🪖Слов’янськ знову втрачає своїх захисників!
Війна забрала життя ще одного нашого земляка. Стрілець 18 Слов'янської бригади НГУ Руслан Мухін пішов з життя внаслідок отриманих на фронті важких поранень. Йому назавжди залишиться 51.
Руслан народився 30 травня 1975 року в Слов’янську. Навчався у середній школі № 15. До повномасштабного вторгнення працював слюсарем на Слов’янській ТЕС. Усі, хто знав Руслана, згадують його як спокійну, врівноважену та надзвичайно добру людину.
До лав захисників України він приєднався 12 квітня 2025 року, ставши до служби у 18-й Слов'янській бригаді Нацгвардії України. Служив у відділенні стрілецького батальйону.
З 3 червня 2025 року воював на найгарячіших напрямках Донеччини — захищав рідну землю в районі Часового Яру та Миколаївки. 18 липня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Стародубівки Руслан отримав важкі поранення. Медики виборювали його життя до останнього — воїна було евакуйовано на лікування до Німеччини. Проте 28 липня 2026 року в університетській клініці міста Любек серце солдата зупинилося.
Захисника поховали на алеї Слави в Слов’янську. У нього залишилась рідна сестра.
Розділяємо з нею, близькими, друзями та побратимами Руслана біль непоправної втрати.
🕯️Вічна пам’ять та вічна слава українському Воїну!
Війна забрала життя ще одного нашого земляка. Стрілець 18 Слов'янської бригади НГУ Руслан Мухін пішов з життя внаслідок отриманих на фронті важких поранень. Йому назавжди залишиться 51.
Руслан народився 30 травня 1975 року в Слов’янську. Навчався у середній школі № 15. До повномасштабного вторгнення працював слюсарем на Слов’янській ТЕС. Усі, хто знав Руслана, згадують його як спокійну, врівноважену та надзвичайно добру людину.
До лав захисників України він приєднався 12 квітня 2025 року, ставши до служби у 18-й Слов'янській бригаді Нацгвардії України. Служив у відділенні стрілецького батальйону.
З 3 червня 2025 року воював на найгарячіших напрямках Донеччини — захищав рідну землю в районі Часового Яру та Миколаївки. 18 липня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Стародубівки Руслан отримав важкі поранення. Медики виборювали його життя до останнього — воїна було евакуйовано на лікування до Німеччини. Проте 28 липня 2026 року в університетській клініці міста Любек серце солдата зупинилося.
Захисника поховали на алеї Слави в Слов’янську. У нього залишилась рідна сестра.
Розділяємо з нею, близькими, друзями та побратимами Руслана біль непоправної втрати.
🕯️Вічна пам’ять та вічна слава українському Воїну!