ГО "Студенти без кордонів".

Попередній пост очікувано викликав не однозначні реакції, тому буде правильно внести ясність. 🙌

Отже, велика кількість запитів що надходить від різних студентів та організацій, говорить про наявність проблем серед студентської молоді, які ніхто реально не вирішує. 🥱

Позиція лідерів нашої організації проста:

Ми волонтеримо;

Ми розробляємо проекти для вирішення проблем студентів;

Збираємо усі звернення та аналізуємо;

Готуємось відновити медійну діяльність;

Хочемо присвятити увагу всім проблемам студентів, від тарганів у гуртожитку могилянки до загубленого паспорта українського студента в Німеччині.

Наявність проблем в студентському середовищі та відсутність дієвих органів та організацій, основна причина майбутнього реюрендінгу організації та розширення її діяльності. 😐

Основне питання щодо виїзду закордон нікуди не зникає, оскільки залишається не вирішеним, але, ми додатково звертаємо увагу на всі інші питання що турбують молодь. 😥

Тому, слідкуйте за новинами на каналі. 😎

Проблема виїзду студентів за кордон залишилася не вирішеною.

За роки повномасштабної війни можна було знайти рішення, ба більше ми як громадська організація зі своєї сторони готові були посприяти, це були різні пропозиції, від збору підписів та закликів проведення зустрічей з представниками влади, до реальних механізмів створення єдиного реєстру студентів, перевірка документів, верефикація через "Дію", підтвердження статусу студента від закордонних ВНЗ та багато багато іншого.

Але віз і нині там, тому що комусь це просто не цікаво, комусь це завадить вести бізнес з виїздом в обхід контрольно-пропускних пунктів, а комусь немає діла до проблем інших.

В ході нашої діяльності, ми помітили незліченну кількість проблем, починаючи від скарг на корупцію , закінчуючи умовами проживання в гуртожитках, від проблем насильницької реорганізації навчальних закладів до схем вступу на навчання з метою тримання відстрочки.

В рамках нашої ГО, вирішувати всі проблеми комплексно можливості не було, дехто з активу все ж виїхав закордон, хтось мобілізувався, хтось зайнявся волонтерством чи взагалі змінив напрям основної діяльності.

Але як результат ми опинилися в ситуації, де є студенти, їхні проблеми, відсутність допомоги та механізмів щоб їх вирішити.

Цим постом ми не просто пишемо як все погано, навпаки - усвідомлюючи скільки поступає запитів, ми можемо взяти на себе ту відповідальність що не беруть інші, в кінці кінців ми були весь час єдиною дієвою силою, хто стояв на кордоні , хто влаштовував робочі наради, ми єдині хто піднімали питання на ефірах, звертали увагу міжнародних організацій та робили заклики до влади.

Прийшов час, повертатися до роботи.

Знову в строю!

Всім гарного вечора!

Сьогодні ввечері деякі пабліки облетіла новина про можливість випуску студентів закордон, про що повідомив Зеленський під час конференції в Маріупольському університеті.

Також, не забарився і міністр освіти Оксен Лісовий у Facebook щодо свого посту. Посилання.

Я би хотів попросити підписників подивитись на цей пост, підтримати коментарі (адекватні коментарі!), не порушувати етики спілкування, та висловити свою думку щодо цього.

Особисто моя позиція та думка щодо цього:

В пості використовується фраза «академічна мобільність». Говорячи простими словами, це - програми обміну студентів. Проблема цієї мобільності в тому, що до них інколи бувають вимоги, або навіть корупційна складова.
Серед вимог, можна привести, наприклад, фінансову здатність студента вчитись закордоном, адже не усі програми покривають усі витрати. До цього також можна віднести сертифікати знання мови, а деякі мовні центри, які видають офіційні сертифікати (окрім IELTS, TOEFEL) не працюють в Україні зараз. Не скажу, що мова є проблемою, але може принести клопоту.

Ну і як не без корупції у вишах.

Висловлюйте свою думку в коментарях тут, а також під постом Оксена Лісового.

Поговоримо?

Сьогодні я би хотів зачепити тему перспектив майбутнього в молоді в Україні, та перспективи їхнього життя. Спойлер: не дуже райдужні.

Почнемо з того, що дуже багато людей серед нас, хто народився в період з 1995 по 2005 рік. І багато кого серед нас, хто вчився в українському виші.

Скажіть будь ласка, чи знадобився вам ваш диплом після університету? Чи змогли ви за його допомогою знайти собі роботу по спеціальності, або, принаймні, гідно оплачувану? Сумніваюсь. А завдяки чому? Завдяки 2 рокам ковіду та дистанційного навчання, та майже 2м рокам війни.

З урахуванням того, які у вишах бази практики (зараз я беру до уваги лабораторії, адже я за фахом - хімік-інженер, і практика для мене важлива), знайти собі роботу після закінчення навчання за фахом - неможливо. А чому?

Роботодавці вимагають досить високі критерії до навичок, яких не дають українські виші. Якість нашої освіти - низька (можливо, на деяких спеціальностях, але наврядчи це як мінімум 50% від загальної кількості спеціальностей).

Задайте собі наступні питання:
- Чи хочете ви роками шукати роботу за фахом?
- Яка цінність освіти в Україні?
- І чи оцінюєте потенційну можливість бути безробітним, або роками жити (не працювати, а саме жити) на низькооплачуваній роботі?

Окремим постом хочу додати від себе:

Я не одноразово бачу військових, їхні відео, тощо, де вони висміюють «Державні послуги», як мінімум - в питанні отриманні статусу УБД. Так, можливо зараз ситуація інакша.

Але!

Ви не замислювались, що будуть робити ці люди після війни? Як мінімум, статус УБД надає право їздити на УЗ, як пільгова категорія, тобто - це додаткові витрати для бюджету. Де брати гроші? Друкувати? Матимемо інфляцію.
Займати кредити? Поколіннями віддаватимемо. Або їх розкрадуть. Ви скажете: «Нам Західний світ запропонує свій «План Маршала», який був в історії», але я б на це не розраховував: треба розраховувати на власні сили.
Репарації? Смішно. Смішно, бо за спиною зараз деякі країни домовляються з диктатором.

До чого я веду?
Я неодноразово бачу, коли військові купують наркотики, алкоголь тощо. Цілком легально. Я розумію, що вони могли перенести дуже серйозну травму, не лише фізичну, але і моральну. Як вони «гасять» цю біль? Відповідь можете знайти у питанні.

Підсумовуючи, хочу завершити цей пост відкритою фразою, яку можете доповнити: «… не на часі».

Моє доповнення: майбутнє. А ваше?

Це не «зрадництво». Це констатація фактів.

Рік з моменту закриття можливості навчатись студентам закордоном офіційно.

В українських вишах - 80% - дистанційне навчання.
Яких спеціалістів ми отримаємо, після ковіду-19 та війни?
Які будуть хірурги? Стоматологи?
Які будуть в нас здобутки в області фармакології? Відповідь очевидна.

Час і історія виховувала суспільство, молодь, як патріотів. Держава, в деяких випадках, отримала лиш ненависть та гнів, по відношенню до себе. І не лише молодь: суспільство в цілому. Деякі медійні особи вже публічно виловлюють свою думку, але їм затикають рота, «бо війна, не на часі».

В такому випадку, для людей, які не хочуть жити від зарплати до зарплати, молодь, яка хоче реалізувати себе та знайти себе в цьому житті, держава також буде «не на часі».