про імпульси
з одної сторони, найкращі дейти виходять тоді, коли є план, домовленість і є чого очікувати, і до всього додається дрібка "цікаво а шо буде?".
з іншої, коли нема плану, але є якась млость очікування, що може й (не) статися — це такий драйв, який більше всього б'є в голову, коли зустріч таки стається попри все.
я давно перестала раціонально чекати чогось від мого вусатого арбузера. коли він каже, що мене хоче, це означає, що він просто мене хоче (тут і зараз — а це не завжди можна втілити, коли сидиш посеред бару в одязі і всі його друзі витріщаються, бо я надто помітна й надто незнайома), а не те, що він зробить якісь дії, щоб довести хотячку мене до фінішу (в духовку)
коли він розпластується об мене, кажучи "пішли зараз до мене?", "може давай завтра?", то я поблажливо гладжу його по щоці — він бачить, що я цьому не вірю, і каже: "ладно, я нічого не обіцяю". мені довелося довго розуміти, що й правда людина може ляпати раз у раз, як сильно чогось/когось хоче й нічого з цим не робити.
тому коли це нещастя виривається із карнавалу своїх зайобів, тріпів і мутних компаній і проявляється у плані на вечір як людина, готова реально бачитися, я приємно дивуюся. лежачи, наприклад, у обіймах хорошого теплого мущини, достатньо натрахана й наферомонена, щоб взагалі сьогодні не ворушитися.
але: азарт, збудження, таксі, що чекає поки я вдіваю труси й вилітаю від мущини, який здивований, куди це я заспішила, подальша на диво мирна зустріч із моїм стьобом над його дурной башкою і кількома оргазмами, ниттям за мої холодні руки й зігріванням їх об його сідниці — ну, мабуть, воно того варто.