ви розізлили поліаморку
я вчора сходила на фільм Анни Бурячкової про підлітків у 90-х «Назавжди-назавжди» — дуже розстроїлась через зміст і частину ідеї фільму.
мій партнер (сценарист і режисер) дуже розстроївся через сценарій і режисуру. вопшем, ми вийшли з кінотеатру розстроєні й трошки обісрані й пішли лікувати серце килимком із Jysk. а потім я побачила в твітері, що цей фільм вважають чуть лі не репрезентацією поліаморії.
Я ПРОТИ ТОГО, щоб фільм «Назавжди-назавжди» вважали репрезентацією поліаморії. ТАМ Є шось подібне на формування ідеї, але це врешті пересирається + багато обману включених сторін + підтримується ідея, шо якщо всі НЕ знають і всім ок то ти МОЖЕШ зняти відповідальність із СЕБЕ за інформування включених сторін. це тотальне фу.
ідемо далі, чим поліаморія НЕ Є:
якщо твій пацан пішов у магазин, і приїжджає його кент, який має на тебе краш — цілує тебе й ти розумієш, шо в тебе пизда горить, і ви на скору руку їбетесь, а потім лякаєтесь, коли твій пацан приходе додому... і нічого пацану не кажете, а потім ти якийсь час трахаєшся з обома й не кажеш жодному — це НЕ поліаморія.
вважати себе при цьому нормальною (це був емоційний хайлайт фільму) — вважай, кохати/любити кількох людей — це справді нормально й дуже по-людськи.
але якщо ти НЕ кажеш усім людям, яких любиш, що вони в тебе є і в тебе є почуття до кількох — це НЕ поліаморія.
у моногамоцентричному світі ти завжди маєш це уточнити, на жаль, поки що система так влаштована. не кажучи цього й продовжуючи обманювати, ти брехлива людина, яка не спромогається бути чесною з тими, кого, як каже головна героїня, "я його люблю. і тебе, здається, люблю".
українське кіно, якому я завжди даю багато шансів, вчора зіпсувало мені пів дня😭 а в мене ще й невеличка серотонінова ямка була після алко напередодні. це не значить, що я перестану ходить на укр кіно, просто цього разу заділи прямо дороге серденьку🩷
