24 грудня 2024
Луганщина, Україна
Інколи мені здається, що я живу в поганенькому серіалі чи в уявному світі. Чи що це сон, від якого хочеться пробудитися. В мене вдома, у моїй самотній фортеці – моя Україна. Мої книжки, їжа, музика, моє листування із дітьми. А на вулиці – страшний сон. Бруд, якісь чужі люди, ніякого духу Різдва.
Колись у цей день тут було гамірно: діти, сусідські онуки забігали, сміх і навіть сварки, запах свіжоспечених пирогів. Я так люблю пекти. А для кого? Тепер війна розкидала нас по світу. Хтось далеко за кордоном, хтось на вільній Україні, хтось воює, а хтось уже не з нами...
Я не скаржуся. Навпаки, я вдячна за кожен ранок, коли прокидаюся у своєму домі, хоч і під постійним страхом обстрілів, обшуків, поганих новин. Вдячна за те, що можу запалити свічку і помолитися за Україну, за своїх близьких і за всіх наших захисників.
Сьогодні я прикрасила маленьку ялинкову гілку. Запалила свічку перед іконою і подумала: навіть якщо я одна, моє серце сповнене теплом. Я навіть спробую 12 страв накрити – порахую і сіль, і часник, і горішок, і цукор окремою стравою, і чайок… Це буде мій маленький протест, моя маленька Україна.
Христос народився! Славімо Його!
#щоденникиМавок