📝
Дивлячись та аналізуючи життя на землі, я приходжу до висновку: життя на землі є несправедливим!
Так, я ідентифікую себе як глибоко віруюча людина, яка не просто знає, а вірить в те, що одного дня, Господь повернеться за мною і за тими, які повірили в Сина Ісуса Христа як Свого Спасителя. І в даному випадку Віра сильніше ніж знання!
Але дозвольте зараз сказати, як людині, яка живе в тілі сповнене емоцій, почуттів та волі!
В моїй країні гинуть люди в яких є сімʼї: діти, дружини, чоловіки, батьки, сини та доньки. І мені глибоко важко іноді знаходити слів, які будуть доречними в цей час.
В чому несправедливість?
Несправедливість у тому, що хтось сьогодні обіймає своїх рідних, а інші сидять у холодних окопах, лише мріючи про це.
Несправедливість у тому, що одні живі, а інші — полеглі.
Несправедливість у тому, що хтось святкуватиме Різдво, як завжди, а хтось триматиме у руках лише фото.
Несправедливість у тому, що хтось будує плани на майбутнє, а хтось оплакує зруйноване життя.
Несправедливість у тому, що хтось чує дитячий сміх, а хтось тужить за дитячим плачем, якого більше немає.
І я могла б ще продовжити.
Але я хочу сказати чітко й відверто: це не Бог винен у цьому. Причиною несправедливості є гріх, зло і ворог, який прийшов, щоб убивати, красти і нищити (Івана 10:10).
Бог бачить усе це. Він не байдужий. Його серце болить разом із нами. Він плаче разом із тими, хто плаче, і підтримує тих, хто відчуває біль.
Бог завжди поруч. Він був у холодних окопах, коли хтось молився за порятунок. Він був із тими, хто стискав у руках фото загиблих, шепочучи молитву. Він зараз у лікарнях, поряд із пораненими. Він у кожній оселі, де мами моляться за своїх синів і чоловіків.
Дорогі українці, ми не вороги одне одному. У цей складний час нам важливо об’єднуватися, шукати спільне, а не розділятися, адже справжній ворог поруч. Ми — ті, хто покликаний стояти разом, особливо коли біль здається нестерпним.
Будьмо чутливими до болю тих, хто поряд із нами. Вони в тролейбусах, магазинах, на ринках, у церкві й на роботі. Їхній біль не завжди помітний, але він завжди справжній.
Війна змінила життя кожного з нас. Але рівень болю у всіх різний, і ми маємо визнавати це.
Давайте бути уважними, чуйними й готовими підтримати тих, хто потребує нашої любові та розуміння. Бог з нами. Бог з тими, кому болить.
Якби я не знала, що попереду небеса, я б загинула в цій несправедливості. Але я знаю, Відкупитель мій живий.
Я вчу себе щодня дивитися на це життя з перспективи вічності, бо насправді важливим є те, що буде у вічності.
Памʼятайте про небо!
Дивлячись та аналізуючи життя на землі, я приходжу до висновку: життя на землі є несправедливим!
Так, я ідентифікую себе як глибоко віруюча людина, яка не просто знає, а вірить в те, що одного дня, Господь повернеться за мною і за тими, які повірили в Сина Ісуса Христа як Свого Спасителя. І в даному випадку Віра сильніше ніж знання!
Але дозвольте зараз сказати, як людині, яка живе в тілі сповнене емоцій, почуттів та волі!
В моїй країні гинуть люди в яких є сімʼї: діти, дружини, чоловіки, батьки, сини та доньки. І мені глибоко важко іноді знаходити слів, які будуть доречними в цей час.
В чому несправедливість?
Несправедливість у тому, що хтось сьогодні обіймає своїх рідних, а інші сидять у холодних окопах, лише мріючи про це.
Несправедливість у тому, що одні живі, а інші — полеглі.
Несправедливість у тому, що хтось святкуватиме Різдво, як завжди, а хтось триматиме у руках лише фото.
Несправедливість у тому, що хтось будує плани на майбутнє, а хтось оплакує зруйноване життя.
Несправедливість у тому, що хтось чує дитячий сміх, а хтось тужить за дитячим плачем, якого більше немає.
І я могла б ще продовжити.
Але я хочу сказати чітко й відверто: це не Бог винен у цьому. Причиною несправедливості є гріх, зло і ворог, який прийшов, щоб убивати, красти і нищити (Івана 10:10).
Бог бачить усе це. Він не байдужий. Його серце болить разом із нами. Він плаче разом із тими, хто плаче, і підтримує тих, хто відчуває біль.
Бог завжди поруч. Він був у холодних окопах, коли хтось молився за порятунок. Він був із тими, хто стискав у руках фото загиблих, шепочучи молитву. Він зараз у лікарнях, поряд із пораненими. Він у кожній оселі, де мами моляться за своїх синів і чоловіків.
Дорогі українці, ми не вороги одне одному. У цей складний час нам важливо об’єднуватися, шукати спільне, а не розділятися, адже справжній ворог поруч. Ми — ті, хто покликаний стояти разом, особливо коли біль здається нестерпним.
Будьмо чутливими до болю тих, хто поряд із нами. Вони в тролейбусах, магазинах, на ринках, у церкві й на роботі. Їхній біль не завжди помітний, але він завжди справжній.
Війна змінила життя кожного з нас. Але рівень болю у всіх різний, і ми маємо визнавати це.
Давайте бути уважними, чуйними й готовими підтримати тих, хто потребує нашої любові та розуміння. Бог з нами. Бог з тими, кому болить.
Якби я не знала, що попереду небеса, я б загинула в цій несправедливості. Але я знаю, Відкупитель мій живий.
Я вчу себе щодня дивитися на це життя з перспективи вічності, бо насправді важливим є те, що буде у вічності.
Памʼятайте про небо!