Знаєте чому багато Дружин Загиблих Героїв не пишуть про свій досвід, біль, почуття?
А тому що прийде умовна васіліса і звинуватить в тому, що ти 'кичишся' своєю втратою.

Тому що суспільство ставить тобі оцінки.
Чи правильно ти горюєш.
✔️ Оця щось довго страждає, набридла вже.
✔️ Оця взагалі не згадує про чоловіка, не любила точно.
✔️ Оця показушнічає фотками з кладовища.
✔️ Оця фото з посмішкою виставляє, точно вже когось знайшла.
✔️ Оця взагалі не допомагає ЗСУ, хоч би збір зробила в пам'ять.
✔️ Оця збори робить спекулюючи пам'ятью.
✔️ Оця, ти диви закордони чухнула ще рік не пройшов.
✔️ Оця тільки про нього і говорить, постить. Жалість викликати хоче чи якесь особливе відношення.
✔️ Оця тільки про гроші і пільги думає, падумаєш їй з 3ма дітьми вижити потрібно, у всіх діти. Сиди тихо.
✔️ А я теж втратила, алеж не пишу про це!
✔️ Вони думають, що краще всіх тепер і всі їм винні.

Люди наче намагаються контролювати чуже горе.
Вдруг воно стане таке велике, що доведеться його помітити.

Чому визнати наше горе, це поставити нас вище себе?
Це питання до тих кого дратують Дружини Загиблих Героїв.

Я не вище і не нижче когось.
Я це Я.
На своєму місці.

Olena Petriv
Ілюстрація Володимир Ребров