і з ракетами по Києву, щоб посіяти відчуття беззахисності.
Втім повномасштабна війна показала цікаву властивість української колективної свідомості. Так, ми відчуваємо біль, розпач, сум, але водночас в нас немає страху.