Зі всією повагою до Сталкера, який брав участь в обороні Києва і отримав серйозне поранення, покритикую його позицію по ЛГБТ і проведенню ЛГБТ-маршу, який пройшов у Києві
Правила хорошо тону та культурної дискусії — це критикувати позицію, а не особу, що її висловлює.
1️⃣ "Згідно точки зору біології гомосексуалізм є відхилення, оскільки гомо-статевий акт не передбачає можливості розможення" - і далі по тексу про те, що біологічна мета особи — це передача генів нащадкам та продовження свого життя в своїх дітях.
Тут очевидний харакетирний багатьом українським правим біологічний детермінізм, мовляв те що нераціонально з точки зору біології/біологічного продовження свого роду, те є девіацією.
Тобто критерій відхилення і девіації — в першу чергу біологічний.
Зазначу також, що це доволі модерністський вибір аргументації, адже є доволі пізньою (дарвіністською) науковою тезою.
Критика полягає як у виборі підходу та його оцінці: біологічний детермізм сам по собі не дозволяє зробити висновок про відхилення від норми, оскільки поняття відхилення є оціночним критерієм створеним тими, хто спостерігає біологічні процеси (з накової точки зору) та оцінює їх в рамках бінарної опозиції: те, що є корисним для продовження роду, є хорошим, а те, що заважає — є відхлиленням.
Проте біологічні процеси самі по собі не є ні хорошими, ні поганими, начеплення на них критеріїв оцінки в категоріях "позитивність/відхилення" є значним спрощенням та передбачає ангажованість того, хто оцінює.
Окрім того навіть якщо ми на секунду приймемо аргументацію Сталкера і оцінку "добре/погано", то людині взагалі характерна велика кількість деструктивних з точки зору збереження життя та продовження роду практик: куріння, вживання алкоголю та наркотиків, чайлдфрі, насильницька та автонасильницька поведінка (бійки, вбивства, зґвалтування та суїциди) — і ці речі надзвичайно поширені в українському суспільстві, куди більше, ніж гомосексуалізм.
2️⃣ "Мені як правому начхати хто з ким спить, оскільки особисте не є політичним, проте коли окремі потвори роблять з особистого політику, то відповідно до цього відношення до маскультурного ліволіберального руху лгбт є негативним"
— тут зроблена важлива фактологічна помилка: особисте є політичним для всіх ідеології, течій та поглядів як мінімум з другої половини 19 століття.
Прикладів тому безліч. Якщо взяти поточний стан речей, то державна політика підтримки материнства та народжуваності, яка підтримується більшістю правих, є прямим визнанням особистого (рішення щодо дітонародження) як політичного.
Політика особливого додаткового оподаткування тютюну та алкоголю (які переважно підтримуються правими) у вигляді акцизів є також способом регулювання особистих звичок політичними (у цьому випадку економічними) методами. Те ж саме із забороною наркотиків.
Якщо брати минуле, то такий продукт модерну як масова освіта також є втручанням у традиційний хід речей з боку держави: діти які були важливою частиною робочої сили у традиційних станових суспільствах висмикувались із сімей кілька днів на тиждень задля загального підвищення грамотності, що сприймалось тогочасною державою як вище благо, ніж робота цих дітей у господарствах замість часу, проведеного в школах.
Масовий призив в армію є також втручанням держави в першу чергу у масовий стан селян, для яких служити в армії раріше було нехарактерно, оскільки це було функцією станів шляхти та козацтва.
Правила хорошо тону та культурної дискусії — це критикувати позицію, а не особу, що її висловлює.
1️⃣ "Згідно точки зору біології гомосексуалізм є відхилення, оскільки гомо-статевий акт не передбачає можливості розможення" - і далі по тексу про те, що біологічна мета особи — це передача генів нащадкам та продовження свого життя в своїх дітях.
Тут очевидний харакетирний багатьом українським правим біологічний детермінізм, мовляв те що нераціонально з точки зору біології/біологічного продовження свого роду, те є девіацією.
Тобто критерій відхилення і девіації — в першу чергу біологічний.
Зазначу також, що це доволі модерністський вибір аргументації, адже є доволі пізньою (дарвіністською) науковою тезою.
Критика полягає як у виборі підходу та його оцінці: біологічний детермізм сам по собі не дозволяє зробити висновок про відхилення від норми, оскільки поняття відхилення є оціночним критерієм створеним тими, хто спостерігає біологічні процеси (з накової точки зору) та оцінює їх в рамках бінарної опозиції: те, що є корисним для продовження роду, є хорошим, а те, що заважає — є відхлиленням.
Проте біологічні процеси самі по собі не є ні хорошими, ні поганими, начеплення на них критеріїв оцінки в категоріях "позитивність/відхилення" є значним спрощенням та передбачає ангажованість того, хто оцінює.
Окрім того навіть якщо ми на секунду приймемо аргументацію Сталкера і оцінку "добре/погано", то людині взагалі характерна велика кількість деструктивних з точки зору збереження життя та продовження роду практик: куріння, вживання алкоголю та наркотиків, чайлдфрі, насильницька та автонасильницька поведінка (бійки, вбивства, зґвалтування та суїциди) — і ці речі надзвичайно поширені в українському суспільстві, куди більше, ніж гомосексуалізм.
2️⃣ "Мені як правому начхати хто з ким спить, оскільки особисте не є політичним, проте коли окремі потвори роблять з особистого політику, то відповідно до цього відношення до маскультурного ліволіберального руху лгбт є негативним"
— тут зроблена важлива фактологічна помилка: особисте є політичним для всіх ідеології, течій та поглядів як мінімум з другої половини 19 століття.
Прикладів тому безліч. Якщо взяти поточний стан речей, то державна політика підтримки материнства та народжуваності, яка підтримується більшістю правих, є прямим визнанням особистого (рішення щодо дітонародження) як політичного.
Політика особливого додаткового оподаткування тютюну та алкоголю (які переважно підтримуються правими) у вигляді акцизів є також способом регулювання особистих звичок політичними (у цьому випадку економічними) методами. Те ж саме із забороною наркотиків.
Якщо брати минуле, то такий продукт модерну як масова освіта також є втручанням у традиційний хід речей з боку держави: діти які були важливою частиною робочої сили у традиційних станових суспільствах висмикувались із сімей кілька днів на тиждень задля загального підвищення грамотності, що сприймалось тогочасною державою як вище благо, ніж робота цих дітей у господарствах замість часу, проведеного в школах.
Масовий призив в армію є також втручанням держави в першу чергу у масовий стан селян, для яких служити в армії раріше було нехарактерно, оскільки це було функцією станів шляхти та козацтва.