Your Bookish Reality UA🦉🇺🇦🌾

Його рука повністю мене обіймає, наші ноги сплутуються, а його губи примарно торкаються мого чола.
Чому це мене не лякає? Чому це здається настільки природним?
Найстрашніше в цьому те, що все здається до біса правильним.
– День, коли ми з тобою зустрілися. – Його слова м'яко торкаються моєї шкіри, коли він говорить. – Я ховався в жіночій вбиральні, бо в цю дату померла моя мама. У мене був поганий день, і я не хотів, щоб хтось бачив мене таким. У мене завжди поганий настрій у цей день, але вперше за довгий час, коли я розмовляв з тобою, я відчув іскру справжньої радості, яку я не зміг ігнорувати. Вперше за довгий час мені не довелося вдавати, що я не почуваюсь паршиво. Отже, це твоя провина, Кенні. Ти – причина того, що я одразу ж потрапив на гачок.
Я ховаю обличчя в його шию. – Ісайя?
– Так?
– Цього дня ми одружилися.
– Я знаю.
На поперек лягає рука, коли я поправляю єдину ковдру, аби вкрити нас обох.
– У найгірший день року я пережив два найкращі дні свого життя.

— Як це трахнути хлопця з пірсингом?
Я сміюся. — Ти коли-небудь проїжджала через шумові смуги на узбіччі шосе? Це так само, але в твоїй вагіні.

Ще деякий час Ісайя лежить на мені голяка, вдихаючи мій аромат і притискаючись ближче. Я гладжу його спину, граюся з кінчиками його волосся і притискаю до себе, бо ніколи ще не почувалася настільки комфортно з іншим чоловіком.
Гаряча мить сповільнюється до чогось м'якого і солодкого, поки ми лежимо разом.
Він вкриває мою щелепу теплими поцілунками, поки говорить. – Як би я не хотів, щоб ти ходила до кінця свого життя з моєю спермою на животі, мені потрібно тебе вимити.
Ісайя знімає з мене своє велетенське тіло, а потім хапає свіжу пару спортивних штанів і біжить до ванної кімнати.
І, звісно, так і не вдягає сорочку.

– Будь ласка, – благає він. – Будь ласка, обхопи його рукою.
– Ти дуже ввічливий, коли чогось хочеш.
Сміх чоловіка похмурий. – О, крихітко, я ж тобі казав. Я хороший хлопчик, особливо коли чогось хочу.
Я обхоплюю його ширину рукою, а подушечкою великого пальця проводжу по голівці, щоб зібрати краплину вологи.
– Ось це... – Він скиглить біля моєї шиї, і цей відчайдушний звук посилає імпульс прямо до мого клітора. – Це те, чого я хочу найбільше.
Я не знала, що можу так впливати на когось. Впливати на нього.
Цей чоловік досвідчений, а це лише легкий дотик, невелике дослідження.
– Твоя рука, – бурмоче він. – Чорт забирай, я мріяв про це, Кенні. Про твій рот. Про твою кляту кицьку. Б'юся об заклад, вона така ж досконала, як і все інше в тобі, чи не так?
Ісайя штовхається в мою руку, шукаючи тертя, і саме тоді, коли він проходить усією своєю довжиною крізь мій кулак, я точно відчуваю, з яким розміром матиму справу.
Господи допоможи.

Є моменти в житті, які ви відчайдушно хочете втримати, бажаєте, щоб ви могли заморозити час і простір, залити їх у пляшки та взяти з собою. Відкривати й вдихати щоразу, коли вам потрібно згадати, як це було — бути живим.
Ви дивуєтесь, чому так не може бути вічно. Воно може зникнути за секунди чи години, тому ви не смієте рухатися, боячись втратити контроль над ейфорією. Ось, як це відбувається з Кемденом щоразу, коли його руки обіймають мене. Я хочу відчувати цей сенс, цю безпеку, це життя вічно.

Її рука розгладжує суглоб, водночас мізинець проводить по моїй лобковій кістці, і це ніби змушує дівчину повернутися до реальності – її рука в моїх штанах, а я майже помираю від потреби.
Очі Кенні дивляться на мене з жахом. – Боже мій, мені так шкода! Я не хотіла.
Вона витягує руку з-під тканини, але я хапаю її за зап'ясток, перш ніж вона встигає повністю її забрати.
Мій подих важкий, а погляд впивається в її очі.
– Я не...
– Але ти можеш, – закінчую я за неї.
– Ісайя.
– Ти поставила мені діагноз. У мене розтягнення згинача стегна. Робота офіційно закінчена. Ти була професіоналом, а все інше лайно мене не хвилює. – Обережно потягнувши її за зап'ясток, я підношу долоню дівчини до низу свого живота. – Але ти не мусиш бути професіоналом зараз, якщо не хочеш. – Я накриваю її руку своєю. – Я хочу, щоб ти забула про свій професіоналізм.

Терон бився з нападниками. Його рухи були плавними і граційними, незважаючи на те, що він був у кайданах. Він вдарив одного повстанця ланцюгом по голові і помітив мене краєм ока. Вираз його обличчя змінився від лютої рішучості до здивування.
– Каель, що ти тут робиш? – вигукнув він, ухиляючись від удару меча.
– Рятую твою жалюгідну дупу, – відповіла я, зціпивши зуби, відбиваючи наступну атаку Рози.
Терон посміхнувся, в його очах з'явився блиск веселощів.
– Я думав, ти мене ненавидиш.
– Так і є, – сказала я, знову кидаючись вперед. – Але Розу я ненавиджу більше.

– Ти поїв? Я можу принести тобі ще їжі або води.
– Не роби цього, – потягнувся до мене він. – Не тікай від мене. Залишся.
Я завагалася, не знаючи, що робити. Він був моїм ворогом, моїм в'язнем. Я не повинна хотіти залишатися тут. Не повинна відчувати полегшення від того, що він попросив мене про це. Але думка про те, що я повернуся до печери, де мене засуджуватимуть і дивитимуться на мене...
– Будь ласка, – прошепотів він, його голос був ледь чутний. – Лише на сьогодні. Давай укладемо перемир'я.
Він підняв свої закуті в кайдани руки на знак капітуляції.
– Я присягаюся, що не заподію тобі шкоди і не зроблю нічого іншого.
Він зробив паузу і тихо додав:
– Будь ласка, Каель. Я просто хочу тебе обійняти.

Я звузив очі, дивлячись на неї. Гнів пронизував мене, наче бурхлива піщана буря. Я хотів кричати і лютувати, вимагати, щоб вона пояснила, чому обдурила мене, чому спокусила мене і, в першу чергу, хотів покарати її – але я стримався. Все, що я міг зробити, це дивитися на неї.
Гнітюче мовчання заповнило повітря між нами.
Каель підійшла ближче, простягаючи до мене тремтячі руки, але я відкинув їх. Похитуючись я підвівся і відштовхнувся від стіни.
– Щось з цього було для тебе справжнім?

Він не був ідеальний — далеко не ідеальний. У нього були свої демони, свої страхи, і я знала, що він ніколи не буде тим, кого я уявляла собі в своїх мріях. Але я також знала, що це був він — той, з ким я хотіла провести все своє життя, незважаючи на всі труднощі, які могли нас чекати. І це знання було настільки глибоким і впевненим, що я навіть не сумнівалася в ньому.

– Каель...
Я відвернулася, роблячи глибокі вдихи, намагаючись не розплакатися. Я вже занадто багато плакала за ним.
– Сіхая, – прогарчав він, притягаючи мене до себе, – я тут, щоб нагадати тобі дещо, про що ти, здається, забула.
Він притиснувся до мене, притискаючи своє тіло до мого.
– Неважливо, куди ти підеш, неважливо, що ти зробиш. Я завжди прийду за тобою.

Час, проведений з ним, був таким особливим, що кожна мить здавалася цілою вічністю. Я забула про все, що мене турбувало, про всі ті дрібниці, які раніше здавалися такими важливими. Він був моїм притулком, моїм спокоєм, і я знала, що більше ніколи не зможу бути такою ж, як раніше, після того, як зустріла його.

Я завжди вважала, що життя — це низка виборів, які ми робимо, але ніколи не думала, що один єдиний вибір може настільки змінити мою долю. Він прийшов у моє життя, як буревій, перевернув усе догори дригом, і залишив мене перед необхідністю вибору, який я ніколи не думала, що буду робити. Але, можливо, саме в таких несподіваних виборах ми і знаходимо своє справжнє «я».

Коли знайдеш сенс життя, тримайся за нього. Ніколи не відпускай. Навіть якщо доведеться спалити усі мости.
Раш Фінлі

— Тож, хто є частиною нашої трійки?
— Дін Вінчестер.
Я сміюся. — Звичайно, я б потерся з ним членами.