Перехресні стежки

🥹📚 Два роки тому я набрав тут свою першу тисячу підписників і мене запросили до спільноти книжкових блогерів.

Першим, що я тоді сказав, було: шановні, хтось знає, чому у нас досі не видали Джеймса Клавелла? На мене подивились, як на вар'ята. 😅

Мене це турбує давно: з тих пір, як у дитинстві я захоплювався серіалом «Шьоґун» з Річардом Чемберленом, а потім читав першу книгу Азіатської саги — «Король щурів». Я фанат цього циклу, офіційно! ✊

До речі, «Короля щурів» Клавелл писав на особистому досвіді, там мова йде про японський табір військовополонених у Сингапурі під час Другої світової війни, автор провів там 3 роки, як полонений офіцер Королівської артилерії.

❗️І от, анонс: «Лабораторія» починає видавати Клавелла з другої і третьої книги циклу - «Тай-Пен» (події у Гонконгу 1841 року) і «Шьоґун» (події у Японії від 1600 року) і наразі це найбільш довгоочікуваний анонс для мене за останні роки. Це не страшно, романи є цілком окремими творами.

♥️ Ще й «Сицилієць» П’юзо на додачу — це свято, не інакше. Чекаємо!

🏨🎨 Люблю оці старі будинки з маскаронами і табличками.

Це Велика Васильківська 14 у Києві (1910–1912 рр.), маскарон схожий на мене о 7 ранку, коли я і робив ці фото. 😟

Табличка — сусіднього будинку №12, у квартирі №3 якого жив великий Іван Кавалерідзе в 1954-1978 роках (Це взагалі був будинок, у якому жили художники та мистецтвознавці).

📖 Зі спогадів Уласа Самчука, до речі, ми знаємо, що раніше, у 40-х роках, Кавалерідзе жив на Святошині (допис з цікавою історією тут).

📚🫖 Мав дуже важкий день, заспокоююся цим фото: книжки, подушка і чай.

Це робоче місце японського письменника Сосе́кі Нацуме́ (1867-1916), відтворене у його музеї.

😽 Найвідоміший роман автора — "Ваш покірний слуга кіт", виходив у видавництві "Дніпро" і досі доступний на olx за 835 грн, потім перевидавався у "Фоліо".

Поки робив допис, проїхав свою станцію. 🫠

✍️🤓 Спогади зі щоденника письменника Аркадія Любченка

Дуже сміюся. 😄

📖👀 Це шикарний уривок з "Часосховища" Ґеорґі Ґосподінова на тему запахів, на доповнення попереднього допису. 👆

Такі перехресні стежки.

#Фотопоезія 🕰

секунди не мають виміру –
це тільки удари серця
у думки немає вибору –
це тільки проекція смерті
у слова немає запаху
а є тільки колір і смак
ти можеш мені сказати
чому це насправді так?
ти можеш мені повірити –
на дотик а не на слово?
ти знаєш якою мірою
й до чого ми вже готові?
зумієш прийти і вижити?
захочеш знайти і взяти?
я духів усіх своїх вижену
з прокуреної кімнати
я викрою викраду виборю
для тебе добу безкраю
секунди не мають вибору
секунди – вони минають

✍️📚 Юрій Іздрик «time out», 2014

👩‍🎨📷 Фото Насті Телікової з квартири Іздрика

Нижче буде бонус для тих, хто прочитав вірш. 👇

🎉📚 РОЗІГРАШ! 😍

Ексклюзивний лот від Крістіни з чудового каналу "З'їж книгу": шикарна збірка Іздрика, з автографом з одеського концерту.

Умови:
💙 бути підписником каналів З'їж книгу та Перехресні стежки.
💛 поставити + під цим дописом👇;
💚 надіслати цей допис лінивому другу і ніжній подрузі.😉

Переможця оголосимо вже 25 грудня.

🐓Сцена з сільського життя: півень заграє до курки.

Кіт Василь спокійно на то прилюбодіяніє дивився з призьби, чи то того шо жизнь його не заставляла сильно напрягатись, чи бо баба вчора навиставляла восім тарілок холодцю, шоб охололо. Чи сєм? Та хто там його помне — хололо, хололо й вихололо на одну менше, шо ж тут подєлаш.

😁 Устраює!

Новинка для найменших читачів або найбільших фанатів літаків!

✈️ «Крилаті історії» — це серія захопливих книжок про українські літаки, створена у співпраці з легендарним АТ «Антонов».

Дізнайтеся, як сміливий АН-2 долав труднощі та допомагав людям, а велетень АН-22 Антеq отримав другий шанс і вирушив у важливу місію. Ці зворушливі й натхненні історії про дружбу, виклики та віру в себе. Для всіх, хто відчуває гордість за Україну — і хоче розповісти про це дітям.
Замовляйте на сайті url.vivat.com.ua/winged-stories
⠀
✈️ Видання двомовне: українська і англійська
✈️ Частина коштів з продажу кожної книжки буде перерахована на підтримку дітей українських захисників, які загинули чи постраждали під час бойових дій.
✈️ А також стікерпак — всі кошти з продажу будуть перераховані на благодійність!
⠀
Замовляйте на сайті видавництва Vivat окремо або комплектом — найкращий подарунок на свята для найменших читачів 💚 url.vivat.com.ua/winged-stories
⠀
Проєкт реалізовано в рамках програми «Toy Drive» благодійного фонду «Разом для України».

🎉📚 Вітаємо, у вас буде…..КІНГ в аудіоформаті!

Бачу там «Кладовище домашніх тварин» і «11/22/63». На літері «К» там точно «Зелена миля», а от на «І» — це «Аутсайдер»? 🧐

♥️♥️♥️ Обожнюю Абук, шо там казати.

Кручу кухлик у коментарі. 👇

Ішла жура осінньої чвирі. Над міськими болотами шкульгали дощі — холодні й нудні.

✍️📚 Микола Хвильовий «Заулок», 1923

Тримаю вас в курсі, у Києві сьогодні потеплішало, й прийшла жура осінньої чвирі. Хочу злісно повторювати це словосполучення, доки не мине противний дощара. Бррр…

👩‍🎨🎨 Володимир Пащенко «Дощ», 2019

Вам сподобалася робота Володимира Пащенка минулого разу, тож ось ще одна — стопроцентна передача настрою сьогоднішнього ранку: жура осінньої чвирі. Бррр….

😍 Абук прислали коробку з магією.

Нічого дивного, після тієї магії, яку ця команда робить у своєму застосунку щодня.

Завтра покажу як воно працює, то буде анонс нового автора! 🔥

🚇 Старі станції київського метро — те ще часосховище.

Взагалі, це не моя станція, але раптова метафора змусила вийти з вагону.

#настрій

Був незвичайно холодний ранок, коли я приїхав. Так, було холодно. Бо од півночі встав лютий ворог, ясний і гострий, як меч, і світив льодяним оком, і гнав диханням дими по небу, а по снігу—їх чорні тіні. Сонце стояло якесь безпомічне і нерішуче. Боялось навіть моргнути. Пригнічений сніг міцно припав до землі, гладенький, покірний. Тікали кудись люди і коні, тікали дими, тікала біла пара з людей і з худоби, так наче жорстокий ворог гнався за ними. Мені не було страшно. Було цікаво. Оглядав город, тепер мені близький так, як могила, город, в якому будинки збились у масу, як вівці у холод, мужчини сивими стали з морозу, а обличчя жінок цвіли як мак.

✍️📚 Михайло Коцюбинський «Невідомий», лютий 1907

Оце сьогодні вранці я таким побачив столицю, присягаюся. І до речі, часом думаю, що у Києва взагалі немає станів, які свого часу не описав Коцюбинський. Вічно мене тут переслідує, а я і радий.

👩‍🎨🎨 Ігор Мосійчук «Зима», 2018

Думаю, що зима — найулюбленіша пора року великого аквареліста, він малював її, здається, найбільше. Покажу ще декілька робіт у коментарі. 👇

«Свобода, Індіє, — це тобі не частування чаєм із тістечками. Свобода — це завжди війна».

Салман Рушді «Клоун Шалімар», 2005 (видання 2024).

Це, звісно, великий текст, у всіх значеннях. Вражаючий і складний. Перші 150 сторінок було дуже важко, але знайте, що після 200 сторінки концентрація індійських прянощів стає меншою і чим далі – тим роман захоплює більше.

📖 Тут дві основні і десятки другорядних тем. По-перше, це роман-реквієм провінції Кашмір — дуже складній спірній території з дуже важкою історією кашмірського конфлікту між Індією й Пакістаном, який триває з 1947 року. Дві третини роману присвячені Пачхігаму — селищу зберігачів традицій: акторів і кулінарів, історії й трагедії цього міста, втраченого раю.

💔 По-друге, це епічна історія кохання і ненависті, яка є метафорою травматичних стосунків західної та східної цивілізацій. Пристрасті, зради, підступність, вбивства і навіть чаклунство. Хто тут жертва? Ось у чому питання....

✍️ Салман Рушді дуже ґрунтовно підходить до справи: якщо вже і вводить у сюжет персонаж, або місце — будьте певні, ви дізнаєтесь про їхню історію дуже багато. Якщо героїня, наприклад, пішла у боксерську залу, вам обов'язково розкажуть, що боксери на неї дивилися не просто так, а як жителі стародавніх Мікен на холодну і здатну на все Клітемнестру.

🧐 Часом здавалося, що Макс Кідрук перейняв свій коронний стиль у Рушді: міфологія, історія, релігієзнавство, етимологія слів «моджахед» та «талібан», подробиці військових кампаній…. Все це зроблено зі смаком і легкою надмірністю. Знайшлося місце у романі і згадці про те, що за голову самого автора оголосили нагороду радикальні ісламісти.

🌄 Не просто книжка, а колосальна метафорична картина світу. Не сподівайтесь на легке й швидке читання, і якщо ви готові до подорожі у Кашмір і не проти, коли зі сторінок віє індійськими прянощами, то я #раджу_почитати. Переклад і видання Фабули сподобались дуже. ♥️

P. S. Є одна дуже карикатурна росіянка (дуже ОК) і згадка Булгакова з цитатою «Рукописи не горять». Звідки можна було це видрати, пане Рушді?🤭

P. P. S. Ще там у одному місці просто шедеврально сваряться. У коментарі. 👇

📒📘 Про дві українських обкладинки до книжки Тімоті Снайдера «Про свободу».

Я вже писав тут, що дизайнерка британського видання книги особисто запропонувала прекрасному Антону Логову використати його малюнок у оформленні обкладинки, цей проєкт здійснився і книжка так і вийшла.

🏆 Цього тижня обкладинка увійшла до переліку найкращих візуальних рішень книжок 2024 року у Британії 👉 https://lithub.com/the-167-best-book-covers-of-2024/

🤔 Здавалося б — момент гордості для сучасного українського мистецтва і українському видавцеві варто було б підхопити цю ідею? Можливо, це не так вже й очевидно.

🔔 В українському видавництві «Човен» книжка вийшла з чудовим дизайном обкладинки від Оксани Васьків. Також дуже вдала робота, на мою думку.

🎉 Таким чином, нова книжка книжка Тімоті Снайдера отримала дві обкладинки від українських художників — на британському та українському виданнях.

Опинившись десь біля парку, він зайшов і сів на крайню лавочку. Трохи згодом, озирнувшись, він його пізнав — це був Золотоворітський сквер з двома обгородженими купами розваленого каменю, що й дали йому назву. Охоплений підступом всепалющої ненависті, він пробурмотів, криво посміхаючись:

— Тоже... Золоті ворота!

✍️📚 Валер’ян Підмогильний «Місто», 1927

Ну, хто тут не кияни, зізнавайтесь — хто так само, як Степан Радченко, з першого разу взагалі не був вражений Золотими воротами? Уявляли собі їх колись як щось такееееее….золотееее? 😊

👩‍🎨🎨 Анатоль Петрицький «Золотоворітський сквер. Київ», 1962

Якби без підпису – впізнали б локацію? Я трохи замислився і, начебто, зрозумів, що це вид з будинку Сіроткіна (там зараз готель Renaissance) на Володимирську. Най кияни поправлять, якщо ні.