УП. Кляті питання

Опозиція справжня й удавана. Хто може врятувати "монобільшість"?

Розгляд мобілізаційного закону дуже чітко показав, що всі не-владні фракції в Раді поділяються на три групи: лояльні попутники, як уламки ОПЗЖ і група "Довіра", ситуативні партнери, як група "За майбутнє" і "Голос", і категоричні опоненти з "Європейської солідарності", "Батьківщини" та "Розумної політики". Розповідаємо про ці групи та про те, як живе опозиція у новому тексті і коротко тут:

1. У 2022 році неформальні партійні лідери ексОПЗЖ розділили фракцію на дві менші групи. Групи формально різні, мають різних бенефіціарів та "умови утримання" депутатів, однак модель поведінки в них ідентична: групи віддають владі свої голоси в обмін на відсутність кримінальних та інших проблем.

2. Тримаються подалі від Банкової і лідери групи "За майбутнє", яку колись пов'язували з Коломойським, Аваковим та Палицею. Станом на квітень 2024 року "Майбах", як іронічно називають групу в Раді, часто підтримує владні ініціативи, в основному якраз голосами тієї частини, яка орієнтується на Палицю.

3. Чимось схожу несистемну співпрацю з ОП має і фракція "Голосу". Станом на зараз у найменшій фракції можна виокремити найбільшу кількість внутрішніх підгруп, кожна з яких провадить свою автономну політику. Найчастіше продуктивну співпрацю з ОП демонструє група з умовним лідерством Олександри Устінової.

4. У "монобільшості" не вистачає голосів на її різного роду "реформи" типу скандального законопроєкту по БЕБ. Мотивація сателітів, про яких ішлося вище, завжди є завданням підвищеної складності: під якісь справді принципові речі це можливо, але на щоденну роботу "неоголошена коаліція" не здатна.

5. Опозиція настільки відчула слабину влади, що з незначними зусиллями може блокувати величезну кількість сумнівних, з її погляду, законів. До такої відкритої опозиції треба віднести передусім "Євросолідарність", "Розумну політику" і почасти "Батьківщину". Може вдаватись до антикоаліційних диверсій і частина "Голосу".

6. У всіх опозиційних груп спалені мости до системної співпраці з фракцією влади. У "Батьківщині" панує трохи інша атмосфера. Тимошенко, мабуть, не відмовилась би інтегруватись у владу в якомусь форматі "уряду єдності", але його нема і не буде.

7. Головне ж для України як для держави, що в третій рік великої війни вона входить із парламентом хай не зовсім керованим, хай майже взагалі позбавленим власної суб'єктності, хай розділеним на групи-перепідгрупи, але здатним зібратися в критичний момент.

Як державі повертати людей додому і звикати до трудових мігрантів?

Цього тижня у нас вийшов епізод подкасту «Світ не sweet» з Ольгою Токарюк, дослідницею українського форуму в Chatham House у Лондоні, яка зараз вивчає залучення українців за кордоном у часи великої війни. У ньому автори говорили українців за кордоном та про те, як їх повернути в Україну, а також про те, що влада робить не так у комунікаціях з українцями, що виїхали.

Ми дуже радимо послухати цей епізод (підписатись на нього та поставити оціночку), а тут вирішили виписати найцікавіше з розмови:

Про те, скільки українців планують повертатися: На початку повномасштабного вторгнення близько 70-80% українців, які тимчасово виїхали, казали, що вони хочуть повернутися в Україну. Зараз ця цифра – близько 50%. Вони там адаптуються, вони знаходять там роботу. На жаль, вони не бачать перспектив поки що завершення війни і того, аби було в Україні безпечні умови для повернення.

Про те, чи повернуться ці люди: Мабуть, можемо говорити про те, що більшість людей, які хотіли повернутися, вони вже повернулися. Тобто ті люди, які залишаються зараз за кордоном, вони не визначилися. І тут ще дуже багато факторів, які будуть впливати на ухвалення цього рішення.

Про те, чи знайдуть українці роботу вдома: Зараз склалася на ринку праці парадоксальна ситуація, що вже є дефіцит робочої сили в певних галузях і, водночас, є досить великий рівень безробіття. Тому що ті люди, які безробітні, вони не можуть заповнити ті вакансії, які існують, бо їх кваліфікації недостатньо. Тобто, українці, які виїхали за кордон, їх людський капітал, він досить високий.

Про критерії повернення: Очевидно, працевлаштування і можливості реалізувати себе, потреби долучатися до відбудови і перспектив. Важливе питання – це мобілізація. Чоловіки, які сюди повертаються або подумають над поверненням, очевидно, хочуть розуміти, на яких умовах вони будуть мобілізовані.

Про те, що є важливим для повернення українців з дітьми: Дуже важливим є питання зарахування тих навчальних програм, іспитів, які українські діти зараз проходять за кордоном, автоматичного їх зарахування в українських школах, в українських ВНЗ, щоб не було потреби дітям або знову йти в той самий клас і проходити українську програму, або здавати якісь додаткові іспити, щоб була більш спрощена ця система.

Про втрату кваліфікації українцями за кордоном: На жаль, більшість українців працює на роботах, які нижчі їхньої кваліфікації. І це також створює певні проблеми, тому що люди втрачають навички, вони втрачають кваліфікацію. Не завжди перебування за кордоном збагачує людину в плані того, що вона вивчає іноземну мову, вона здобуває якісь навички.

Про розкол між тими, хто залишився, і тими, хто поїхав: Ми не маємо даних, щоб говорити про те, що це якийсь серйозний тренд. Тут, мені здається, дуже важлива комунікація влади, яка має бути конструктивною і казати людям: “Українці, ви всі нам потрібні. Ми розуміємо, чому ви тимчасово за кордоном. Ми дуже хочемо, щоб ви повернулися, але якщо поки що ви ухвалили рішення залишатися там, ви можете бути корисними своїй країні в отакий-такий спосіб”.

Чиновники пообіцяли солдатам на фронті по 70 тисяч, але грошей на це ще нема. Що робити?

Влада намагається забезпечити військо новими людьми. У хід ідуть не лише "батіг" – закон про мобілізацію, а й "пряник" – суттєві доплати за участь у боях. Скільки коштів піде на ініціативу парламенту та уряду і звідки брати гроші? Пояснюємо у тексті та коротко тут:

1. Одноразова винагорода 70 тис грн – новий вид доплат, який уряд запровадив для військовослужбовців та поліцейських з 1 квітня 2024 року. Цю винагороду виплачуватимуть за виконання спецзавдань під час ведення бойових дій на лінії зіткнення з противником. На відміну від попередніх доплат, ці кошти платитимуть не пропорційно часу виконання завдання, а за кожні 30 днів.

2. Оскільки винагороду в розмірі 70 тис грн запровадили посеред року, то її не було в законі про держбюджет. Тож уряду потрібно внести відповідні зміни до кошторису. За розрахунками Мінфіну, сума додаткової потреби у фінансуванні перевищить 50 млрд грн до кінця 2024 року.

3. Крім того, депутати та урядовці обговорюють можливість збільшення видатків на потреби оборони у 2024 році на понад 400 млрд грн. Ідеться про фінансування закупівель військової техніки та боєприпасів. Отже, сумарні видатки на потреби оборони у 2024 році необхідно збільшувати на пів трильйона гривень.

4. Єдине джерело фінансування додаткових видатків на близько 500 млрд грн – винятково внутрішні ресурси країни. Їх уряд може спробувати знайти на внутрішньому борговому ринку. Однак, схоже, його можливості позичати гроші бюджету вичерпуються, адже держава витрачає на погашення та сплату процентів за ОВДП більше коштів, ніж залучає на ринку.

5. Частину потреби в додатковому фінансуванні уряд міг би отримати, позичивши гроші в Нацбанку. Іншими словами – повернутися до грошової емісії. Однак наслідком таких дій могло б стати підвищення інфляції та знецінення заощаджень усіх українців. Та й обсяги потенційної емісії обмежуються домовленостями з МВФ: до близько 40 млрд грн на квартал.

6. Уряд також може знайти ресурс, переглянувши поточний план видатків. У разі успішних переговорів про реструктуризацію боргу за євробондами уряд може зекономити понад 200 млрд грн на погашенні цих цінних паперів та виплаті процентів за ними.

7. На жаль, перераховані потенційні джерела не зможуть перекрити усі пів трильйона гривень додаткових видатків на сектор безпеки та оборони. За даними співрозмовників ЕП в парламенті, єдиним можливим джерелом фінансування настільки великих видатків може стати лише підвищення податків.

Які сім принципів української дипломатії воєнного часу?

У п’ятницю у Києві відбувся Форум дипломатії воєнного часу, де обговорювали успіхи та проблеми міжнародної роботи України. На цьому Форумі міністр Дмитро Кулеба уперше детально окреслив правила та принципи України на дипломатичній арені під час повномасштабної війни. Ця промова систематизує та пояснює підходи України, тож дуже радимо її прочитати. Тут ми переказуємо її коротко:


1. Впертість. Усі переговори України про надання зброї починалися з твердого і однозначного "ні". Але там, де класичний дипломат мирного часу давно зупинився би і відклав ці переговори – дипломат воєнного часу не має такого права. Він має битися доти, доки не отримає "так".

2. Не боятися ставити друзів у незручне становище. Якщо ціна вашого виживання – це витягнути друзів із зони комфорту, то вам потрібно це робити. І тому якщо не працює дружня тиха розмова за зачиненими дверима, потрібно з друзями говорити відверто і за присутності інших. Доти, поки не буде результату.

3. Непотрібність "плану Б". Класична дипломатія передбачає, що дипломат обов’язково повинен мати "Exit strategy", шляхи відходу, якщо його ініціатива буде невдалою. Але воєнна дипломатія передбачає, що ви або досягаєте результату, або вам кінець.

4. Максимальне стиснення часу для ухвалення рішень. Коли гинуть люди – тобі не до протоколів і не до процедур. Якщо правильно побудувати процес, то кожна країна має великий простір для стиснення часу для ухвалення рішення. Будь-якого рішення! Потрібно просто підібрати ключик.

5. Гнучкість рішень у стилі "меню". В дипломатії є фраза на кшталт "це не меню à la carte". Мовляв, "ви не можете вибирати з переліку принципів або вимог до вас, ви маєте взяти все". Але воєнна дипломатія вимагає мистецтва поєднання жорсткості, принциповості та гнучкості. І тому коли президент Зеленський виступив з ідеєю "формули миру", вона отримала ось цей елемент гнучкості: ти можеш вибрати пункти, до яких ти хочеш приєднатися. Це унікальне явище для мирного плану, і він навмисно зроблений таким, щоб залучити якомога більшу кількість країн.

6. "Усі говорять з усіма". У країні, яка перебуває у війні, усі – від найвищих посадовців до секретарок і помічників – мають говорити зі своїми відповідниками в країнах, з якими треба вирішувати те чи інше питання. Проблема виникає тільки тоді, коли всі починають говорити різне. Тому функція МЗС змінюється і полягає не в тому, щоб координувати, хто з ким говорить, а що саме ці люди говорять. Бо всі мають говорити одне й те саме.

7. Чіткість, прямота висловлювань, доречних у конкретному контексті. Словесне фехтування потрібне в мирний час, а під час війни потрібно донести сигнал у найкоротший час до необхідної аудиторії. І для цього треба дуже добре розуміти свою аудиторію і говорити з нею коротко, прямо і жорстко.

Що відбувається в Ізраїлі?

Іран розпочав атаку на Ізраїль, а країни Близького Сходу тим часом закривають свій повітряний простір. Коротко розповідаємо про те, що стало приводом для обстрілів, і як розгортаються події:

1. 1 квітня внаслідок повітряного удару по будівлі іранського консульства у Дамаску загинули семеро військових Корпусу вартових Ісламської Революції, серед яких двоє генералів. Тегеран покладає відповідальність на Ізраїль. США наголосили, що не причетні до цього.

2. Американські посадовці прогнозували, що Іран уже 12 квітня міг завдати масового удару по Ізраїлю із застосуванням "понад 100 безпілотників і десятки ракет", націлених на військові об'єкти. Міноборони США вирішило перекинути додаткові сили та засоби в регіон Близького Сходу.

3. Іран непублічно попередив США, що в разі втручання в потенційні бойові дії буде атакувати американські війська в регіоні. За словами співрозмовників Axios, Іран в останні дні заявив урядам кількох арабських країн, що вважає США відповідальними за атаку Ізраїлю по своєму консульству в Дамаску.

4. Тоді Джо Байден застеріг Іран від ударів по Ізраїлю: "Ми віддані захисту Ізраїлю. Ми будемо підтримувати Ізраїль. Ми допоможемо захистити Ізраїль, і Іран не досягне успіху".

5. За словами одного з джерел CNN, Іран хоче, щоб його удар по Ізраїлю був "значним". Водночас Тегеран також хоче уникнути втягування у пряму війну з Ізраїлем та США, зазначає CNN, і саме тому американська розвідка вважає, що Іран може використати свої маріонеткові сили для здійснення першого удару.

Нові правила мобілізації. Що передбачає ухвалений Радою закон?

Якщо ви ще не встигли прочитати: у великому тексті пояснили, що передбачає ухвалений парламентом закон, як відбуватиметься мобілізація цивільних, які категорії громадян не підлягатимуть призову на військову службу, на кого поширюватиметься бронювання, чим базова військова служба відрізняється від строкової і як каратимуть ухилянтів. Кілька пунктів:

Про мобілізаційний вік: Мобілізації підлягають громадяни віком від 25 до 60 років. Повістки й надалі вручатимуть лише у паперовому вигляді. Електронний кабінет призовника, військовозобовʼязаного чи резервіста реєструється добровільно. Чоловіки віком від 18 до 60 років зобов’язані постійно носити із собою військово-обліковий документ і предʼявити його на вимогу представника ТЦК або поліцейського.

Про тих, хто за кордоном: Отримати консульські послуги в закордонних дипустановах України, а також оформити паспорт та закордонний паспорт військовозобов'язані віком від 18 до 60 років зможуть, тільки якщо вони оновили свої військово-облікові дані.

Про чоловіків з інвалідністю: Цивільні чоловіки від 25 до 55 років, які отримали інвалідність ІІ та ІІІ груп після повномасштабного вторгнення (за винятком військових), мають ще раз пройти медико-соціальну експертизу.

Про базову військову службу: Її проходять громадяни від 18 до 25 років. Вони можуть самостійно обрати період проходження служби до того, як їм виповниться 24 роки. Базова військова служба у воєнний період триватиме до 3 місяців, з яких не менше 1 місяця – базова загальновійськова підготовка і до 2 місяців – фахова, а в мирний час – до 5 місяців – 3 місяці загальновійськової підготовки і 2 місяці фахової.

Про базову загальновійськову підготовку: Впроваджується з 1 вересня 2025 року в закладах фахової передвищої та вищої освіти. Студенти вишів можуть не проходити базову загальновійськову підготовку, якщо вони за станом здоровʼя визнані непридатними, або вже служили. Чоловіки до 60 років, які не пройшли базову загальновійськову підготовку або військову службу, не зможуть вступити на держслужбу або розпочати роботу в органах місцевого самоврядування, прокуратурі і поліції.

Про обставини, які дають право звільнитися зі служби: Під час воєнного стану такими є вагітність для жінок, самостійне виховання неповнолітньої дитини, усиновлення, виховання неповнолітньої дитини з інвалідністю, утримання повнолітньої дитини з інвалідністю І або ІІ групи, необхідність постійно доглядати за дружиною (чоловіком) з інвалідністю І або ІІ групи, а також ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання або відсутності кінцівок тощо. Право звільнитися з військової служби в запас мають військовослужбовці, які повернулися з полону.

Про покарання ухилянтів: Ухилянтів обмежуватимуть у праві користування власним транспортним засобом, якщо громадянин не зʼявляється в ТЦК за повісткою, відмовляється проходити медогляд, уточнювати військово-облікові дані. Суд може відмовити ТЦК, якщо позбавлення прав залишить людину без основного законного джерела доходу. А також, якщо вона використовує транспортний засіб у зв’язку зі своєю інвалідністю чи інвалідністю особи, яку вона утримує.

Росія продовжує нищити українську енергетику. Що чекає на Україну без ТЕС?

Росіяни добивають українську маневрену генерацію. До чого готуватися українцям у випадку її повного знищення? Пояснюємо у тексті, в якому хорошого мало:

1. Після останнього обстрілу та руйнації Трипільської ТЕС усі 100% генерації втратила державна "Центренерго" — усі три ТЕС компанії знищені або захоплені. "Донбасенерго" мала дві ТЕС. Старобешівська ТЕС ще з 2015 року захоплена, а Слов’янська ТЕС перебуває поруч з лінією фронту і систематично обстрілюється ворогом.

2. Небагато залишилося і від ДТЕК. Зуївська, Запорізька та Луганська ТЕС — захоплені. Решту окупанти добивали дроновими та ракетними атаками. До останнього обстрілу у ДТЕК заявляли, що близько 80% потужностей компанії пошкоджено або зруйновано. Під час ранкового обстрілу 11 квітня знову серйозно постраждало обладнання двох електростанцій. Таким чином, від теплової генерації залишилося менше 20% того, що було до 22 березня 2024 року.

3. Що буде у випадку повного знищення ТЕС? В Україні буде доступна лише базова генерація, тобто атомні електростанції. Також працюватимуть сонячні та вітрові електростанції, частина споживання буде покриватися завдяки імпорту та аварійній допомозі.

4. Втрата ТЕС гарантовано означатиме відключення для мільйонів споживачів по всій країні як мінімум взимку та в липні-серпні. Обмеження можуть бути і в інші періоди року, однак точніше оцінити масштаби з об’єктивних причин наразі неможливо. В енергетичних колах кажуть, що для знищення всієї теплової генерації буде достатньо від двох до десяти обстрілів.

5. Насправді ситуація вже критична і уникнути відключень дозволяють кілька чинників. По-перше, наразі знеструмлено багато споживачів у Харкові, а також промислових споживачів у Кривому Розі. По-друге, в Україну регулярно надходить імпорт та аварійна допомога з європейської енергосистеми. По-третє, зараз країна перебуває на нижньому піку споживання. Як тільки через спеку споживання почне зростати – можуть виникнути проблеми.

6. Що Україна може зробити до наступної зими? По-перше, частину знищеного росіянами обладнання можна відновити. Окремі країни погодилися передати Україні запчастини та обладнання із своїх закритих ТЕС. По-друге, необхідно розвивати розподілену генерацію на основі природного газу, про яку останнім часом багато говорять, але далі слів нічого не рухається.

7. Ключове – це збільшення систем ППО та повне закриття неба, без чого немає сенсу ні відновлювати старі вугільні ТЕС, ні будувати газові електростанції. Споживачам залишається лише економити електроенергію, про що вже закликають в "Укренерго".

Безкоштовна медіаімперія. Чому влада не хоче відмовитися від телемарафону?

"Єдині новини" фактично перетворилися на телевізійний холдинг Офісу президента. Ще й абсолютно безкоштовно – за гроші олігархів і платників податків. "Українська правда" дізнавалася, як зараз працює телемарафон, хто контролює його роботу і чому влада не хоче відмовлятися від цього інформаційного інструменту.

1. Співрозмовники УП з-поміж медіаменеджерів переконують, що класичної цензури в телемарафоні немає. Але якщо "темники" назвати "інформаційними рамками", а "чорні списки" перейменувати у "стоп-листи", то їхня суть від того не зміниться.

2. Більшість телеканалів, за винятком Суспільного, не дотримуються балансу в представленні політичних сил. Згідно з даними моніторингу "Детектора медіа", у першому кварталі 2024-го представники опозиції з’являлися в ефірі телемарафону значно рідше, ніж "слуги народу".

3. Наприклад, члени фракції "Голос" включалися в телемарафон 43 рази – зазвичай в ефіри Суспільного, найрідше – "Ради", жодного разу – "Інтера". А депутати "Євросолідарності" з'являлися в "Єдиних новинах" 26 разів і тільки в слотах Суспільного. Натомість "слуги народу" в ефіри телемарафону вмикалися 262 рази. І, на відміну від представників опозиції, їх запрошували всі телеканали.

4. Частково марафон існує через фінансовий аспект. Обсяг українського рекламного ринку з початку великої війни суттєво скоротився. А бюджетне фінансування марафону є хай якою, але фінансовою допомогою.

5. Хоча для продовження роботи в спільному форматі більше прислужилась політична інерція. Ніхто з власників каналів не хоче бути першим, хто вийде з "Єдиних новин", адже це неминуче буде потрактовано якщо не як протест, то як політичний жест.

6. Однак головною причиною існування телемарафону наразі є те, що в цьому форматі зацікавлене політичне керівництво держави. Єдина проблема в тому, що первинний благородний порив медіахолдингів команда влади потрактувала частково як шанс сколотити власний медіахолдинг. До того ж абсолютно безкоштовно.

Які наслідки матиме обрання провладного політика президентом Словаччини?

Словаччина зробила крок у бік перетворення на авторитарну та антизахідну країну. Перемогу на президентських виборах, другий тур яких пройшов 6 квітня, здобув спікер Національної ради Словаччини Петер Пеллегріні. Чому прозахідна опозиція програла? Чи перетвориться Словаччина на відверто антизахідну країну? Розповідаємо у відео, тексті та коротко тут:

1. Ті, хто добре знає новообраного президента Петера Пеллегріні, переконують: це людина з прозахідними поглядами (на відміну від премʼєра Роберта Фіцо), який чудово розуміє, що відбувається в Україні і хто є агресором. Втім, особисті погляди Пеллегріні, схоже, не мають особливого значення.

2. Минулого року Пеллегріні та його партія "Голос" погодилися увійти до коаліції з Фіцо, заявивши, що стануть у цій коаліції гарантом збереження прозахідного курсу Словаччини. Втім, Пеллегріні так нічого і не зробив, щоб уникнути гострого конфлікту з ЄС, до якого веде країну уряд Фіцо.

3. Ці президентські вибори у Словаччині часто називали референдумом про довіру уряду Фіцо. Тож, вигравши цей референдум, словацький прем’єр може активізувати свої зусилля із наступу на громадський сектор, незалежні медіа та з остаточного взяття під контроль правоохоронної системи.

4. Окрім того, ставши президентом, голова партії "Голос" має позбутися партійної належності. А це дає Роберту Фіцо шанс на поглинання цієї партії, тим самим посиливши свій контроль за коаліцією.

5. Результат президентських виборів у Словаччині став подарунком і для угорського прем’єра Віктора Орбана. Перш за все, на руку йому грає посилення словацького прем’єра, який є його союзником у протидії Брюсселю.

6. Нинішня перемога була досягнута під антивоєнними гаслами і вимогами добиватися миру в Європі. Цей наратив, показавши свою ефективність, може стати популярним і на виборах в інших країнах. Збільшуючи тим самим шанси на перемогу політиків, які є однодумцями Фіцо та Орбана.

Як Макрон опановує нову роль у допомозі Україні?

Ідея Макрона про можливе спрямування до України військових держав НАТО, яка понад місяць тому спричинила справжню бурю, на якийсь час зникла з публічної дискусії. Утім, Париж від неї не відмовився, і робота йде, засвідчують численні джерела "Європейської правди". Розповідаємо про те, звідки виникла ця ідея та які у неї шанси. Детально у тексті, а коротко тут:

1. Макрон, який публічно обіцяв прибути до Києва для детальнішого обговорення ідеї і навіть називав можливі терміни візиту – так і не здійснив його. Однією з причин, очевидно, стала неоднозначна реакція у французькому суспільстві.

2. Хоча є ще як мінімум одна причина – брак ясності щодо позиції України. Понад те, непублічно учасники форуму визнавали, що чули певний скепсис від України. За словами одного з французьких посадовців, на зустрічах з українськими колегами він чує, що Україні потрібна не ця допомога, а зброя.

3. Утім, глава українського МЗС Дмитро Кулеба, закриваючи форум, перервав мовчанку з боку Києва та публічно підтримав французьку ініціативу зі "зсування червоних ліній". Кулеба заявив, що "дуже хоче, щоб уся Європа почула те, що каже президент Макрон".

4. Зараз триває дискусія на рівні генштабів, між країнами, які зацікавилися. І у той час, як у суспільстві Франції реакція на цю ідею була змішаною, у середовищі військових вона отримала позитивні відгуки. Начальник французького штабу сухопутних військ П’єр Шиль заявив, що Франція здатна перекинути (в Україну за потреби) коаліційну дивізію, тобто близько 20 тисяч військових, протягом 30 днів.

5. Зараз основний варіант, який доводиться чути від французьких посадовців, у тому числі в розмовах не під запис, – це можлива участь обмеженого контингенту для навчань в Україні або для дій, пов’язаних з відновленням пошкодженої військової техніки. А публічно в МЗС кажуть, що мета – створити для Росії ситуацію, коли вона не знатиме, чи не з’являться військові НАТО на українській території вже невдовзі.

6. Чисельність "коаліції рішучих" поволі зростає. Так, спершу Чехія публічно виступала проти, але зараз доводиться чути, що вона поволі пом’якшує позицію. Норвегія спершу була скептичною, а після міністерської зустрічі в Брюсселі на цьому тижні норвезький міністр заявив, шо не виключає військової місії. Тож лідерські амбіції Франції спрацювали.

Як депутати «Слуги народу» повертають Верховній Раді працездатність?

Наприкінці березня "Українська правда" в загальних рисах описувала передумови парламентської кризи. За збігом (?) обставин, саме після публікації УП керівництво "Слуги народу" та парламенту спробувало здійснити чергову спробу помирити всіх з усіма й напрацювати новий внутрішній "суспільний договір". Розповідаємо, як це відбувалось:

1. Одна з найгостріших претензій, яку висувають депутати й комітети Ради, що Кабмін ні в що їх не ставить. Є міністри та віцепрем'єри, яких за два роки повномасштабної війни депутати інакше як по телевізору і не бачили.

2. Щоб згладити це протистояння, спікер Ради Руслан Стефанчук і прем'єр Денис Шмигаль взялися організувати зустріч між керівництвом парламенту, главами комітетів і главою уряду та його віцепрем'єрами. Така зустріч відбулася в двадцятих числах березня, правда, замість показового акту єдності й порозуміння вона ледь не перетворилася на з'ясовування стосунків у форматі один на один.

3. Ідилію порушив перший заступник Арахамії Андрій Мотовиловець. Він згадав уряду все, що у депутатів накипіло. Віцепрем'єр з питань відбудови Кубраков щось намагався заперечувати, а Мотовиловець каже: "Саша, не починай, бо я тут зараз при всіх скажу, що я про тебе думаю, і це нікому не сподобається".

4. Зрештою після легких взаємних образ і докорів представники влади домовились "жити дружно" і принаймні ходити одне до одного на засідання та відповідати на запити.

5. Перші результати внутрішньопартійного порозуміння "слуги" мають публічно продемонструвати вже орієнтовно 10 квітня. Десь у ті дні Раду мають зібрати для голосування за урядовий законопроєкт про мобілізацію, який парламент кілька місяців штурмував правками. Щоправда, навряд чи будь-яке рішення вони зможуть ухвалити самостійно.

6. Так чи інакше, ефективні голосування в Раді можливі тільки за умови співпраці з опозицією реальною чи фракціями, які опозиціонерів із себе тільки вдають.

Що нам розповів Святослав Вакарчук?

Святослав Вакарчук останнім часом дає багато концертів на фронті й у тилу, в Україні і за кордоном. У Чернівцях перед концертом свого сольного благодійного туру він поговорив із письменником Андрієм Любкою. Ми ділимося з читачами скороченим конспектом найголовнішого з відповідей Вакарчука.

Про поїздки на фронт: Мені вони дуже потрібні, щоб відчути власну гармонію. Я зрозумів, що мої поїздки туди важливі хлопцям і дівчатам, бо вони дають ефект "make a difference". Це дуже надихає. Я в цих поїздках відчуваю свій сенс існування зараз.

Про концерти за кордоном і м'яку силу: Якщо ти їздиш туди просто сказати "Я з України", тоді, на жаль, це не працює. Тому що світ потребує того, щоб із ним взаємодіяли, щоб його зацікавили, щоб із ним могли розмовляти в прямому і переносному сенсі, зрозумілою йому мовою. Це має бути якісно. Це має бути щиро. Це не може бути кон'юнктурно. Якщо ви просто хочете паразитувати на темі війни в Україні, то це ведмежа послуга і самій країні, і вам, бо через це в підсумку нічого хорошого не буде.

Про свій похід у політику: Я більше не хотів би в своєму житті займатися політикою. Я вважаю, що те, чим я займаюсь зараз, є максимально ефективним, дає гармонію і реалізацію мені, а головне – станом на сьогодні приносить багато користі. Я в цьому абсолютно впевнений. Думаю, що в свій час зробив велику помилку, коли недооцінив рівень надії людей на конкретну особистість у політиці. Я недооцінив, наскільки на мене як людину багато хто покладав великі надії.

Про те, як протидіяти вигорянню: Головне – перестати жити завтрашнім днем, перестати жити вчорашнім днем. Треба жити сьогодні. Як тільки ми починаємо думати про те, як колись було добре, ми програємо. Як тільки починаєм думати: "Ой, як же ж воно буде завтра?", то теж програєм. Зараз такий час, коли треба сконцентруватися на сьогодні, в буквальному сенсі. 

Про "Місто Марії": Одного дня мені зателефонував заступник командира полку "Азов" Калина. З ним я на той момент не був знайомий. "Я дзвоню, бо в нас є прохання, ідея, було б дуже добре, якби ти написав пісню для нас чи про нас". (…) Через декілька днів ми цю пісню зразу зробили на репетиції і навіть не йшли в студію, а випустили її так. Тому я страшенно соромлюсь якості. Але я дуже радий, що вона була вчасно, тому що жодні два тижні затримки не мали би сенсу, якщо хлопцям вона була потрібною зараз.

Туреччина обирає опозицію. Що це змінює та чому партія Ердогана програла?

Результати останніх місцевих виборів у Туреччині вже назвали "політичним землетрусом" – партія влади зазнала найбільшої поразки за всі 22 роки свого існування. У новому відео та тексті ЄП пояснює, чи означає це, що владі Ердогана вже скоро може настати кінець.

1. Хоча 31 березня у Туреччині проходили місцеві вибори, їх від самого початку називали виборами національного значення. Адже вони мали показати актуальні настрої у турецькому суспільстві, задавши тон на наступні роки. Або принаймні – до наступних президентських та парламентських виборів, які мають пройти аж у 2028 році.

2. Вперше за дуже багато років опозиція – Республіканська народна партія – вийшла на перші позиції по всій країні, набравши 37,8% проти 35,5% у Партії справедливості та розвитку. Опозиція контролюватиме 35 адміністративних центрів з 81, включно з Анкарою, Стамбулом та найбільшими містами-мільйонниками країни, тоді як владні кандидати перемогли лише у 24.

3. Нинішній успіх опозиції пояснюється насамперед економічними проблемами. Нинішній результат став відповіддю на дуже високу інфляцію, девальвацію турецької ліри та погіршення купівельної спроможності турецького виборця.

4. Попри те, що нині Ердоган заявляє, що не збирається йти на новий термін у 2028 році, зараз у Туреччині обговорюють не просто нові зміни до конституції, а навіть написання нової. Відтак це могло би стати підставою для надання Ердогану можливості знову балотуватися на президентську посаду у 2028 році.

5. Але якщо цього не відбудеться, то у контексті того, хто може стати наступником Ердогана, найчастіше називають Сельчука Байрактара, засновника компанії "Байкар Макіна", добре відомої в Україні завдяки безпілотникам "Байрактар". Потенційний "наступник" Ердогана займає абсолютно проукраїнську позицію. Показово, що той факт, що він є зятем Ердогана, тут не має вирішального значення – адже Байрактар став успішним бізнесменом ще до цього шлюбу.

Чому Зеленський проводить кадрові ротації в ОП?

Що стоїть за останніми ротаціями в Офісі президента, чим займатимуться звільнені Смирнов і Дніпров, де раніше працювали новопризначені Мудра та Ковальська, кого ще незабаром можуть попросити на вихід – розповіли про все це у тексті і тут переказуємо дуже коротко:

1. Заступники керівника ОПУ Андрій Смирнов і Олексій Дніпров були готові до появи відповідних указів. Очевидно, що їхнє звільнення було лише питанням часу, бо ні Смирнов, ні Дніпров не були людьми Андрія Єрмака. Тому не дивно, що їхні посади одразу обійняли люди, яких співрозмовники УП пов'язують з очільником ОПУ.

2. Місце Андрія Смирнова в ОПУ зайняла ексзаступниця міністра юстиції Ірина Мудра. За словами джерел УП, на посаду заступниці міністра її пролобіював безпосередньо Єрмак. Мудра працювала в Мінʼюсті з травня 2022 року. Вона відповідала за співпрацю з міжнародними судами і конфіскацію російських активів. До політичної кар'єри Мудра працювала на керівних посадах у кількох банках.

3. Інший звільнений заступник ОП Олексій Дніпров був призначений на посаду ще за каденції Порошенка – в 2015 році. Співрозмовники УП стверджують, що піти з Банкової – особисте бажання Дніпрова. Він вже незабаром може стати ректором одного з українських вишів.

4. Про призначену замість нього Олену Ковальську відомо небагато. Вона працює в ОП з 2021 року, а з 2022 року стала керівницею кабінету голови ОП. Також Ковальська входить до складу робочої групи зі створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України, якою керує Єрмак. До початку кар'єри в Офісі президента вона тривалий час працювала в банках.

5. За інформацією джерел УП, найближчим часом Зеленський планує звільнити з посади ще одного заступника керівника ОП Андрія Сибігу, який опікується питаннями зовнішньої політики. За словами співрозмовників, він стане заступником міністра закордонних справ. На Банковій планують замінити Сибігу чинним заступником глави МЗС Миколою Точицьким, який вчився в одній групі в Інституті міжнародних відносин із Андрієм Єрмаком.

6. Загалом серед десяти заступників залишився лише один, який прийшов в ОП за часів Богдана – Ігор Жовква. Джерела УП розповідають, що Жовква побудував довірливі стосунки з Єрмаком, тому йому вдається триматися на посаді. Співрозмовники УП також називають Жовкву кандидатом на посаду міністра закордонних справ. І він охоче погодився би на таку пропозицію, якби вона надійшла.

Чим Україні загрожують нові атаки на енергосистему? Топменеджер ДТЕК Дмитро Сахарук

22 березня українська енергосистема пережила найбільш руйнівну за два роки великої війни атаку. Десятки ракет та дронів уразили об’єкти розподілу та генерації електроенергії по всій країні, у тому числі постраждали електростанції групи ДТЕК Ріната Ахметова. Через масштабні пошкодження досі без світла лишаються сотні тисяч українців, найгірша ситуація – у Харкові та Одесі.

Як енергосистема пережила останню атаку росіян та чи здатна витримати наступні? Про це ЕП розповів виконавчий директор ДТЕК Дмитро Сахарук. Деталі за посиланням, тут головне:

Про наслідки останньої атаки для енергосистеми: 22 березня відбувся найбільший обстріл з початку війни. Дуже багато руйнувань в енергетиці, перш за все, постраждала генерація. Ми втратили 50% встановленої потужності. Постраждали дві наші станції: "Бурштинська" і "Ладижинська".

Про те, скільки часу піде на ремонт: Загалом по країні дуже серйозна руйнація, яка буде вимагати навіть не місяців на відновлення. Можливо, один-два блоки почнуть працювати раніше, але загалом це 6, 12, 24 місяці або навіть більше. Зараз критично необхідні трансформатори. Нам потрібно близько десяти одиниць.

Про те, скільки коштуватиме закупівля обладнання: За попередньою оцінкою, великого обладнання зруйновано на близько $200 млн. Це лише обладнання. Плюс роботи – ще 40-50%. Частково це будуть наші кошти. Масштаб руйнувань колосальний, тому без підтримки міжнародних донорів компаніям не відновитися. Міністерство енергетики консолідує потребу за всіма компаніями. 

Про те, що відбудували з минулого року: Під час підготовки до минулого осінньо-зимового періоду ми вклали близько 4 млрд грн, відновили десять блоків. По суті, дві третини з відновлених зараз знову зруйновані. Тому тут питання не лише про обладнання, а й про ППО. Питання не просто в тому, щоб відремонтувати, це треба ще зберегти.

Про відмінність цьогорічних ракетних атак по енергетиці: Дуже велика кількість ракет, різних, сконцентрованих, дуже точні влучання. Понад 100 ракет були і в минулому ОЗП. Було менше балістики, це правда, але 100, 120, 140 ракет летіли на нас і раніше. Їх збивали або вони просто не влучали.

Про те, чим загрожують подібні повторні атаки: Буде доступна лише базова генерація, тобто атомні електростанції. У нас мінімально працюватимуть "сонце", "вітер", частково – "гідро". У системі буде близько 10 ГВт. Це базова генерація, яка покриває мінімальне споживання. Частину покриємо імпортом.

Про те, коли відновлять електропостачання на Харківщині й Одещині: Десь два-три місяці. Може, й більше.

Як ФСБ підривала довіру до Євромайдану і готувала вторгнення російської армії?

У нас вийшов великий текст про те, як російські спецслужби допомагали тодішній українській владі приборкати Євромайдан, як не давали знизити градус протистояння та як використовували події на Євромайдані, щоб реалізувати свій план вторгнення в Україну. Ми переказуємо маленьку частину цього тексту і дуже радимо прочитати його за посиланням. Отже:

1. За версією правоохоронців, на початковій стадії Євромайдану реалізацією задумів росіян в Україні займався заступник секретаря РНБО Володимир Сівкович. Приблизно за місяць до початку протестів, у жовтні 2013-го, він в Одесі зустрівся із секретарем Радбезу РФ Миколою Патрушевим. Слідство вважає, що вже тоді Росія передбачала масові протести, і Сівкович отримав перші інструкції від Кремля на випадок загострення.

2. Після втечі до Росії Сівкович продовжив роботу з ФСБ. Зокрема, разом із екссекретарем РНБО та ексголовою Адміністрації президента Андрієм Клюєвим створив у Москві "політичний офіс", через який вони вербували агентуру серед українських політиків та працівників СБУ.

3. За даними співрозмовників УП у прокуратурі та прикордонній службі, за час протестів щонайменше тричі відбулися візити співробітників ФСБ до Києва. Більшість ФСБшників, які приїжджали до України, є представниками 2-ої служби ФСБ РФ (так звана "Двойка"). Ця служба є прямим нащадком 5-го управління КДБ СРСР – підрозділу, який в усіх республіках СРСР займався боротьбою проти "інакодумців". 

4. За даними ДБР, працівники СБУ на Youtube публікували відео, які мали дискредитувати Євромайдан. Слідчим вдалося встановити зв'язок росіян та СБУ щонайменше з одним пропагандистським каналом в Youtube. Під цей проєкт ФСБ не мали окремого штату людей. Завдання поклали на тодішніх працівників СБУ. 

5. Однак самою лише пропагандою допомога росіян не обмежилася. Наприкінці січня 2014-го міністр внутрішніх справ Захарченко домовився про поставки світлошумових і сльозогінних гранат для "втихомирення" протестів. Україна заплатила приблизно 1 млн грн за розмитнення цієї так званої "гуманітарної допомоги".

6. 18 лютого стало зрозуміло, що Янукович втрачає контроль. Проте у Кремля був запасний план. Приблизно з середини лютого в Харкові починають готувати з'їзд депутатів всіх рівнів, більш відомий як "Сєвєродонецьк-2". На думку слідства, найбільш імовірний сценарій, який мав відбуватися – оголошення про перенесення столиці до Харкова або й узагалі проголошення Південно-Східної України з проханням про допомогу до Путіна.

7. Втім, як і події в Раді, з'їзд у Харкові пішов не за планом. Не останню роль у цьому відіграла відсутність підтримки серед самих "регіоналів". Більше того, Янукович не мав підтримки і всередині "донецького крила", зокрема не було підтримки Ріната Ахметова.

Тінізація замість мобілізації: чи приховують трудові відносини працевлаштовані чоловіки?

На третій рік великої війни ринок праці зіткнувся з гострим дефіцитом кадрів. Бізнесу дедалі складніше знайти фахівців, тому він намагається зберегти своїх спеціалістів. Іноді – ціною порушення трудового законодавства. Чи поглибилася тінізація трудових відносин на тлі можливого посилення мобілізації? Спойлер: ринок праці детінізувався, але не все так однозначно. Детальніше розповідаємо у тексті, а тут переповідаємо у кількох тезах:

1. Кількість нових ФОПів, які відкрили чоловіки, зросла на 25,6 тис порівняно з попереднім роком. Проте таке зростання можна легко пояснити відновленням економіки після першого шоку від великої війни. Зрештою, у січні-лютому 2024 року кількість чоловіків-підприємців була меншою, ніж протягом аналогічного періоду 2022 року. Ба більше, жінки у 2023 році зареєстрували на 74,8 тис більше нових ФОПів, ніж у 2022 році.

2. Однак ФОП – не єдиний легальний спосіб приховати трудові відносини. Інший варіант – укладання договорів цивільно-правового характеру: людину наймають на виконання конкретного завдання протягом визначеного часу. Така людина не перебуває в штаті, тому роботодавець не звітує про неї в ТЦК.

3. Якщо в березні 2022 року за такими угодами працювали 79,35 тис осіб, то в грудні 2023 року – 178,58 тис. Однак таке зростання відбувається рівномірно в розрізі обох статей.

4. За останні два роки кількість офіційно працевлаштованих чоловіків зросла з 3,89 млн до 4,18 млн осіб. Примітно, що наприкінці 2023 року, коли почалися розмови про посилення мобілізаційних процесів, кількість офіційно працевлаштованих чоловіків зменшилася на 66,6 тис осіб, а жінок – зросла на 19,2 тис.

5. Кількість офіційно працевлаштованих може говорити про детінізацію праці. Пояснити такий феномен може сама мобілізація. Частина людей, які працювали без оформлення, мобілізувалися і стали зайнятими у формальному секторі економіки.

6. Компаніям стає дедалі складніше шукати людей на вакантні посади. Роботодавець іде на компроміс і обирає одну з форм співпраці: офіційне працевлаштування, фриланс або ФОП. Часто відсутність довідки з ТЦК може бути ключовою вимогою потенційного працівника.

7. У цій боротьбі немає переможців. Держава, посилюючи мобілізацію, стимулює працівників іти в тінь. Через це вона втрачає єдине джерело фінансування армії – податкові надходження. Бізнес, ідучи назустріч охочим сховатися від ТЦК, підриває обороноздатність країни та ризикує втратити все, якщо державі не вдасться втримати фронт.

Чи почалася в Україні реальна парламентська криза?

За словами джерел УП з усіх депутатських фракцій, левова частка нинішнього парламентського скликання була би не проти припинення своїх повноважень. Мабуть, уперше в українській історії представники влади хотіли б добровільно її позбутися. Чи почалася в Україні реальна парламентська криза, чи варто чекати бунту "слуг" та чи може постати якась версія "об'єднаної опозиції"? Про це написали у тексті і коротко тут:


1. Із моменту повномасштабного російського вторгнення уряд практично не звітує перед народними депутатами. У приватних розмовах депутати скаржаться, що журналістам легше побачити когось із міністрів, ніж профільним комітетам Ради.

2. Зараз у "Слузі народу" де-юре 235 парламентарів. Регулярно приходять на засідання й активно голосують – 170-180 нардепів. Решта або відкрито відкололась, або демонструє прихований саботаж, регулярно пропускаючи засідання парламенту. Головна причина, з якої депутати ігнорують парламентську роботу – відсутність мотивації. Колись депутати почувалися частиною президентської команди, але особливо після повномасштабного вторгнення цей зв'язок із Зеленським був втрачений.

3. За інформацією джерел УП, одразу кілька десятків народних депутатів зі "Слуги народу" висловлювали керівництву фракції бажання скласти мандати. Основна причина усе та ж – відсутність мотивації. По суті, керівництво "слуг" позбавлене можливості заохочувати депутатів до роботи, бо не може запропонувати їм жодних додаткових кар'єрних чи політичних перспектив. Епоха "мотивації" в конвертах минула, а на її зміну не прийшло нічого.

4. Представники монобільшості мусять як рядові опозиціонери погоджувати кожне закордонне відрядження. Питання перетину кордону тими чи іншими політиками, як переконують джерела УП, контролює безпосередньо президент. Зеленський просто не відчуває, що питання блокування закордонних відряджень є одним із наріжних каменів у загостренні конфлікту між Радою і ОП, що це реально зриває роботу парламенту. Коли президенту потрібно, Рада працює. Те, що вона недієздатна в усіх інших випадках, Зеленського загалом не обходить.

5. А тим часом керівництво "слуг" позбавлене і можливостей для мотивації депутатів страхом. До російського вторгнення ефективним методом впливу на депутатів були погрози про розпуск Верховної Ради. В умовах воєнного стану це втратило актуальність. Навпаки, за словами джерел УП з усіх депутатських фракцій, левова частка нинішнього парламентського скликання була би не проти припинення своїх повноважень.

Ми більше не називаємо Путіна "президентом". Пояснюємо, чому та яке це має значення

«Європейська правда» написала текст про те, чому називати Путіна президентом остаточно втратило сенс після цих «виборів». Прочитайте за посиланням, а тут коротко переказуємо

1. Путін не мав права висувати свою кандидатуру на третій поспіль президентський термін. Віддавати комусь посаду президента (як у 2008-му) Путін побоявся, тому провів юридично украй сумнівні поправки до конституції РФ, які встановлювали, що правило про два строки поспіль не будуть поширюватися на нього.

2. Це і шалені порушення під час виборів. Опозицію у Росії (як і в Білорусі) "зачищали" дуже давно. Але зараз страх Путіна перед опонентами завів його ще далі та змусив викреслити з бюлетенів усіх непідконтрольних владі кандидатів. Та й про вбивство Навального не варто забувати: хай яке (небезпідставно) ставлення до нього було в Україні, але його смерть стала ще одним каменем, що розбиває легітимність путінського режиму.

3. Правила голосування перед виборами змінили, додавши електронне та попереднє голосування, які в Росії вже вважали дискредитованими. А журналістські розслідування за математичними моделями, які ідентифікують найбільш відверті "вкиди", свідчать, що від третини до половини голосів на "виборах Путіна", найімовірніше, були домальовані.

4. Це і масштабне проведення виборів на окупованих територіях, де українські громадяни живуть під постійною загрозою позасудових страт, довільних арештів, катувань тощо. У цих регіонах окупаційна влада прозвітувала про масу бажаючих проголосувати та про близько 90% голосів за "переобрання" Путіна.

5. Це і втрата міжнародної легітимності Путіна, який для значної частини світу перетворився на міжнародного злочинця. Найцікавішим прикладом тут є офіційна заява речника МЗС Німеччини, який оголосив, що Берлін вже перестав називати Путіна президентом.

6. Але підтримка Путіна сама по собі не викликає заперечень ані у соціологів, ані у західних дипломатів чи тих незалежних журналістів, які досі лишаються в Росії. Росіяни також підтримують розв’язану ним війну проти України, що має численні підтвердження. Це – війна росіян проти нашої держави, а не "війна Путіна".

7. Путін втратив право бути обраним і втратив легітимність як президент РФ, але лишається лідером цієї держави. Він є і лишатиметься: правителем РФ, керівником РФ або керівником Кремля, лідером РФ або кремлівським лідером, очільником РФ/Кремля, де-факто лідером РФ.