Це остання лекція Ігоря Анатолійовича за декілька тижнів до його переходу.
Кажуть, що справжній Вчитель має навчити своїх учнів не лише жити, а й помирати. Наш Вчитель навчив нас, як гідно жити, помирати і продовжувати Жити!
Наш Вчитель вчив нас з радістю і вдячністю приймати долю, змінювати те, що можливо, бути вдячним тому, що є, бути уважним до себе, інших, та світу, обережно ставитися до серця інших, розмовляти так, наче людина, що поряд - єдина і найважливіша у світі. Наш Вчитель вчив приймати з вдячністю і відпускати з легкістю. Наш Вчитель вчив шляху Любові.
Людина крихка. І він дивився та вдивлявся в цю крихкість, обережно дихаючи, щоб не розпалися, як кульбабки основи душі. А коли потрібно - ніжно дмухав, допомагаючи сіменам летіти і множитися. Чи не тому він казав: "Видих важливіших за вдих". Ми летимо на крилах його видиху. Наш Вчитель вмів одним словом загоїти рани, поставити питання, повністю змінивши напрям і вказавши на Світло.
Ваше тілесне серце зупинилося, але ментальне та духовне продовжує битися відголосками тисячі сердець. І кожен стукіт - то Любов.
Рік іншого виміру спілкування з Вами, Вчителю. Рік найскладніших уроків. "Треба жити" - Ви казали. "Живемо" - повторювали.
https://youtu.be/9-gb107O1DE?si=789szIX7FkFgEIxA.