Історія минулого

Новим гетьманом став Іван Скоропадський, який повністю підтримував політику москви. Під час ради Петро I не лише забезпечив обрання лояльного кандидата, але й наклав серйозні обмеження на автономію Гетьманщини.
Ця подія стала переломним моментом у поступовому згортанні української державності. Хоча формально Гетьманщина ще існувала, її політична та економічна незалежність була значно обмежена.

У травні 1768 року загін гайдамаків під проводом Максима Залізняка увійшов до Переяслава. Повстанці захопили місто без значного опору, стративши кількох представників польської адміністрації. Місцеві селяни активно приєднувалися до повстанців, перетворюючи місто на важливий опорний пункт руху.
Проте російська влада невдовзі жорстко придушила повстання, а Залізняка та його соратників було арештовано. Незважаючи на поразку, цей виступ став символом боротьби за свободу українського народу.

Місто було оточене, і ворог перекрив доступ до річок, що загрожувало жителям голодом і спрагою. Княгиня Ольга, яка мала багатий досвід управління державою, особисто організувала оборону міста. Вона наказала зміцнити стіни та активно відбивати печенізькі штурми. За переказами, у найскладніший момент до Святослава вдалося надіслати гінців із повідомленням про катастрофічну ситуацію.
Святослав миттєво повернувся з Балкан із військом і розгромив печенігів на підступах до Києва. Оборона міста стала важливим етапом у формуванні військової стратегії Київської Русі й продемонструвала дипломатичні та військові здібності Ольги.

Вербицький, який був священником і композитором, перебував у центрі культурного життя регіону. За деякими даними, він допомагав поширювати нелегальні друковані видання з українськими творами та пропагував ідеї національного відродження.
Його діяльність привернула увагу австрійської поліції, і Вербицького було викликано на допит. Завдяки своїй репутації духовної особи та майстерному володінню дипломатичними навичками він уникнув арешту. Ця подія засвідчила його роль не лише як митця, а й як активного діяча національного руху.

Монголи збудували передмістя-заставу, звідки контролювали доступ до Києва через Дніпро й здійснювали облогу. Група київських воїнів і добровольців на чолі з боярином Дмитром вирушила на ризиковану місію — спалити монгольські укріплення.
Уночі вони пробралися до ворожого табору й підпалили запаси деревини та зброї. Хоча значна частина групи загинула під час операції, це спричинило паніку серед монголів та затримало подальший штурм. Пам'ять про цих героїв зберігалася в київських легендах.

Особливо критичною стала ситуація у травні 1919 року, коли ціна на хліб перевищила доступні для більшості мешканців рівні.
Місцеві торговці приховували запаси зерна, чекаючи ще вищого зростання цін. Жінки та робітники організували стихійний мітинг біля ратуші, який переріс у масові погроми магазинів. Війська намагалися розігнати натовп, але це лише загострило ситуацію.
Зрештою міська влада погодилася на запровадження тимчасової карткової системи розподілу хліба. Завдяки цьому ситуацію вдалося стабілізувати, але події стали одним із ранніх прикладів класових конфліктів у міжвоєнній Західній Україні.