УП. Кляті питання

Охорона здоров'я військових: чому пріоритетний напрям у Міноборони – під ризиком зупинки?

Громадські організації, які представляють військовослужбовців, ветеранів, звільнених з полону, членів їхніх родин, вкрай занепокоєні непрозорістю процесів та рішень навколо Департаменту охорони здоровʼя Міністерства оборони. Що відбувається? Публікуємо повну версію звернення представників громадянського суспільства до міністра оборони Рустема Умєрова, а ось ключове:

1. Лише завдяки консолідації зусиль громадянського суспільства та медійному розголосу проблематика військової медицини стала актуальною на найвищому рівні. Одним із результатів стало створення у кінці 2023 року Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України.

2. ДОЗ МОУ розпочав впровадження важливих ініціатив та реформ, зокрема: затверджено нові стандарти підготовки з домедичної допомоги, визначено обсяги допомоги на догоспітальному етапі, удосконалено маршрути евакуації. Крім того, у військових шпиталях впроваджено електронну медичну інформаційну систему, а також розпочато впровадження реформи військово-лікарської експертизи.

3. Вперше за історію військової медицини укладено договори з НСЗУ – це дозволило залучити додаткові кошти для військових шпиталів. Крім цього, у роботі ДОЗ МОУ перебувають важливі ініціативи у сферах медичної реабілітації, психічного здоровʼя, допомоги звільненим з полону тощо.

4. Разом з тим, упродовж жовтня 2024 – січня 2025 ми із занепокоєнням спостерігаємо систематичне перешкоджання роботі Департаменту, зокрема: непогодження або сповільнення погодження на основі формальних приводів нормативних актів, ініційованих ДОЗ МОУ; систематичний тиск на працівників ДОЗ МОУ; спроби переведення провідних фахівців у військові підрозділи; ініціативи щодо реорганізації ДОЗ МОУ.

5. Підрозділ швидко втрачає свою спроможність. Наслідком цього стане припинення або щонайменше зупинка на 4-6 місяців важливих процесів та ініціатив, які стосуються тих, чиї інтереси ми захищаємо. А найбільший ризик – це безповоротна втрата спроможності ДОЗ МОУ як однієї з небагатьох працюючих інституцій у військово-медичній сфері.

6. Звертаємося до вас, пане Міністре оборони, із наполегливим закликом відмінити директиву про реорганізацію, повернути можливість Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України виконувати свої обовʼязки та забезпечити прозору комунікацію щодо подальшої роботи цього підрозділу.

Що нам розповів міністр закордонних справ Андрій Сибіга?

Це перше велике інтерв’ю міністра Сибіги на цій посаді, у якому він розповідає про очікування України від адміністрації Трампа, газову кризу у Придністров’ї, загострення відносин зі Словаччиною, про ЄС та розвиток подій у Грузії. Якщо коротко:

​​Про очікування від адміністрації Трампа: Ми сприймаємо зміну влади у США як нові додаткові можливості та додатковий шанс. Мені здається, що від США можна буде очікувати більшої рішучості. У нас вже відбулися перші контакти з новою адміністрацією. Керівник ОП Андрій Єрмак має прямі контакти з майбутньою адміністрацією Трампа. А після 20 січня ми дуже сподіваємося на початок активної фази наших формальних відносин. Для нас важливо, щоб у США було усвідомлення, що безпека України – це невід'ємний елемент трансатлантичної безпеки.

Про переговори за участю росіян: Станом на зараз такої модальності не розглядалося. Давайте дочекаємося офіційних контактів зі США, де ми обговоримо подальші кроки. Станом на сьогодні є чинна заборона на переговори з Путіним, запроваджена рішенням РНБО.

Про альтернативи НАТО: Єдиною дієвою гарантією для України є членство в НАТО. Понад те, членство України є гарантією безпеки самого НАТО. Ми вже проходили "альтернативні варіанти". Ми бачили, як провалився Будапештський меморандум. Створення будь-яких "сірих зон" призводить лише до подальших загострень. Тому членство України в НАТО – це непохитний пріоритет і єдина дієва гарантія безпеки для нашої держави.

Про Словаччину і російський газ: Залежність від Росії у газовому питанні не завершується нічим добрим – ми це проходили і знаємо, що рахунок, який потім виставляє Росія, в рази вищий. Не можна робити український рух до ЄС залежним від якихось непорозумінь, і ми будемо дуже жорстко реагувати, якщо таке буде. Це неприпустимо. І не тільки з боку Словаччини. Не можна зловживати своїм статусом члена ЄС і НАТО і узалежнювати такі рішення від поточних непорозумінь, які ми рано чи пізно подолаємо.

Про "рік України" в ЄС: Ми вважаємо, що в Європейському Союзі 2025 рік буде "роком України". Маємо одне за одним головування друзів України – Польщі та Данії. Потрібно скористатися цим шансом.

Про (не)можливість транзиту російського газу до Придністровʼя: Це треба вивчати, але я вважаю, що транзит російського газу взагалі неприпустимий. Та наразі ми говоримо про можливість допомоги придністровському регіону спільними діями України та ЄС. Давайте зосередимося на тому, що ми можемо зробити без російського газу.

Про сумнівні вибори в Грузії: Україна визнає держави (а не лідерів. – ЄП). Ми підтримуємо грузинський народ. Утвердження демократичних цінностей, захист прав людини, дотримання стандартів – це для нас, як для держави, що пройшла свої майдани, – не порожні слова. Тому я не вірю в будь-які успішні уряди та не вірю у моделі влади, які побудовані всупереч волі народу. І ми також переконані, що вибір грузинського народу – це євроатлантичне прагнення Грузії.

Що нам розповів Юрій Гудименко про вибори в Антикорупційну раду Міноборони?

7 січня, з другої спроби, відбулися вибори в Громадську антикорупційну раду при Міноборони. Якщо казати простою мовою, 15 членів, обраних шляхом голосування, мають стежити за тим, щоб в одному з ключових міністерств не було корупції. Ми поговорили з Юрієм Гудименком – ветераном і лідером політсили "Демократична Сокира", який цього разу отримав найбільше голосів. Що не так з українською оборонкою і як це вирішити? Дивіться і слухайте повну версію нашої розмови, а ось декілька ключових тез:

Про 100 тисяч людей, які проголосували на виборах в Антикорупційну раду: Це абсолютний рекорд всіх виборів до громадських рад в Україні, а їх було дуже багато. І, на мою думку, це не випадковість. Це демонстрація, що людей щось не задовольняє у роботі Міноборони. Тому фактично можна вважати це сигнальним голосуванням. Набагато кращим, мабуть, за будь-які соціологічні дослідження.

Про новий склад Антикорради: Ми з самого початку, коли збирали коаліцію, намагалися зробити цю історію максимально аполітичною. І люди там такі і в такій кількості, як потрібно. Є юристи, фінансист, бухгалтер з досвідом, є аналітик по зброї, по закупівлях. Потрібні люди, які бачили війну не з кабінетів – ось, будь ласка, чотири різні сержанти в списку. Тому, в принципі, підібралася суперкласна команда. Те, що нас об'єднує – це експертність і весела злість.

Про ключову мету роботи органу: Це фактично єдиний місточок, який пролягає між Міноборони і суспільством. І для мене дуже важливо цей місточок побудувати і закріпити. Тому що є ситуації, коли закритість необхідна і без неї нікуди. А є чітке розуміння, що цією закритістю конкретно Міноборони багато десятиріч використовує виключно для того, щоб ніхто не міг його проконтролювати, щоб займатися корупцією або просто розгільдяйством.

Про вектор руху: Зараз і на ці наступні два роки моя внутрішня задача – зробити максимум для того, щоб з Міноборони, з того неповороткого монстра, який є зараз, застарілого, з зайвою вагою, ще з якимось грузом зверху, зробити щось маленьке, компактне, швидке, спортивне, яке може пробігти ту довгу марафонську дистанцію по війні і не здохнути при цьому. Всередині занадто багато задубльованих функцій, перекладання відповідальності одне на одного, суперроздутий штат, і значна частина людей просто не розуміє, за що вони відповідають.

Про той випадок, якщо міністерство не захоче змінюватися: Ти в один і той самий кабінет, по одній і тій самій справі, по-доброму можеш зайти тільки три рази. Але якщо на третій раз не вийшло, ти маєш просто з ноги виносити все і робити так, щоб твоя мета була досягнута. Три рази по-доброму, потім тільки по-поганому. В мене велика кількість підписників, і в нашої команди теж є медійність, і зрозуміло, що цим 100 тисячам людей буде цікаво дізнатись, хто саме, і з яких саме причин перешкоджає тій чи іншій реформі. Я впевнений, що це буде дуже цікаво, і якщо з нами не будуть по-доброму – будемо, як будемо.

Сектор без газу. Для чого Путін влаштував енергокризу в Придністров’ї?

Москва розігрує дуже небезпечну карту в так званому Придністров’ї. Зупинка Кремлем поставок газу з 1 січня вже призвела до обмежень газопостачання, води та тепла, віялових відключень електрики та повної зупинки промисловості в регіоні. Які шляхи розв’язання кризи та якою в цьому може бути роль України? Пояснюємо в тексті, а ось дуже коротко:

1. Не готовими до спровокованої Кремлем енергокризи виявилися і Кишинів, і сепаратисти з Тирасполя. Щоправда, в останніх ситуація набагато складніша. Після зупинки поставок російського газу потоки електроенергії з Молдовської ДРЕС на правий берег були зупинені, а станція тимчасово почала працювати на антрацитовому вугіллі, яке туди завезли з Донбасу ще до його окупації Росією.

2. За оптимістичними оцінками, запасів антрацитного вугілля у Придністровʼї вистачить до кінця січня. Така ж ситуація з газом. Якщо Молдова вже давно переорієнтувалася на його постачання з ЄС, то Придністров’я цього робити не хоче і сподівається на росіян. Запасів газу, як запевняють представники влади невизнаної республіки, залишилося приблизно на 20 днів.

3. Попри складну ситуацію влада Молдови змогла уникнути відключень. Утім, з погіршенням погоди цілком імовірний сценарій з відключеннями населення, про що влада вже попередила населення. У Придністров’ї ж ситуація набагато складніша. З 1 січня там відключили газ у котельнях, приватному секторі та багатоквартирних будинках з автономним опаленням. Також мешканці регіону залишилися без централізованого опалення і гарячої води. Згодом у регіоні почалися відключення електроенергії.

4. Криза в Придністров’ї створена Росією штучно. У 2025 році в Молдові будуть парламентські вибори, і це – унікальний шанс повернути до влади проросійські сили. Зараз по всіх російських каналах, які ще дивиться значна частина населення Молдови та всі в Придністров’ї, активно розкручується тема, що це саме уряд Санду та Київ стали причиною енергокризи. Кремль очікує, що це дозволить йому повернути до влади в Кишиневі своїх прибічників.

5. За словами співрозмовників ЕП, найбільш імовірним наразі є сценарій, за якого Росія відновлює постачання газу Придністров’ю через "Турецький потік", але "домовиться" про це хтось з проросійських політиків. Паралельно в енергетичній кризі звинувачуватимуть Санду та її уряд.

Люстрація закінчилась: що вона дала, чи спрацювала і як жити без неї?

У це непросто повірити, але з моменту прийняття закону про люстрацію минуло вже 10 років – від 16 жовтня 2024 року дія закону закінчилась. Новий 2025-ий рік колишні фігуранти люстраційного реєстру зустріли без будь-яких обмежень, і тепер вони знову можуть спокійно претендувати на вищі державні посади. Тож що нам дала люстрація? Розповідаємо:

1. За посадами під люстрацію потрапляло не більше як 5 тисяч людей на всю країну – тобто йшлося виключно про ключові фігури. І щоб потрапити під люстрацію, така особа повинна була займати люстраційну посаду не менше ніж один рік.

2. Реально до люстраційного реєстру за 10 років дії закону було внесено 1084 особи. Ще кілька тисяч людей самі звільнилися з держслужби, не чекаючи люстрації. В сумі це орієнтовно ті самі 5000 осіб. Але водночас за рішеннями судів 478 осіб домоглися, щоб дані про них виключили з реєстру. Майже 50% від офіційно люстрованих добилися скасування цього статусу.

3. Уже в січні 2015-го 47 "регіоналів" оскаржили люстрацію в Конституційному суді, який оголосив її розгляд невідкладним. Однак суспільний запит в Україні був настільки однозначним і готовність захищати люстрацію, зокрема шляхом акцій протесту під КСУ, була така непохитна, що за 10 років дії закону судді так і не ризикнули його скасувати.

4. Єдині, хто системно, хоч і не масово, ігнорували люстраційні вимоги, виявились президенти України. Петро Порошенко з перших же місяців вибив собі право скасовувати люстрацію для силовиків і військових, а його наступник Володимир Зеленський не раз призначав на посади людей, які підпадали під люстрацію. Починаючи з керівника ОП Андрія Богдана, і закінчуючи керівником податкової Олексієм Любченком.

5. Закон про люстрацію втратив силу в 2024 році, відпрацювавши відведені йому 10 років. Тепер же, коли ексчиновники часів Януковича можуть знову спокійно влаштовуватись на державні посади, в суспільстві виникає певна фрустрація: мовляв, 10 років минуло, а ніхто не покараний, закон свою роботу не зробив. Але покарання ніколи і не було метою закону про люстрацію.

6. Його ціль була – відсторонити від ухвалення державних рішень прислужників режиму, коли чекати судових рішень по індивідуальних справах щодо них не було можливим. З цього погляду закон свою задачу з очищення виконав. А от держава, яка мусила за ці 10 років створити новий суд і нові, чесні, справедливі державні інституції, свою частину роботи не виконала взагалі.

На них не діє РЕБ. Як Україна розгортає виробництво дронів "на оптоволокні"?

Словосполучення "дротові бойові безпілотники" ще два роки тому звучало як абсурд, але зараз вони створюють неабиякі проблеми українським військовим. Це той випадок, коли росіяни випередили українців і в розробці, і в масштабуванні. Тож як вони працюють, і на якому етапі перебуває їх розробка в Україні? Розповідаємо:

1. Конструкція дронів з оптоволокном не сильно відрізняється від звичайних бойових FPV. Хіба що вони мають більшу раму та потужніші акумулятори, бо разом з бойовою частиною переносять кількакілограмову котушку з дротом, яка розмотується під час руху. Найменші дозволяють працювати на відстані до 2 км, найбільші – до 20 км. Нитка під’єднана до пульта управління оператора і видає якісне зображення майже без затримок.

2. Найбільшими бенефіціарами поширення нової технології стали китайські заводи, які продають котушки обом сторонам війни. "Один китайський завод уже сім місяців серійно виготовляє бобіни з оптоволокном для РФ. Ми тепер теж у нього замовляємо", – сказав не для запису один з українських виробників безпілотників.

3. Як розповіли ЕП в технологічному кластері Brave1, зараз понад 25 команд інженерів опановують цей напрямок. Близько десяти з них готують документацію для кодифікації своїх дронів, що відкриє їм шлях до перших контрактів. Одна модель уже кодифікована, ще дві – на фінальному етапі. В Україні вже є заводи, спроможні виробляти тисячі таких дронів на місяць.

4. Серед мінусів оптоволоконних дронів найчастіше називають невелику дальність, меншу вагу бойової частини, меншу маневреність, високу видимість у повітрі, ціну та ризики обриву нитки. Водночас оператори тільки починають опановувати технологію, тож багато речей, які зараз здаються проблемою, можуть перестати нею бути, коли інженери покращать продукт або військові навчаться правильно ним користуватися.

5. Оптоволоконне управління стало новим трендом на фронті, однак дрони з радіозв’язком все одно залишатимуться основним засобом ураження для операторів БПЛА. В ідеалі підрозділ повинен мати багато звичайних FPV на різних частотах, дрони з машинним зором та оптоволокном. Кожен із цих засобів ураження по-своєму хороший і виконує свої завдання.

6. Окремий сегмент – протидія оптоволоконним дронам. Зараз ані Україна, ані Росія не мають ефективного захисту проти цих безпілотників, тож розробка захисту – ще один виклик для вітчизняних інженерів. Наразі українські розробники опрацьовують ідеї фізичного знищення таких FPV за допомогою турелей, сіткометів та дробовиків, а також досліджують варіант застосування лазерів.

Поки Україна лише запускає виробництво оптоволоконних FPV-дронів, прикру помилку існування живих росіян на планеті доводиться виправляти дронами з радіоуправлінням. Згадані в тексті оператори БПЛА з протитанкової роти 13-ї бригади НГУ "Хартія" потребують ретрансляторів сигналу, які допомагають звичайним дронам знищувати противника значно далі, ніж він того очікує.

Допомогти військовим можна за посиланням.

Перезавантаження Канади: чи не призведе відставка Трюдо до послаблення підтримки України?

Джастін Трюдо, який дев'ять років очолював уряд Канади, офіційно заявив про свою відставку з посади лідера Ліберальної партії. І одночасно – про готовність піти з посади прем’єра, щойно партія обере собі нового лідера. Тепер у Канаді мають пройти дострокові вибори, які, найімовірніше, повернуть до влади консерваторів. Та чи не призведе нинішня політична криза до послаблення підтримки України? Коротко пояснюємо:

1. Формально лідером партії може стати будь-яка особа, незалежно від депутатського мандата, але для цього їй все одно доведеться пройти внутрішні перегони. Проте з огляду на обмежений час, низькі рейтинги лібералів і подальші національні вибори, де ліберали майже напевно програють консерваторам, найімовірнішим сценарієм є обрання лідера серед найбільш відданих партії осіб.

2. Усі кандидати від лібералів публічно висловлювалися на підтримку України. Ми також маємо суттєву підтримку в усіх партіях, а тим більше – в Консервативній, яка неодноразово критикувала занадто обережну та вичікувальну політику Трюдо.

3. Втім, проблема полягає в часі таких змін. З 1 січня Канада перебрала головування у G7. Минулого року "сімка" сформувала рамку і ухвалила компенсаційний механізм передачі України $50 млрд за рахунок заморожених російських активів у вигляді кредиту, який ми зможемо не повертати, якщо не отримаємо компенсації від РФ.

4. Ми вже отримали перші транші, й Україна розраховує, що вся сума надійде впродовж 2025 року. Однак залишається відкритим питання, чи надаватимуть кошти в наступні роки, зважаючи на зміни урядів у США та деяких країнах ЄС, які забезпечували по $20 млрд, а решту $10 млрд разом покривали Канада, Велика Британія та Японія.

5. Наразі немає ризиків, що це питання не буде вирішене в принципі, однак вибори, а далі – потреба для нового уряду займатися першочерговими питаннями, зокрема митним конфліктом із США, зосередять увагу Канади на внутрішніх питаннях як мінімум до літа. І якщо Трамп реалізує свої погрози щодо Канади, це здатне надовго відвернути увагу нового уряду від України. Навіть цілком дружнього до Києва уряду.

Що таке "шрінкфляція", і як розпізнати такі маніпуляції виробників?

Уявіть: ви купуєте улюблену шоколадку, і раптом помічаєте, що розмір її став меншим, але коштує вона стільки ж. У новому відео-експлейнері розповідаємо, як виробники приховують зростання цін, і як не стати жертвою таких маніпуляцій. Нічого не обіцяємо, але після перегляду у вас може раптово покращитися зір та розвинутися навички детектива під час наступних візитів до найближчої крамниці. А якщо дуже коротко:

1. Що таке шрінкфляція? "Шрінкфляція" – це зменшення виробником кількості, об'єму або ваги товару в упаковці при збереженні або незначному зниженні ціни. Термін походить від англійських слів "shrink" (зменшуватися) та "inflation" (інфляція). Виробники вдаються до цього, щоб не відлякувати покупців різким підвищенням цін. Вони розраховують на те, що споживач може не помітити змін, якщо не вивчатиме уважно інформацію на упаковці.

2. Це тільки у нас? Ні. Майже кожен третій продукт у американських супермаркетах зазнав шрінкфляції у 2024 році. Категоріями, які підпали під шрінкфляцію найбільше, виявились паперові продукти – такі як туалетний папір та паперові рушники. Один з найабсурдніших прикладів цього явища трапився у Росії наприкінці 2018 року: через дефіцит курячих яєць на поличках супермаркетів там почали з’являтись упаковки яєць по 9 штук. Хоча ціна, звісно ж, становила як за десяток.

3. Як борються зі шрінкфляцією у світі? В ЄС закон вимагає чітко зазначати вагу та обсяг продуктів, щоб споживач міг порівнювати. А в США Федеральна торгова комісія штрафує компанії за введення споживачів в оману. У Франції супермаркети Carrefour з 2023 року клеять стікери на товари, які зазнали шрінкфляції, тоді як у Великій Британії організація Which? проводить регулярні дослідження, викриваючи такі бренди.

4. А що з законодавством в Україні? В Україні поки немає ініціатив боротьби зі шрінкіляцією і вона вважається цілком легальною, допоки виробник надає правдиву інформацію на етикетці про реальну кількість та якість продукту. За словами нардепа Дмитра Гуріна, у Верховній Раді готують законопроєкт, який зобов'язуватиме торговельні мережі вказувати ціну товару за кілограм чи літр, якщо він продається в меншій упаковці.

5. Чому виробники вдаються до шрінкфляції? Ціни на сировину ростуть, виробники витрачають більше на енергію, доставку та зарплати. Вдаючись до шрінкфляції, виробники намагаються зберегти прибуток в умовах економічної нестабільності.

Як та навіщо Ілон Маск втручається у політику європейських країн?

Власник соцмережі Х та один із ключових союзників Трампа несподівано вирішив відволіктися від американської політики на користь європейської – тепер він завзято пропагує ультраправі рухи у ключових країнах Європи. Чи діє він самостійно, чи "підігрує" Трампу – питання відкрите. А ось як це може вплинути на подальшу політику Білого дому? Розповідаємо:

1. Маск був присутній у Мар-а-Лаго під час візиту туди в грудні угорського премʼєра й давнього шанувальника Трампа Віктора Орбана. Також відомими є дружні відносини між Ілоном Маском та італійською премʼєркою Джорджею Мелоні, які почались задовго до кампанії Трампа.

2. Але такі компліменти й дружні відносини в Маска зарезервовані лише для тих, кого він вважає своїми друзями. Німецького канцлера Олафа Шольца Маск назвав спершу просто "ein Narr" ("дурень"). А потім, після наїзду авто на різдвяний ярмарок у Магдебурзі – ще й "некомпетентним дурнем", який має "піти у відставку негайно". 

3. А ось хто опинився у фаворі Ілона Маска – то це ультраправа "Альтернатива для Німеччини", яка, на його думку, тільки й здатна "врятувати" країну. У самій партії вже розповіли, що підтримують контакт із Маском, й він сам нібито висловив зацікавленість у політичній програмі "АдН". І вже цього тижня особисто поспілкується зі співлідеркою політсили Алісою Вайдель, номінованою на посаду канцлера Німеччини від ультраправих. У своїй підтримці "Альтернативи для Німеччини" Маск навіть опублікував цілу колонку на підтримку партії.

4. Остання хвиля нападок Маска спрямована проти премʼєра Британії Кіра Стармера. Повʼязана вона з діяльністю організованих банд часто мігрантського походження, які домагалися до дітей з початку 2000-х років. Кір Стармер, який у 2008-2013 роках був генпрокурором Британії, очолював розслідування діяльності цих банд. Нещодавня відмова британського уряду поновити розслідування дала Маску підстави говорити, що Стармер – "співучасник зґвалтування Британії".

5. Є у Маска і британський аналог "Альтернативи для Німеччини" – ультраправа Reform UK на чолі з євроскептиком Найджелом Фараджем. Фарадж уже зустрічався з Маском і навіть обговорював можливість фінансових пожертв на користь Reform UK. Щоправда, буквально напередодні мільярдер сказав, що Reform UK потребує нового лідера, а Фарадж не має "того, що потрібно" для цього.

6. Близькість Маска до Трампа і несподівано помітна роль, яку він відіграє в його команді, не може не порушувати питання: наскільки те, що пише мільярдер, є саме його думками, а не позицією Трампа? І чи впливатимуть його нинішні суперечки на майбутню зовнішню політику США? Зрештою, що саме мотивує Маска активно висловлюватися щодо питань зовнішньої політики? Одна з версій – бізнес-інтереси. Або ж Маск, можливо, просто промацує ґрунт для майбутнього президента США, налагоджуючи співпрацю з тими, кого Трампу хотілось би бачити при владі.

Нарешті з головою. Хто тепер керуватиме податковою і до чого тут Офіс президента?

Колишній очільник Київської ОВА, а також кар'єрний прокурор Руслан Кравченко почав керувати ключовим фіскальним органом країни, від роботи якого залежить фінансування обороноздатності під час війни. Чим знакове це рішення та з якими проблемами доведеться зіткнутися новому керівнику ДПС? Коротко розповідаємо:

1. Кравченко – перший з травня 2021 року голова податкової, який працюватиме не в статусі "виконувача обов'язків". Причому нового голову податкової призначили без жодного конкурсу. Це уряду дозволяє тимчасовий порядок, який діє на період воєнного стану. Інші економічні органи, зокрема митницю та БЕБ, в Україні перезавантажують з проведенням конкурсів за участю міжнародних експертів.

2. Після початку великої війни саме від роботи податкової служби залежала здатність України фінансувати армію. Незважаючи на це, ДПС продовжувала працювати без повноцінного керівника. Співрозмовники ЕП серед підприємців не раз наголошували, що без повноцінного керівника не могло відбутися і реформи ДПС. Зокрема – розв'язання системних проблем, від яких страждав бізнес. А їх накопичилося чимало.

3. В урядовій стратегії від 2023 року йшлося, що спочатку держава має повернути довіру до фіскальних органів, а вже потім реформувати податки, зокрема підвищувати ставки та змінювати адміністрування. На практиці все сталося навпаки: держава підвищила податки, проте не провела системної реформи податкової.

4. За весь 2024 рік до Ради бізнес-омбудсмена надійшло 730 скарг на роботу податківців. Адміністрування ПДВ залишається головною проблемою бізнесу й нині. Наразі переважна більшість скарг розглядається судами на користь платників податків, що тягне додаткові витрати не тільки бізнесу, а й держбюджету та свідчить про неправомірний тиск на бізнес.

5. Бізнес в Україні витрачає в середньому 74,4 людинодня та 103,3 тис. грн на рік на різні формальності, пов'язані із сплатою податків. При цьому чим більше підприємство, тим більші його грошові та часові витрати на взаємодію з ДПС. Бізнес сподівається, що за нового керівництва податкової її робота потребуватиме менше часу та грошей платників податків. Також підприємці очікують від нового голови зменшення корупційних ризиків у сфері адміністрування ПДВ та акцизного податку.

6. Як повідомляють співрозмовники ЕП серед депутатів, із зміною керівництва податкової контроль над нею перейде до голови Офісу президента Андрія Єрмака та його заступника Олега Татарова. Зміна неформального контролю над податковою – частина ширшої картинки. Як розповіли ЕП співрозмовники в парламенті, керівництво ОП давно намагалося посилити свій вплив на ті сфери, які наразі контролюють депутати коаліції.

Де брати надію? І Ярослав Грицак

Напередодні нового року ми звернулися до лауреатів премії "УП.100" з проханням оцінити минулий рік, зафіксувати, де країна і суспільство перебувають у даний момент, і поділитися очікуваннями від 2025 року. Ярослав Грицак став першим, чиї роздуми ми публікуємо. Повну версію читайте тут, а ось – ключові тези:

1. Наш реальний сценарій перемоги: Україна стає частиною Заходу, й Захід розширює свої кордони на Схід. В якій конфігурації це станеться і за яких умов – неможливо передбачити і нема сенсу говорити. Ми живемо в часи непередбачуваності й хаосу. Тому чесна відповідь на питання, в якій конфігурації Україні вдасться вийти з війни: у якій вдасться.

2. Відповідно до цього ми маємо по-іншому будувати наші надії. Ми маємо обняти хаос і непередбачуваність – і стояти так довго, як треба. Вищі шанси на перемогу має той, хто приймає непередбачливість як вихідну умову і діє відповідно до обставин. Наша надія полягає у крихкості, часто несподіваній, тираній.

3. Тиранії – як динозаври: у них велике тіло, але малий мозок. Як показує недавній аналіз, поки Росія продає нафту, випускає танки і шукає запчастини по всьому світу, вона ризикує пропустити черговий технологічний стрибок – так само, як у часи пізнього СРСР радянська влада пропустили комп'ютерну революцію.

4. Наша надія також у формуванні нових союзів, більш гнучких і рішучих, замість старих. Ідеальним варіантом було би, якби 2025 року вдалося вибудувати лінію "Вашингтон – Брюссель". Як буде за Трампа – боюся, що навіть сам Трамп не знає. Але тут можемо, по-перше, надіятися на невичерпне вміння росіян робити безглузді речі. По-друге, наша надія може полягати у тому, що в особі Трампа Путін нарешті знайшов гідного собі противника-соціопата, ще й до того ж більш непередбачуваного та безшабашного.

5. А головна надія – у нас самих, у нашій впертості й нашому вмінні виживати. Історичні дослідження показують: чим частіше суспільство проходить через тяжкі випробовування, тим стійкішим воно стає. Наша надія залежить від того, як ми говоримо про цю війну між собою. Ми маємо відійти від героїчно-оптимістичних оповідей, що ми обов'язково і швидко переможемо. Але ми не маємо впасти у депресію – бо як впадемо, то вважаймо, що Путін уже виграв. Маємо вірити в добрий кінець так довго, як треба – навіть якщо нам не буде суджено його побачити. 

6. Уявіть собі свій найбільший страх. Припускаю, що Ваш мозок малює Вам картинки неминучої поразки України і кінця світу. А тепер спробуйте вийти за межі цього образу як малореального і подумати, що може реально статися за годину, за день, тиждень, місяць, рік? Ви зможете прийти тоді до більш реалістичної картини – а тоді планувати, що можете зробити протягом кожного з відрізків цього часу, і які засоби Ви маєте у своєму розпорядженні, щоб жити і працювати далі.

7. У кожному разі, якщо ми живемо у часи невизначеності, не робімо ставки на визначені наперед сценарії. Радше навпаки: будуймо серед цього моря хаосу острівки певності, де ми можемо відчувати свій контроль над ситуацією – і пробувати ці острівки розширювати до розміру архіпелагів і континентів.

П'ять історій тих, хто змінився сам і змінює країну | Вечір Середи

Від моменту першого ефіру "Вечора Середи" його ведучій Софії Середі вдалося розповісти 44 такі історії. Кожна з них цінна та важлива, тож обрати лише кілька розмов для підсумкового матеріалу виявилось геть не простим завданням. Тож усі випуски "Вечора Середи" шукайте тут, а нижче – п'ять історій тих, хто змінився сам і змінює Україну:

1. Софія Безверха. Ще не так давно ця дівчина говорила російською, дивилась російські серіали, не дуже цікавилася політикою та історією. Нині ж Софія Безверха – популярна культурна блогерка KRAPKA.KRAPKA та "амбасадорка всього українського". Зараз у її соцмережах – тисячі підписників та мільйони переглядів і реакцій. У своїх постах та відео вона знайомить читачів зі знаковими українськими культурними діячами, забутими традиціями та автентичним українським одягом.  

2. Максим Філіппов. Йому 22. Донедавна він виступав на сцені театру. Зараз Максим – боєць 12-ої бригади спецпризначення Нацгвардії "Азов", його життя кардинально змінилося: тепер замість сцени в нього – окоп, замість акторського костюма – військова форма, замість театрального реквізиту – зброя. Він щосили мріє повернутися на сцену і навіть у війську збирає типажі героїв для своєї "акторської валізки", щоб потім показати їх глядачеві у виставах. А ще Максим дуже хоче приїхати в деокупований Маріуполь – місто, яке стало важливою частиною його життя. 

3. Гамлет Зіньківський – один із найвідоміших стріт-артистів України. Його ім'я таке ж оригінальне, як і його роботи, які можна знайти на вулицях українських міст: чорно-білі малюнки з лаконічно-філософськими написами не лише привертають увагу перехожих, але й змушують їх задуматись над питаннями буття. Під час повномасштабної війни він залишається в Харкові. Працює під обстрілами. Частину малюнків створив у деокупованих містах. Один із них – напис "Живі. Контужені. Щасливі" – на зруйнованому мості в Куп'янську, що на Харківщині. Він називає Харків своєю галереєю, а себе – "маляром свого міста".

4. Чіча. Ще якихось два роки тому Чіча взагалі не планував ставати військовим. Зараз же він – командир штурмової роти SA Company спецпідрозділу ГУР МО "Kraken". За його плечима низка серйозних і складних штурмів. Він – автор легендарної фрази: "Вы попали в "Kraken", с*ки!". Такими словами Чіча вітав полонених російських солдатів у Новоселівському під час Харківського контрнаступу. Тоді ж він звільняв і своє рідне місто Куп'янськ.

5. Тарас Іщик – той, хто змінив вигляд Збройних сил України, зробивши їх стильними та впізнаваними. Завдяки йому в ЗСУ з'явились сучасні графічні символи та шрифт, які, з одного боку, формують новий образ українського війська, а з іншого – зберігають його історію.

Чи готова Україна до виборів в інтернеті або поштою?

Досі ніхто предметно не цікавився в українців, а чи готові вони визнати легітимність голосування на відстані і, якщо так, то хто має отримати таке право. УП звернулась по допомогу до соціологів і тепер може вперше презентувати результати опитування на цю тему. Отже:

1. Раніше проголосувати можна було тільки за місцем прописки. Але перед виборами 2019-го Рада запровадила досить простий механізм зміни адреси голосування. Тобто теоретично виборці всередині країни на перших повоєнних виборах мають механізм, як проголосувати за місцем фактичного перебування.

2. Але як організувати голосування мільйонів українців за межами країни? Якщо припустити, що за межами України перебуває від 5 до 8 млн українців, і десь 60% із них старші 18 років, то це щонайменше 3–4 млн виборців. Тобто навіть якщо уявити, що виборці будуть рівномірно розподілені по всіх посольствах, то кожна дільниця муситиме пропустити через себе десятки тисяч людей за день. А це просто нереально.

3. Тож є кілька загальноприйнятих шляхів, як вийти з цієї ситуації. Перший варіант – збільшити кількість дільниць для голосування паперовими бюлетенями. Це найпростіший варіант, бо для нього не треба вносити зміни в Конституцію чи закони. З іншого боку, для цього потрібна величезна кількість додаткових грошей, каналів логістики і навченого персоналу.

4. Є інший поширений в світі варіант, який Україна може спробувати адаптувати – завчасне голосування поштою. Цей варіант набагато дешевший, але у нього є ціла низка недоліків і загроз. По-перше, 15 з 16 українців за кордоном не стоять на консульському обліку. Крім того, для цього потрібно вносити зміни в законодавство. Але найбільш вразливе місце у цій схемі – довіра до поштової служби. Найменші сумніви можуть делегітимізувати весь процес голосування. 

5. Цих логістичних нюансів можна було б уникнути, якби запровадити дистанційне голосування в інтернеті. Але ризики цього варіанту теж масштабні. Передусім – кіберзагрози. По-друге, в Україні відсутня правова база для інтернет-голосування. І, зрештою, йдеться про можливі порушення анонімності та таємності при інтернет-голосуванні, адже воно відбувається в неконтрольованому середовищі, де виборців можуть змушуватимути голосувати за певних кандидатів. Ще одне відкрите питання – як досягти анонімності в інтернеті.

6. Та чи готові українці голосувати дистанційно? За даними опитування центру "СОЦИС", 67% респондентів вважають, що українці, які виїхали за кордон, мають таке саме право визначати владу в Україні, як громадяни, які залишились у країні. І ще 28,2% переконані, що люди, які залишили країну, не мають права впливати на обрання влади в Україні.

7. На запитання "Як ви ставитесь до ідеї дистанційного голосування через застосунок "Дія", поштою чи іншими способами?" відповіді розділились. Приблизно рівна частка підтримує ініціативу (44,2%) і виступає проти неї (48,6%). А це однозначно свідчить про потребу суспільної дискусії та додаткових обговорень.

Що нам розповів Тарас Чмут?

Тарас Чмут, керівник фонду "Повернись живим", в деталях знає про серйозні проблеми на фронті. Дуже коротко викладаємо ключові тези нашої з ним розмови, а якщо вас цікавить повна версія – дивіться інтерв'ю у відеоформаті.

Про те, чи рухаємося ми до закінчення війни у 2025-му: Так з року в рік відбувається – ми всі очікуємо, що наступного року якось стане краще. Якщо зводити все до конкретики, то треба дожити до весни з теплом, зі світлом і з фронтом, який не посипався.

Про загрозу для Дніпропетровщини: До кордону області залишилося від сили два десятки кілометрів (інтерв'ю записане 19 грудня – УП). 

Про Херсонщину: Ми не говоримо про захоплення всього Херсона. А мова про те, що підготовка до можливого річкового десанту зараз і пів року назад має різний прояв, і зараз це більш імовірно – це з одного боку. Їхня задача – зробити мертве місто. От вони зараз це роблять. І, на жаль, втрата островів на Дніпрі, зсування лінії зіткнення ближче до правого берега призводить до того, що можна просто з островів пускати "Мавіки" і FPV у місто.

Про Запоріжжя: Місто знаходиться під вогневим впливом, росіяни до нього пробують рухатися. Це не є головний напрямок, хоча декілька місяців назад там ми очікували великі наступальні дії, це не секрет – там пів армії було. І росіяни всюди говорять, що вони хотіли б до нього дійти. Але це не так просто, як здається, тому що відстані все ж таки не малі. Але так само, як і Херсон, під вогневим впливом вони роблять місто безлюдним.

Про те, чи існує загроза захоплення одного з великих міст України: Сьогодні потенціалу захопити якесь із цих чотирьох міст (Херсона, Запоріжжя, Дніпра або Харкова – УП) отак з ходу – у росіян очевидно немає. Але хаос в управлінні військами призведе до того, що ми можемо посипатися на фронті таким чином, що це будуть не посадки і кілометри, а бригадні райони оборони, десятки кілометрів одномоментно.

Про управлінський хаос: Хаос управління є наслідком рішень, які приймали в минулі роки. Відкладаючи у свій час закон про мобілізацію, відкладаючи адекватні кадрові призначення, підтримуючи амбіції окремих молодих офіцерів мати більші частини, ми породили хаос в управлінні військами. Ми закриваємо дірки на фронті приданими підрозділи, обнуляємо цих людей, за цей час десь знаходимо наступних, мобілізуємо, навчаємо, забираємо з тих, хто на відновленні, і закриваємо знову ці самі дірки.

Про вступ до НАТО і гарантії безпеки: Я вважаю, що це паралельний трек. Якщо ми хочемо в НАТО, давайте йти туди. Але в базі ми маємо розуміти, що наша гарантія безпеки – це суспільство, економіка і Збройні сили.

Про сценарій із заморожуванням війни: Це дуже поганий сценарій для нас. Росія нас на*бе. Як би нам важко не було, але треба дотискати. Тому що на другий день перемир'я ми почнемо сваритися: хто більше воював, хто більше возив і хто кому патріот, почнемо формувати політичні списки, рватися до влади. А Росія буде далі озброюватися. Пройде якийсь час, і вона знову нападе. І вона не повторить тих помилок, які були в 2022 році. Ми як країна маємо на наступний день після перемир'я почати готуватися до наступної війни.

Що таке стратегія виснаження і чому великі країни програють затяжні війни?

Як впливають на хід війни різнокольорові "лебеді" та "сірі носороги"? Чи виграють війни в обороні? Через що "великі" країни програють в "малих" війнах на виснаження? Чи справді з появою солдатів із Північної Кореї на Курщині ми увірвалися в Третю світову?
Про це ми поговорили з Василем Павловим, воєнним істориком, головою Центру мілітарної історії:

Про стратегію виснаження: Той, хто починає війну на виснаження, завжди вважає, що виснажить ворога, а сам залишиться при своїх козирях. Але такі випадки в історії війн є унікальними. В тій самій Другій світовій стратегія виснаження, яка була застосована до Німеччини, не менш сильно вдарила і по тих, хто її застосовував, за виключенням США, лише тому що вони знаходилися на іншому континенті. Стратегія виснаження майже завжди б'є по всіх.

Про "класичні" принципи ведення війни: Сьогодні всі полюбляють цитувати "Мистецтво війни" Сунь-цзи, забуваючи, що цим принципам майже 3000 років. Не можна сказати, що принципи воєнного мистецтва є вічними чи незмінними, але вони є доволі-таки сталими. Те, що колись було передовим, стає класикою, але від цього не втрачає ні своїх якостей, ні свого функціоналу.

Про глухий кут: У росіян не вистачає сил кардинально змінити хід подій. Так, вони сьогодні продавлюють масою. Це єдиний для них варіант – вони мусять постійно рухатися вперед, бо інакше не зможуть утримувати захоплену раніше територію. Але тільки-но вони зупиняються, Сили оборони України завдають контрудари і відкидають їх назад. Є така фраза: щоби залишатися на місці, потрібно дуже сильно бігти. Це та сама ситуація.

Про те, чи можна виграти війну в обороні: Перемогти в обороні можна лише у випадку, якщо щось станеться в державі супротивника і вона припинить своє існування. Були війни, коли прилітали різнокольорові "лебеді" і ситуація докорінно змінювалася. Німеччина програла Першу світову війну, не втративши жодного сантиметра своєї території. Але непередбачувані "лебеді" – це не те, на що варто сподіватися і розраховувати.

Про вплив "сірих носорогів": Це ті загрози, які існують. Про них всі знають, але не звертають увагу, тому що перебувають у полоні власних уявлень про супротивника. Ми знаємо кількість населення в Росії та її мобілізаційний потенціал, але довго вважали, що всі ці солдати погано підготовлені, а всі генерали – нездари, що насправді не так. Ми очікували, що російський ВПК зламається під санкціями, а він не зламався. Так, він виробляє значно менше, ніж міг, але виробляє.

Про відсутність мотивації у затяжній війні: Мені дуже сподобалася заява одного з представників ТЦК, що для тих, хто вмотивований, є служба за контрактом, а для тих, хто не бажає служити, є мобілізація. І це абсолютно типова ситуація у війнах на виснаження. Як тільки починається довготривала війна, витягнути її виключно на добровольцях, на контрактниках неможливо.

Хто став переможцями Премії УП?

18 грудня УП нагородила переможців премії уже вп’яте. Декого, на жаль, посмертно. Лауреатів премії визначила редакція "Української правди" у шести номінаціях, а учасники Клубу УП визначили переможців у номінаціях: "Інноватор року" та "Натхнення року". Далі розповідаємо, хто отримав цьогорічну нагороду:

1. Громадянська позиція – Максим Буткевич – журналіст, правозахисник і військовий. У червні 2022 року потрапив у полон. У вересні 2023 року окупаційний "суд" на Луганщині незаконно засудив Максима до 13 років увʼязнення, але наступного року стався довгоочікуваний обмін. Продовжує боротьбу за права українців і нагадує про політв’язнів.

2. Громадянська позиція – Ірина Цибух (посмертно). Парамедикиня "Госпітальєрів" понад 2 роки рятувала життя українських бійців і активно висловлювала свою громадянську позицію у своїх соцмережах, особистих та публічних розмовах. Іра загинула 29 травня 2024 року під час ротації на Харківському напрямку.

3. Журналіст року – Команда Bihus.Info. За цей рік їм вдалося викрити провали у держструктурах, що призвело до початку низки перевірок. Утім, найбільший резонанс викликало розслідування про незаконне встановлення прихованих камер та стеження за журналістами Bihus.Info з боку СБУ.

4. Журналіст року – Вікторія Рощина. На початку осені журналістку Вікторію Рощину готували до повернення з російського полону, але цього не сталося. Батько отримав лист від Міноборони РФ про її смерть. Після 2022 року Вікторія стала рупором для людей з окупованих територій. Вона робила матеріали для УП про життя у населених пунктах, які опинилися під контролем загарбників.

5. Волонтер року – Сергій Стерненко. За час своєї діяльності Стерненко зібрав понад мільярд гривень на допомогу українському війську. Завдяки його зборам понад 120 тисяч FPV-дронів, сотні автомобілів, рації, медичне обладнання надійшли на потреби Сил оборони.

6. Митець року – Іван Уривський. Він ставить вистави у Києві, в Івано-Франківську, за кордоном, у його доробку і світова класика. Іван Уривський підбирає у класичних творах ключі до сучасних людей, вміє наснажити їх і цим захоплює.

7. Соціальний проєкт року – Платформа пам’яті "Меморіал". Станом на квітень 2024 року платформа опублікувала 6600 верифікованих історій українців, які загинули через повномасштабну війну. Платформа відзняла 15 документальних фільмів про загиблих та проводить тематичні виставки в Україні та за кордоном.

8. Інноватор року – Олександр Конотопський, засновник Ajax Systems – компанії, що від початку повномасштабного вторгнення почала гарантувати безпеку цілих міст. У 2023 році компанія запустила застосунок Air Alert, який завантажили понад 24 мільйони разів.

9. Натхнення року – Ярослава Гресь. У 2022 році вона очолила глобальну ініціативу президента Зеленського з підтримки України UNITED24. Ярослава координувала роботу фандрейзингової платформи, яка зібрала на підтримку України понад $650 млн.

10. Герой УП – Назарій Гринцевич (посмертно). Назарій долучився до "Азову" щойно став повнолітнім, і від початку повномасштабної війни обороняв Маріуполь. Свій 19-й день народження азовець відзначив на "Азовсталі", а у травні 2022 року "Грінка" разом з побратимами вийшов з "Азовсталі", і потрапив у полон. 21 вересня 2022 року Назарій повернувся з полону і продовжив воювати. 7 травня 2024 року "Грінка" загинув у бою.

​Електрику вимикатимуть по-новому. Що треба знати про зміни у графіках відключення світла?

З 16 грудня в Україні почали діяти нові правила застосування графіків відключень світла для населення. В чому їх суть і мета? Коротко пояснюємо:

1. Що сталося? Ключова зміна – поділ кожної черги на дві підгрупи. Тобто якщо до цього існувало шість черг, то зараз їх стане вдвічі більше – 12. Для прикладу, якщо раніше споживач знаходився в третій черзі, то тепер він буде в черзі 3.1 або 3.2 і так далі. Це зроблено для того, щоб за наявності можливості одночасно вимикати якомога менше споживачів.

2. Тобто після цих змін електрики в країні більше не стане? Звичайно, ні. Нові графіки не збільшують і не зменшують обсяги наявної в енергосистемі електрики. Вони лише дозволяють більш рівномірно та справедливо розподіляти вже існуючі обсяги.

3. Що ще змінилось? На відновлення постачання електроенергії споживачам тепер офіційно відводиться не більше 30 хвилин. Крім того, відтепер між відключеннями світло гарантовано повинно бути мінімум 3,5 години. Крім того, нові правила відключень відтепер офіційно розповсюджуються на всі регіони України та є обов’язковими для виконання.

4. За новими правилами світло не можуть вимикати довше, ніж на шість годин. За яких обставин це може тривати довше? За умови аварійних відключень зі зрозумілих причин графіки не застосовуються. В такому випадку відключення можуть бути більш тривалими – в окремих регіонах та містах через проблеми з доставкою електрики споживачі можуть сидіти без світла по декілька діб.

5. На другий день дії нових графіків перестали вимикати світло. Це якось пов’язано? Ні. Як вже зазначалось, нові правила застосування графіків не збільшують кількість електрики в країні. На відсутність обмежень у вівторок, 17 грудня, ключовий вплив мали два наступні чинники. Перший – підвищення температури повітря, і другий – оперативна ліквідація наслідків останньої масової атаки росіян на енергетику, яка відбулась 13 грудня.

Що нам розповів омбудсмен Дмитро Лубінець?

Визволення полонених та цивільних заручників із російської пастки, а також пошук і повернення в Україну викрадених Росією українських дітей – нині основні пріоритети в роботі Офісу омбудсмена. З огляду на це Лубінець – єдиний український посадовець, який вимушений напряму контактувати з представниками російської влади. Повну версію інтерв'ю дивіться на YouTube УП, а нижче – основні тези розмови з омбудсменом.

Про страти українських військовополонених: Станом на 13 грудня за три роки повномасштабної війни підтверджено 177 випадків страти українських військовополонених. Тенденція кардинально погіршилась, адже тільки в 2024-му офіційно підтверджено 109 страт.

Про те, навіщо росіяни публікують страти: Спочатку ми дивувалися: навіщо вони зафільмували свої воєнні злочини і самі ж показали їх? На мій погляд, вони це робили свідомо. Це, знаєте, така тактика: пов'язати кров'ю російських солдатів, щоб вони не здавались у полон ЗСУ, бо, мовляв, якщо росіяни таке роблять з українськими військовополоненими, то і "українці будуть робити з вами те саме". Окрім того вони хочуть показати всьому демократичному світу: "Ми робимо це, але ви з нами нічого не вдієте. У нас не буде покарання".

Про те, хто ініціює комунікацію з росіянами: У 2022–2023 і першій половині 2024 року комунікацію завжди ініціювала українська команда. Але цього року російська сторона вперше особисто проявила ініціативу щодо спілкування. Це був початок військової операції ЗСУ на території Курської області. Тому, на мій погляд, Курська операція максимально додала позитивних аргументів для України.

Про тиск Росії на родини українських військовополонених: На жаль, є випадки, коли окремі родини напряму звертались до органів влади РФ: їм спочатку надавали якусь інформацію, надсилали якусь фотографію, давали можливість поспілкуватись із полоненим, а потім давали вказівку: "Треба зробити ось перше, друге, третє…". І, на жаль, є поодинокі випадки, коли намагались залучати родини військовополонених до розвідувальної діяльності на користь РФ.

Про умови утримання українських військовополонених у Росії: За нашою інформацією, станом на зараз є 186 місць, де перебувають українські військовополонені. Росіяни не хочуть виконувати один із базових принципів Женевської конвенції – створювати спецтабори для них. Найгірші умови утримання у Мордовії: неопалювані приміщення, тримання в одних камерах із хворими на відкриту форму туберкульозу, жодної медичної допомоги, практично не дають харчів, навіть вода обмежена. Ну і щоденні тортури. Щоденні.

Про те, як складають списки на обміни: Один із наслідків Курської операції – те, що нам нарешті вдалося повернути найбільш важкі категорії українських військовополонених: представників "Азову" та 36-ої ОБрМП. По оборонцях Маріуполя росіяни максимально не хочуть спілкуватись. Українська сторона постійно включає у свої списки абсолютно всіх, хто знаходиться в наших реєстрах: тих, у кого як підтверджений, так і не підтверджений полон, зниклих безвісти чи навіть тих, по кому є всі припущення, що він загинув.

"Пекло" для росіян. Як Україна робила супер-дрон, а вийшла крилата ракета?

Поки росіяни збільшують розмір ракет, будуючи горезвісні "Орєшнікі", Україна продовжує розвивати технологію далекобійних дронів, роблячи їх швидшими, точнішими й потужнішими. То дрон це чи ракета? Детально пояснюємо в тексті, а ось коротко:

1. "Пекло" має значно меншу бойову частину, ніж "Паляниця" – і це робить її дуже схожою на дрон-камікадзе. Однак вона здатна летіти зі швидкістю до 700 км/год, тоді як звичайні дрони – 150-200 км/год. На думку одного із розробників "Пекла", суто технічно, крилатою ракетою безпілотник стає завдяки наявності реактивного двигуна.

2. Навіщо Україні маленькі ракети? Безпілотники залишаються нашим головним засобом ураження об’єктів у тилу ворога. Водночас росіяни швидко навчаються й усе частіше збивають українські дрони. Тож перед заводами постало одразу кілька викликів. Перший – збільшити ймовірність подолання БПЛА кількох ліній оборони, де найбільша концентрація ворожої ППО. Другий – збільшити точність. І третій – збільшити силу удару.

3. Для цього українським інженерам потрібно поставити на дрони реактивні двигуни, додати альтернативні системи наведення та збільшити бойову частину. Вдосконалення дронів триває, однак платформа безпілотника поступово впирається у стелю своїх можливостей. Тож паралельно із цим українські конструктори взялись за розробку невеликих крилатих ракет.

4. Як стало відомо ЕП, з початку розробки було щонайменше п’ять бойових застосувань "Пекла", одне з яких, попередньо, закінчилось ураженням дороговартісної російської військової цілі. За останні три місяці розробник виготовив близько 100 ракет і зараз нарощує спроможності виробництва. Точну ціну однієї серійної ракети розголошувати ЕП не може, однак вона буде меншою за вартість українського дрона-камікадзе "Лютий". За словами розробника, ракета на 70% складається з українських компонентів.

5. "Паляниця" та "Рута" відрізняються від "Пекла" більшим зарядом вибухівки, тож, ймовірно, всіх їх використовуватимуть проти різних цілей. Реактивні дрони-ракети не зможуть повноцінно замінити великі крилаті ракети. Однак досвід розробки невеликих ракет в майбутньому може стати поштовхом для кооперації між оборонними компаніями та виробництва далекобійної зброї більших розмірів.

​Знущання над військовими, вимагання грошей, кумівство та інші секрети. Що відбувалося у 211-ій понтонно-мостовій бригаді?

Спойлер: історія моторошна. Наразі ніхто не поніс покарання. Винних підвищили, а тих, хто порушив проблеми, відправили в піхоту. Однак про все по черзі:

1. Серед особового складу військової частини справді чимало сімей – нам вдалося верифікувати майже з десяток. Найодіознішою сім'єю в бригаді були Пастухи. Батько Валерій – начальник штабу, заступник комбрига. Син Владислав – командир одного зі взводів у першому батальйоні бригади. Зараз Пастух-молодший уже не служить у 211-ій понтонно-мостовій бригаді, але певний час був підлеглим рідного батька.

2. Навесні 2024 року року працівники тернопільської Військової служби правопорядку запросили в 211-ої понтонно-мостової бригади інформацію про складання адмінпротоколів щодо бійців, які вживали алкоголь або наркотики впродовж 2023-го. Як з'ясувалося, в другому батальйоні не складали протоколи на деяких військових, які перебували в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено медоглядами.

3. На той момент командиром батальйону був підполковник Валерій Пастух. У травні 2024-го, в розпал службових перевірок, його підвищили до начальника штабу – заступника командира бригади. Він і зараз обіймає цю посаду. Для розуміння: покарання за вживання алкоголю або наркотиків під час служби в умовах воєнного стану передбачає штраф у розмірі від 17 до 34 тис грн. Нескладання протоколів дозволяло військовим уникнути адміністративної відповідальності і продовжувати отримувати премії.

4. "Для того, аби на тебе не складали протокол, треба було заплатити від 5 до 20 тис грн тому, хто виявив порушення", – розповідає УП офіцер відділення психологічної підтримки персоналу Остафійчук, який тоді служив у 211-ій бригаді і займався внутрішньою перевіркою. "Також я встановив багато незаконних фактів, зокрема побиття військових, якщо вони вживали алкоголь, але не платили гроші.

5. В основному знущаннями над бійцями займався син начштабу Пастуха і похресник комбрига Побережнюка – на той момент старший лейтенант, а зараз уже капітан, Владислав Пастух, який був командиром одного зі взводів у першому батальйоні. "Він погрожував тим, що його батя – начальник штабу, а хрещений – комбриг, які можуть перевести військових у піхоту, де їх одразу кинуть "на м'ясо". За рахунок цих погроз йому вдавалося вимагати у хлопців гроші", – додає співрозмовник УП серед сержантів.

6. Співрозмовники УП надали фото й відео, які знімав Пастух, а також пояснення, рапорти та заяви постраждалих. Дослівно: "Я, …, передавав гроші солдату Удоду для передачі м-ру Сірому задля того, щоб мене не везли на освідчення. Гроші перекидалися на банківську картку та передавалися готівкою. А також, Пастух В.В. організував так звану "клітку", куди кидали роздягнутих військовослужбовців (також і мене) з метою подальшого вимагання грошей за звільнення з "клітки".

7. В одній із заяв від постраждалого військового зазначається: "Я, …, перебуваючи на ротації у Дніпропетровській та Донецькій області вживав алкогольні напої за що був неодноразово покараний ст. лейтенантом Пастухом Владиславом Валерійовичем фінансово та фізично із застосуванням до мене грубої фізичної сили, також мене прив'язували до дерв'яного хреста і фізично знущалися наді мною…".

8. Після цієї історії, яка викликала великий резонанс всередині бригади, Пастуха-молодшого перевели в іншу частину. А його батько виплатив кошти постраждалим військовим, які написали рапорти і довели перекази квитанціями.  Співрозмовники УП серед офіцерів і сержантів стверджують, що кримінальне провадження через знущання над військовими не було відкрите ні прокуратурою, ні ДБР. Тобто Пастух-молодший не поніс жодної відповідальності за свої дії.