"піздєц. роки йдуть а ніхуя не змінюється....." — збентежено сказала моя мама на ранок суботи, коли після ночі проведеної з самбукою, ми о 10 ранку прокинулись в ресторані. це наштовхнуло мене на думку, що схильність до пригод (а по факту рандомної хуйні) це зовсім не питання віку (так звані "молоді золоті роки"), та і не питання будь-яких зовнішніх факторів загалом. мені дивно усвідомлювати наскільки вагомий вплив на життя має генетика. я довго намагалась заперечувати свою схожість з батьками, але чим далі, тим більше ахуєваю. на даний момент у нас з мамою є буквально ідентичні історії життя. спочатку це здавалось просто неймовірним, але насправді досить просто пояснюється. людина це приблизно 50% генів і 50% середовища, + ще частку середовища займає виховання (тобто ті самі батьки). ну і з цією часткою виховання так само як і з генами – якщо участь у запліднені приймає 2 партнери, то і гени 50/50 від обох батьків. якщо вихованням займається хтось один, то відповідно і схожість буде більша з тим з батьків, хто приймає більшу участь у житті дитини. генетично в мене розклад такий: мама нестабільна, а батя уйобок. виховувала мене мама, тому уйобського в мені менше ніж нестабільного. це був ліричний відступ. повертаємось до пояснення наявності ідентичних історій. виходить що в нас вже є сформований характер, поведінковий паттерн, який власне і впливає на наш життєпис, тому що усі історії які з нами відбуваються, формуються залежно від прийнятих нами виборів. у людей зі спокійним темпераментом одні вибори, у холериків — інші. прослідковуючи свою схожість з кожним з батьків, ми маємо чітко визначити які саме помилки вони допустили, щоб мати змогу виправити їх на власному шляху. тут ще важливо не тупити і правильно "розставити акценти", бо я вже відчуваю що трохи натупила. я надала увагу карʼєрі, бо саме в ній знайшла ту саму життєву "помилку" мами. а проблему варто було шукати у іншому. в першу чергу звісно в своїй нестабільності, але не те щоб я сильно хотіла це виправляти, просто тепер розумію що маю навчитись правильно з нею жити, можливо у щось конвертувати. тому що я наче як "виправила" карʼєру, але суть залишилась тією самою. я все ще на тому ж шляху до нещастя, що і моя мама. і я вже мала можливості це змінити, але не надавала значення якимось паралелям, тому просто ігнорувала це. непрохана порада тут і зараз: подивіться на своїх батьків не як на батьків, а як на звичайних людей, таких само як ви, які просто робили і роблять свої життєві вибори, так само помиляються і так само часто вобще ніхуя не розуміють що відбувається навколо. подивіться на їхню карʼєру, на їхні відносини (знову ж таки не з боку "мама і папа" а як на чоловіка і жінку), на їхніх друзів, на їхні інтереси навіть. все, де ви знайдете проблему, потенційно чекатиме вас. мені важко визнавати цю схожість, і я все ще не розумію як я можу все виправити. але це принаймні допомогло мені пояснити якісь події з минулого. а вже відштовхуючись від нього і від свого теперішнього, я можу хоч трошки почати розуміти майбутнє. наприклад, я майже зі 100% ймовірністю можу сказати яке саме похмілля мене чекатиме за 20 років. але на відміну від мами, я вже давно ношу з собою парацетамол
